|
"Коломия й Коломийщина"
 Коломия і Маріяґільф — повітове місто на лівому березі річки Прут, положена 22 км. від Кут, 63 км від Заліщик, є столицею Покуття і повіту. Назву міста дехто виводить від римської факторії Колонія, інші думають, що назва походить від короля Кольомана (на початку 13 ст.) а народні легенди згадують богиню Мию, біля статуї якої було збудоване місто. Ще інші джерела подають, що верховинці називали річку Прут — Мия.
Після упадку Русько-Литовського князівства, останній литовський король Ягайло, одружений з полькою, заволодів колишніми землями Червоної Руси.
Домініканський монастир, який правдоподібно, збудував Ягайло, став великим тягарем не лише для міста, але й для сусідніх сіл. Про використовування українського населення Коломиї з околицями пишуть польські історики:
В 1411 р. Ягайло віддав коломийський замок волоському воєводі Олександрові, але 25 років після того зумів відбити Покуття для Польщі. В 1424 р. в Коломиї поновлено міські закони, на основі яких судові й торговельні справи полагоджувалися згідно з німецьким правом. В дусі тих законів існувала заборона торгів по селах, а головний гостинець з Волощини переходив через місто. Магістрат мав право на воскобійню, в якій міщани за відповідною заплатою могли перетоплювати віск. Місто було звільнене від податків, за винятком тих, які треба було платити тоді, коли король перебував у Коломиї. Закон з 1456 р. доручав селянам з околиць Коломиї, Снятина і Коропця, які їхали з товарами на Поділля, не минати міста, а збувати й там свої товари і продавати міщанам сіль.
15 вересня 1485 р. за словами (польського) історика Стрийковського в Коломиї відбувся з'їзд руської, подільської, литовської та польської шляхти, озброєної і на конях, готової відбити турецький напад. їх було 20 тисяч. В 1513 році волоський воєвода Петро спалив Коломию і посунув аж на Галич. В історичних записках з 1572 р. подано такий образ Коломиї: 3 уваги на топографію, місто було виставлене на постійну загрозу ворожих нападів. У 1502 р. місто здобули волохи, в 1532 р. — молдавани, а в 1589 — турки, які мешканців, що ставили опір, вирізали. На передмісті Коломиї залишилося всього 57 будинків, які були власністю (кушнірів (7), кравців (6), бондарів, слюсарів, ковалів, римарів (12), різників (8), шевців (12), гончарів (10), пекарів (96) і священиків (6).
У 1621 татари спалили Коломию, а людей взяли в ясир. Про місто в 1627 р. записано: раніше місто лежало над Прутом, але тому що виливи ріки шкодили місту, а ще більше татарські напади, староста Каменецький знайшов догідніше місце для оборони — над парохіяльним ставом. За три роки власними коштами міщани з власної волі побудували оборонні вали, башти й брами. Домініканські монахи не помагали місту, й не тільки місця, потрібні для фортифікації міста, забрали собі на сад, вимагали ще й від міщан, селян і навіть греко-католицьких священиків великих оплат, мотивуючи свої домагання перед королем, що монастир бідний. Вони домагалися від селян та ремісників різних продуктів в таких розмірах: від кожної чвертки збіжжя 10 грошів, від селян, з годівлі волів за 7 років — 150 волів, по одному золотому від священиків, всякі десятини від бджолярів, годівців свиней та овець. Від ремісників — бондарів, гончарів, шевців, кравців, пекарів, різників — податки від їх заробітку, а "русини, ляхи і жиди" мали здавати лій для замку. Ігумен Домініканського монастиря показував якийсь документ Альберті, на основі якого монахи мали право торгувати горілкою і мати десяту мірку для себе від вільного мелення у млині. Цей привілей ігумен бажав затримати навіки, бо "монастир бідний і не має інших приходів"...
У 1664 р. останній староста міста Холонєвський (до староства належали Коломия, Матіївці, Королівка, Корнич, Кропивище) заплатив монастиреві 5 тисяч злотих, а це дуже збіднило місто. Після нього місто купив від австрійського уряду граф Куропатницький, каштелян белзький і бузький.
В "Географії королівства Галичини і Лодомерії", виданої в Перемишлі 1786 р. про Коломию записано таке: Коломия — місто колись повітове і староство дідичне Холонєвського. Костел з монастирем, фундації Ягайла, перенесений на інше місце, мав дерев'яні забудування, але в 1788 р. був знищений, і від замку залишилися лише мури. Від міста походить назва улюбленого танцю, особливо на Покутті, "коломийка" та популярні пісні. Довгий час Коломия була окружним містом, а коли знесено округи, стала повітовим. Як подає "Географія" Ступницького з 1869 р. Коломия мала 460 будинків і 8.000 мешканців. У 1862 р. Коломия, як повітове місто, мало поверхні 7.160 метрів кв. і 24.662 мешканців. Коломийська римо-католицька парафія належала до коломийського деканату Львівської дієцезії. Вона була найстаршою в тій частині краю, бо за відомостями вже в 1353 р. коломийський магістрат подарував цій парафії село Воскресінці. До коломийської парафії належало одно місто і одно містечко і 25 сіл. Парафія греко-католицька мала дві церкви в місті — св. Михайла і Богородиці. В самій Коломиї є 4076 греко-католиків. Окрім церков, були два костьоли — лютеранський і римо-католицький. Був теж жидівський рабінат.
В Коломиї були цісарсько-королівські школи — вища реальна гімназія, хлопячі чотириклясові школи, і школи з одним учителем та дві євангелицькі школи (Коломия-Баґінсберґ і Коломия-Славець). Також 4-клясова дівоча школа.
Через Коломию переходив залізничний шлях Львів-Чернівці, залізнична станція в місті. Коломия віддалена 195 км. від Львова.
Коломия лежить між 42-43 ст. географічної довжини і 48-32 географічної ширини, 284.00 метрів понад позем моря. Підсоння міста — непостійне. Середня річна температура, 8,22 за Реоміром. Головні вітри — північно-західні та південно-східні. Пересічні опади води 25.43 паризьких ліній.
Промисел переважно в жидівських руках, за винятком млинарства. Були два американські млини і кілька звичайних. Поширений гончарський промисел. Річний вивіз — 5.000 кубометрів. Торгівля виключно в жидівських руках. Експорт збіжжя і спирту значний у повітах Коломийському, Городенківському, Чортківському, Заліщицькому, Снятинському і частинно Станиславівському. До міста, привозили колоніальні та блаватні товари й сушену рибу з Одеси. Вивозили безрогі тварини до Відня і Прус, біля 6.800 одиниць річно. Торгували будівельним деревом з гір, ґонтами й латами. Експорт м'яса до Відня був у руках жидівського підприємця — 50.000 кубометрів річно. Ті ж жидівські купці вивозили яйця, пір'я та щетину до Львова.
В кінці 19 ст. Коломийський повіт мав одне місто, 5 містечок та 69 сіл. Простір того повіту — 210.698 квадр. миль, населення 110.091 тисяч. Коломия з містечками, Гвіздець, Яблонів, Велика Кам'янка, Кулачківці, Печеніжин становила округу, звану Покуттям, яку становили 3 міста, 11 містечок і 206 сіл — повіти Коломийський, Гвіздецький, Заболотівський, Снятинський, Городенківський, Обертинський, Кутський, Косівський і Печеніжинський. У східній частині — Покуття оточене горами, покритими лісами.
Ріки на Покутті: Дністер, Прут, Черемош, Чорнява. З лісових джерел випливає досить великий струмок Коломийка, який впадає до Пруту.
(Географічний словник Польського королівства та інших слов'янських країн з 1883 р.)
|
