Українське шкільництво в Коломиї Марія Кобринська Значення освіти й виховання в історичному процесі народу неоціненне. Вони збагачують знання про світ і людей, поширюють обрії нашої думки та спричинюються до духовного росту. Вони є основним елементом у розвитку народу, що навчаючи про його минуле, про геройські дії предків, розбуджують національну свідомість. Та й з уваги на це стали вони прицілом польського уряду, що послідовно й систематично змагав до полонізації українського населення. Методи мінялись, але ціль лишалась та сама — збільшення польського стану посідання, зміцнення польського елементу коштом українського автохтонного населення. Мінялися засоби — парцеляційні закони, осадники-військовики, колоністи з західних областей Польщі, врешті утраквізація української школи. Почався наступ на українські землі, на українську школу.
II Частина України, що її звуть Покуттям, як назвав свою мапу нашої ближчої батьківщини французький картограф Ґійон Девассер де Боплян, що від польського уряду будував Кодак. Це дідизна Романовичів, що після них перейшла під володіння Польщі і як Руське воєводство була її складовою частиною. Урожайна галицька земля зміцнювала господарку Польщі та стримувала наїзди кочовиків Сходу. Власність цієї землі глибоко ввійшла в комплекс думання поляків; вони почали вважати її своєю беззастережною власністю, дарма що була власністю української людності, яка мовою, віровизнанням, культурою та звичаями різнилася від них. В 1772 р. в першім розборі Польщі, ці землі дісталися Австрії.Після першої світової війни, Рада амбасадорів порядкуючи справи Європи, відпоручники Америки, Англії, Франції і Японії, як виконавчий орган Найвищої Ради, передали її Польщі із застереженням для неї автономії. Цю клявзулю підписав уряд Польщі, який одначе до кінця свого існування, зобов'язання не дотримав. То було дуже прикре для жителів землі — скільки жертв пішло намарно, скільки заведених надій. Рішення Ради амбасадорів з 15 березня 1923 р. сколихнуло галицькими українцями, що мали тепер опинитися в межах Польщі. Рішення викликало тривожні настрої, а навіть зневіру в людську справедливість, що всупереч кличам про самовизначення народів, віддає Східну Галичину Польщі, не питаючись жителів цієї землі про їх волю. А свою волю галицьке громадянство об'явило виразно актом 1 листопада 1918 р. Це ж ішло про споконвіку українську землю, складову частину Київської держави, а згодом самостійного Галицько-Волинського князівства Романовичів, де був осідок либонь найстаршого єпископства Київської митрополії. Українці, найчисленніша група непольського населення, що жило компактною масою у східних воєводствах, а в деяких, наприклад, у Станиславівському воєводстві становила 68 % всього населення. Розпочався двадцятирічний період Західної України під владою Польщі, виповнений твердою, непосильною боротьбою за збереження свого стану посідання, за українське шкільництво, за духовий зв'язок з минулим та защіплення в молоді пошани й любові до свого. А однак то була доба, що заслуговує на наше признання. Доба, що виростила тугих людей та сильні характери, що серед важких тогочасних умов шукали своїх прав. Українська земля шляхом парцеляції переходила в чужі руки, а український селянин, малоземельний або безземельний став пролетарем. Не менш дошкульно відчував нарід шкільне законодавство: утраквістичні школи, нумерує клявзус, а по скінченню, — безробіття, державні посади були для українських молодих людей майже недоступні. Закон про тимчасовий лад шкільництва з 1920 р. передавав провід і опіку над шкільництвом у Польщі міністрові віровизнань і публічної освіти. В терені нагляд за шкільництвом мали куратори і шкільні інспектори. У Східній Галичині розв'язано 8 лютого 1921 р. Шкільну крайову раду у Львові і створено Кураторію Львівської шкільної округи, якої компетенція розтягалась і на Станиславівське воєводство. Закон про тимчасовий устрій шкільництва, виданий перед рішенням Ради амбасадорів обов'язував до другої світової війни. Шкільні окружні ради перемінено на повітові Шкільні ради, що до них входили представники шкільної адміністрації і громадський чинник, отже й українці, але українці не були заступлені в кураторії. В таких умовах старатися про відкриття нової школи не мало ніяких виглядів. Запорядженням Ради шкільної крайової з 7.IX 1892 дозволено відкриття першої кляси гімназії з “рускою” мовою навчання в Коломиї паралельної до першої кляси польської гімназії. Щороку підходила ще одна кляса. Вони були під безпосередньою управою директора польської гімназії аж до 1894-95 рр., коли австрійський уряд установив для цих кляс окремого директора, Софрона Недільського, кол. учителя польської гімназії. Незабаром міністерство віровизнань та освіти запорядило відокремити руські кляси від гімназії з польською викладовою мовою й утворити з них самостійну ц.к. гімназію з руською викладовою мовою з початком шкільного року 1900-1901. Відкриття нової гімназії відбулося 3.ІХ 1900. То було свято цілої Коломиї, а навіть Покуття. По богослужінні, що його відправив о. крил. Коблянський, зібралися представники місцевих властей, крайовий інспектор шкіл, візитатор Іван Левицький, котрий репрезентував намісника, що сам не міг приїхати з уваги на сподіваний приїзд монарха до Львова. Між гістьми був доктор Теофіл Окуневський, адвокат з Городенки, посол до австрійського парламенту, що робив старання у справі заснування цієї третьої гімназії з українською мовою навчання в Галичині. Так можна розуміти слова директора Недільського про акцію патріотів у Відні. Друга частина свята відбулася в залі гімназійного будинку при участі батьків учнів, членів учительського збору обох гімназій та учнів “руської гімназії”. Свято почалося співанням величавого псальму Бортнянського “Слава во вишніх Богу” хором учнів гімназії, а потім інспектор Левицький, як представник найвищої шкільної влади в краю, подякував монархові. Він висловив теж побажання школі в імені намісника та, звертаючись до молоді, заохочував її до щирої, совісної праці для засвоєння знання. Вона повинна бути свідома обов'язків, які ждуть на майбутніх громадян. Промовляв теж директор нової гімназії Софрон Недільський. Згадавши про заходи “руських послів”, правдоподібно д-ра Окуневського та місцевих автономних урядів, вказав на завдання середньої школи та велике значення навчання в рідній мові. Промовляв теж директор польської гімназії і посадник міста й посол до галицького сейму. Ряд промов закінчив учень 8-ї кл. Тимощук, що від учнів висловив подяку за відкриття школи, де молодь може вчитися в рідній мові. Торжество закінчилося співанням національного гімну. З нагоди відкриття гімназії надійшли до дирекції привітні телеграми від “обох руских гімназій” — академічної гімназії у Львові, за підписом директора Харкевича, та гімназії в Перемишлі, від дирекції й учительського збору. Звіт дирекції гімназії в Коломиї містив поіменний список учителів, зайнятих у шкільному році, розклад обов'язкових предметів та приписаних підручників. Закінчувався літописом гімназії, що відзначував важніші події в життю школи та її учнів. Тож була клясична гімназія, з 8-ма годинами тижнево на латинську мову, 5 годин на грецьку від 3-ої кляси. Навчанню релігії — 2 години тижнево, екзорти, реколекції перед великодніми святами та тричі в році сповідь і св. Причастя мали виховувати молодь в релігійнім дусі. На “руский язик” припадало 4 години тижнево. Торжественно обходила гімназія день народження та іменин цісаря. Багатою програмою відзначала гімназія сорокову річницю смерти Тараса Шевченка. Складалась вона з промови учня VIII кл. Тимощука про значення Шевченка у світлі всесвітньої критики, декламації та музичних і вокальних точок, що свідчить про музичну культуру середовища. Вечір закінчився промовою директора до молоді. Письмовий іспит зрілості відбувся 6-11 травня, а усний 28, 29 і 30 травня. 31 травня 1901 р. після Богослужіння в церкві зібралися абітурієнти й учні VII кл. у школі, і директор у присутності учителів найвищої кляси й батьків абітурієнтів роздав свідоцтва зрілості. Перед цим господар VIII кл. доктор О. Макарушка теплими словами попрощав своїх учнів, що виходили вже у світ, а потім абітурієнт В. Левицький в імені своїх товаришів дякував учителям за працю і заходи над освітою і вихованням молоді. Врешті директор прощав абітурієнтів і подав деякі вказівки й поради на нову дорогу життя. Той пам'ятний день закінчився співанням національного гімну. Перші випускники пішли у світ. В 1901 р., 3 червня гімназія перший раз відзначила день свого ангела, св. Константина Великого торжественним Богослужінням у приходській церкві. Долучена статистична табеля виявляє з кінцем року 1900-1901 338 учнів. Коломию як місце уродження подали 27 учнів, Коломийський повіт — 67, а інші повіти 232 учнів. Знаходимо там теж уродженців австрійської монархії в числі 10 та двох із заграниці. Шкільна оплата за кожний піврік становила 40 корон. Рада шкільна крайова могла звільнити від оплат, коли учень одержав добрі ноти. Почався другий рік повної гімназії. Літопис з малими змінами в учительському складі повторюється відмічуванням цісарських іменин, Богоявленських святкувань та поминального Богослужіння в річницю смерти цісаревої Єлизавети. Відзначено теж 25-ліття понтифікату Папи Лева XIII. З великою увагою зложена програма свята для відзначення 41-ї річниці смерти Тараса Шевченка. Восени і взимі а навіть навесні в Коломиї лютувала пошесть, і значне число учнів, хворіло і мусило покинути школу. Статистика показує приріст учнів у 1901-1902 р. Гімназія мала 389 учнів. На місто Коломию припадає 31 учень. 88 учнів походили з Коломийського повіту, а 259 з інших повітів Галичини. З інших країн монархії приїхало до Коломийської гімназії 10 молодих людей а 1 із заграниці. Всі учні подали як рідну мову “руску”. Два були римо-католики а 1 греко-східного віровизнання. Решта учнів 386 були греко-католиками. Звіт дирекції гімназії за 1906-1907 р. згадує про відвідини гімназії Станиславівського єпископа Григорія Хомишина з нагоди його відвідин у Коломиї. Того року великодні реколекції для учнів вищих кляс виголосив о. Сотер Ортинський, а для нижчих кляс доктор Тит Галущинський. На шкільний рік 1907-1908 припадає заснування наукових кружків учнівських, які в дальших роках розвивалися дуже добре й розбуджували зацікавлення учнів. Опікуном руського кружка був професор Ярослав Гординський, а головою з-поміж учнів був Соневицький. Засідань кружка було кільканадцять, 8 відчитів на теми: Володимир Шашкевич, Тимофій Бордуляк, Петро Карманський, Марко Вовчок у світлі найновіших дослідів, Бориславське життя в українській літературі, Сільське життя в Гомеровій “Іліаді” і в нас, Цензурні заборони українського слова в Росії, “Сон української ночі” В. Пачовського і “Веселе” Виспянського. Після кожного відчиту йшла оживлена дискусія, що причинялась до кращого розуміння порушуваних питань та інтелектуального розвитку молоді. На кожнім засіданні були присутні кілька вчителів, що забирали слово в дискусії і давали вказівки доповідачам. На відчити приходили члени кружка та запрошені товариші. У тому ж часі заснувався й історичний кружок, що мав 72 члени. Провід кружка обняв учитель історії Йосип Чайківський. Теми, опрацьовувані членами, свідчать про зацікавлення учнів, напр., Іван Виговський і галицькі постуляти, Панщина й данина українських селян до половини ХVII в., Володимир Антонович, Постання великого князівства московського, Два послідні повстання козаків перед Б. Хмельницьким, Перші козацькі повстання. Звіт дирекції гімназії подає ще спис над обов’язкових предметів, як “Історія рідного краю”. Всі учні брали цей предмет. На спів була призначена 1 година тижнево. До над обов’язкових предметів належали ще й рисунки, гімнастика і каліграфія. Руханку, звану гімнастикою, вів Михайло Книш одну годину на тиждень. Книш вів Пласт у Коломийській гімназії. Літопис шкільного року 1910-11 згадує про загальні збори гімназійної читальні, що відбулися в присутності професора Примака та доктора Ярослава Гординського з участю 147 учнів. Місячна вкладка становила 10 Крейцерів. Читальня була відкрита кожної середи і п'ятниці від години 3 — 5. Пересічно 25 учнів користало з читальні. Деякі книжки брали додому. В читальняній бібліотеці були різні журнали, як “Літературно-науковий вісник”, “Записки Наукового товариства ім. Шевченка”, “Українська хата”, “Нива” та 345 книжок, багато в німецькій мові: (“Kraft und Schonheit”. “Welt der Planeten”, “Saugetiere fremder Lander”, “Die Kultur der Kulturlosen”, “Heide und Moor”, “Vogel fremder Lander”). Підсумовуючи білянс праці державної гімназії з руською мовою навчання в Коломиї на підставі фактичного матеріалу, можна ствердити, що виконала вона своє завдання як під оглядом педагогічним, так і громадським і професійних та наукових студій. Вона формувала її характери й будила національну свідомість. Ми помічаємо, як у школі з руським язиком навчання появляється термін український і здобуває собі місце. Використовуючи години історії та руської мови, такі теми, як кріпацтво, козацькі повстання, повстання гетьмана Богдана Хмельницького, боротьба під Полтавою, скасування гетьманщини, зруйнування Січі глибоко западали в пам'ять молодих людей і разом з національними святами на пошану Тараса Шевченка, Маркіяна Шашкевича чи Миколи Лисенка творили пробудження, спонукували шукати відповіді на питання, що довело до цензурних заборон українського слова в Росії. Між кол. абсольвентами гімназії не один зайняв видне місце в громадському життю, професійному чи науковому світі або став зразковим душпастирем. Багато молодих людей, що покінчили Коломийську гімназію, не маючи змоги дістати відповідну до своїх студій працю, головно за польських часів, верталися на село для праці для нього — в кооперації, в “Сільському господарі”, “Просвіті” і “Рідній школі”. Директорами гімназії були: Софрон Недільський, Прокіп Мостович, Станислав Котецький, д-р Антін Княжинський та останній, вихованець Коломийської гімназії Олекса Ковбуз. Розвал австро-угорської монархії, що давав великі надії українському народові, створив новий лад на європейському континенті. Народи, що їх етнічні території находилися в межах імперії, почали підготовлятися до великої історичної хвилини, перебирання влади в свої руки. Державотворча праця охопила й українців, що зголосили свої права до Східної Галичини. Україна зголосила свої права до відвічної своєї батьківщини, Польща поза Західною Галичиною висунула претензії до “історичних” земель, що колись належали до Речіпосполитої, заселених українською людністю. Почалась отверта боротьба, припечатана рішенням Ради амбасадорів з 15 березня 1923 р., яка передала Сх. Галичину Польщі, а Польща підписала цей договір, що зобов'язував її до культурної автономії і зобов'язання не дотримала. Для українського шкільництва настали важкі часи. Постала проблема молоді й доросту та обов'язок подбати про їх виховання, щоб зберегти їх при своїй народності. Треба було протидіяти загрозливій денаціоналізації. Тиск режиму відчувався щораз більше, були побоювання, що поляки замкнуть школу за будь-яку дрібничку, як це справді сталося в Тернополі й Дрогобичі, або відберуть право прилюдності. Після 15 березня 1923 р. прийшли польські державні свята — 11 листопада свято польської державності, 19 березня іменини Йосифа Пілсудського, 3 травня роковини конституції 1793 р. Свято 11 листопада викликувало серед української молоді сумні рефлексії. Чи ми завинили, що наші змагання до самостійності закінчилися невдачею — питали стурбовані діти. Треба було пояснювати, що у важних хвилинах, які вирішують долю народу, рішає більше чинників, а крім того і кон’юнктура. Шкільна в Польщі реформа прийшла і до Коломиї. Ввели чотирокласові гімназії до яких приймали учнів по скінченні 6-х кляс початкової школи. В 1936-37 рр. кінчалася четверта кляса нової гімназії і приходила мала матура. Учні, що хотіли дальше вчитись, складали вступний іспит до дволітнього ліцею. Ліцеї були класичні, гуманістичні або математично-природничі. Для Коломийської гімназії був передбачений тип гуманістичний. По скінченню ліцею була головна матура, що відкривала двері ліцеальним абітурієнтам до університетів. В повоєнних роках почали приймати до гімназії дівчат, з обов'язком річних іспитів. Але потреба жіночої гімназії відчувалася щораз більше. Тому Українське педагогічне товариство зорганізувало в Коломиї приватну жіночу гімназію. Вчили в ній переважно вчителі чоловічої гімназії. Першим директором був Леонтій Кузьма, потім Лев Дольницький, Степан Галібей, Володимир Бараник, останнім Антін Микитюк. То була повна 8-клясова гімназія: нечисленна, гуртувала добрий матеріал, свідомий значення освіти й науки. Селянські дівчата, доньки священиків, учителів та урядовців. Викладовою була мова українська, але згідно з запорядженням польської влади, навчання історії, польської літератури, про сучасну Польщу та географії відбувалося польською мовою. Обов'язувало теж запорядження відзначувати державні свята. Свідоцтва були двомовні. Щороку відзначувала гімназія роковини Тараса Шевченка. В гімназії був Пласт, якого опікуном був учитель української мови Володимир Павлусевич. Під його проводом дівчата відбували прогулянки, які зміцнювали національні почування та підтримували українського духа і заспокоювали товариський гін серед молоді, шукання товариства серед ровесників. В тій гімназії вчилася тоді майбутня посадниця Детройту Маруся Бек. Український жіночий семінар у Коломиї, що підготовляв професійні сили для початкових шкіл, також завдячує своє заснування Українському педагогічному товариству. Заснована ще за австрійських часів, продовжує працю за Польщі. Запорядки кураторії щодо викладової мови у школі та адміністраційні мали там зобов’язуючу силу. Вчили в ній учителі з української гімназії та кілька допоміжних сил для педагогічних предметів, як педагогіка, методика й дидактика, а також музика і спів та ручні роботи. Директором був Йосип Чайківський, учитель історії в гімназії. Школа підлягала кураторії Львівської шкільної округи та УПТ. Містилася в будинку Народного дому побіч жіночої гімназії. Дівоча народна школа ім. кн. Ольги була школою вправ для семінарії, де учениці семінарії переводили практичні лекції, приготовляючись до свого звання. Обидві коломийські жіночі школи мали право прилюдності, отже рівні права з державними школами. Українська жіноча семінарія має великі заслуги для ширення освіти не лиш для Покуття, але й для сусідніх округ — Городенської, Снятинської, Косівської та Надвірнянської. Молоді учительки раді були віддати своє знання своєму народові, але Польща, хоч і відчувала нестачу учителів, не приймала їх або висилала на терени західної і центральної Польщі, а на українські землі висилала учителів польської народності, що часто зовсім не знали української мови. Впроваджуючи у школи коедукацію, кураторія злучила школу вправ ім. кн. Ольги з хлоп'ячою школою ім. Тараса Шевченка під дирекцією Маркіяна Недільського. У зв'язку з реформою шкільництва закінчила своє існування жіноча семінарія в Коломиї 1937 р. Тема цієї статті замкнена роками 1919-1939, охоплює час польської окупації Галичини, від її постання, коли вона, непевна своїх границь, погодилась на автономію для трьох південно-східних воєводств, а потім, 13-го листопада 1934 р., вона охоплює час становлення польської держави на українських землях, що виповнений боротьбою українського населення за свої права, боротьбою на парламентарній арені польського сейму й сенату та на міжнародному терені на форумі Об'єднаних Націй та їх комісій і підкомісій, куди посилали скарги, як, наприклад, у справі пацифікації, нищення українського шкільництва, руйнування православних церков, колонізації та інших засобів полонізації. Марія Євгенія Кобринська вчилася в Коломийській гімназії, а потім у Львівському університеті, де осягнула ступінь магістр а філософії з історії й німецької літератури. Але у 1934 р. вона осягнула ще ступінь магістра права. А на підставі дисертації “Розвиток історичний права патронату до Берестейської унії”, яку оборонила в 1937 р. одержала диплом доктора права. В 1938 р. відбувала судейську практику в Люблінській апеляції, а в 1939 р. деканат правничого факультету Львівського університету ім. Івана Франка запросив її вести просемінар права УССР і СССР. Незабаром одначе вона виїхала на Захід. Д-р Марія Кобринська є головою Комітету коломиян.
|
||||||||||||||
