|
Історичний нарис.
Василь Ніньовський
 За археологічно-філологічними дослідами чеського вченого Нідерлє, Коломия розмістилася в полосі початкового розселення слов'ян, а передісторичної їх колиски "треба шукати на землях від середньої Висли на схід до Дністра і басейну Десни, від пасма Карпатських гір на північ до Могилева." За нашим давнім племінним розселенням, Коломия й Покуття попадає в полосу "між Дністром і Прутом", де розселилися "тиверці , що сягали своїми осадами аж до моря".
Археологічні знахідки — римські монети ІІ-ІV ст., виявлені поблизу Коломиї, вказують на прадавній торговий шлях. Інші археологічні досліди виявляють, що вже в X ст. на місці нинішньої Коломиї були людські садиби.
У давнину, один із шляхів з Царгороду йшов через Коломию на Захід — до Праги, Відня, Реґенсбурґу і Майнцу, а в XII ст. з Києва через Коломию везли хутра, а з Коломиї везли на Наддніпрянщину сіль.
За давньої Руси покутська сіль (Ключів, Княждвір, Марківка, Молодятин, Печеніжин та ін.) з ринком збуту в Коломиї часто викликувала спори між нашими володарями, і про це згадує Галицько-Волинський літопис під роком 1241: "Галицькі ж бояри називали Данила князем, а самі панували над цілим краєм. Доброслав Судим., [боярин] зробився чистим князем і грабив усю землю... Данило вислав свого стольника Якова з великим жалем до Доброслава, кажучи до них: "Я ваш князь, а ви моїх приказів не слухаєте, лише руйнуєте край. Чернігівських бояр я не казав тобі, Доброславе, приймати, але давати волості галицьким, а коломийську сіль відлучити на мене". А той [Доброслав] сказав... "Я дав їм Коломию". Та Яків сказав йому... "Адже великі князі держать отсю Коломию дружинникам".
В 1349 р. ціле Покуття й Коломия потрапляє в польську неволю на 18 років, а в 1367 р. — під зверхність Молдавського господаря, щоб по двох десятках років знову впасти в польську неволю. Польський король віддав владу в Коломиї королівському старості та підніс місто до статусу повіту. Королівською грамотою з 1395 р. Коломию відзначили гербом, надали право суботніх торгів та наставили війтівство. Вслід за цими "благами", Коломия одержала маґдебурське право, а в 1413 р. додатковим, "благом" короля було поселення в Коломиї монахів-домініканів з заснуванням їх монастиря.
У ХУ ст. посилюються напади турко-татарські, тож король для зміцнення міста надав Коломиї в 1443 р. низку пільг, а разом з тим установив межі Коломийського староства. До Коломиї прилучені були села Воскресінці, Дятьківці. Кійданці, Корнич, Сопів, Турка, Балинці й Угорники.
Українці дошкульно відчували окупантський гніт, проти якого виступали відважні народні месники. На Покутті в 1490 р. загін повстанців під проводом селянина Мухи, здобувши важливі райони Буковини, захопив Снятин, Коломию, а потім і Галич, Єзупіль та Рогатин.
У 1498 р. турецько-татарська орда просувається вздовж Покуття і знищує Коломию, Снятин, Косів, Калуш, Товмач та деякі інші. У 1502 р. Молдавський господар знову захопив Покуття й Коломию, але ненадовго, бо в 1505 р. Коломия переходить в польські руки. В часі турецько-татарської загрози польський король установив 1519 р. на те, мабуть, щоб з'єднати українців, щоб у міській раді Коломиї віддати 13 місць українцям. У 1520 р. турко-татарська орда знову напала на Покуття, і Коломия та інші населені місцевості зазнали великого знищення.
В часі польсько-турецької війни в 1505-1531 рр. обидва вороги жили за кошт українського населення, та коломияни в 1530 р., домоглися в короля дозволу на заснування православного монастиря.
Польсько-турецькі війни ослабили Польщу, і це використав Молдавський господар, про що згадується у хроніці Бєльського п.з. "С кройніки Бєльського речі потребнії вибрані": "Польське військо... 22 серпня 1531 р. під Обертином розбило військо молдавського господаря... який вторгнувся на Покуття, розорив Коломию, Снятин, Тисьменницю.. і дійшов до Галича".
Короткий час Коломия й Покуття вигоювали свої рани, та знову в 1589 р. турецька орда напала на українські землі, знищила Покуття, майже зовсім спалила Коломию та багато населення погнала в ясир.
Часті війни й турецько-татарські набіги не припинили природного прагнення коломиян жити й існувати. Вони пожвавлювали розвиток промислу, а міщани виварювали сіль і везли на Волинь, Київщину й далеку Литву. Приблизно в 1570 р. Коломию заселювало понад 300 родин — приблизно, 4,000 жителів. Як на час постійних воєн та турецько-татарських нападів, ця кількість населення своєю витривалістю викликує подив і пошану до твердої вдачі коломиян.
Хоч вороги тиснули з усіх сторін, населення Коломиї й Покуття не здавалося, воно зберігало і мову, і культурні доробки, і дбало про освіту, бо 1574 р. Іван Шпак з Коломиї заборгувався в Івана Федоровича за книжки аж на "4 таляри. Поновної руїни зазнала Коломия разом з цілим Покуттям у 1594 і 1617-1621 рр., а то був час трьох окремих турецько-татарських набігів. Ці нещастя також не припинили діяльності коломиян на всіх ділянках життя. Польські графи, а особливо Потоцькі, що володіли великими маєтками на Покутті, стягали з селян і міщан неймовірні податки для укріплення міста та для власного гулящого життя, а до графів приєднувалась зграя польської шляхти.
1613 рік був пам’ятним і для коломиян, і для окупанта. Через Коломию проходив полк Запорозьких козаків під командою полковника Топоровського. До його загону приєднувалися коломияни, селяни та українські шляхтичі з Березова. То була добра нагода на порахунки з окупантом. По відході козаків польський уряд відповів помстою — українських шляхтичів позбавив титулів і прогнав, коломийського міщанина Ф. Горбача стратив, а до управління міста прийняв міщан-чужинців. Така тактика поляків була їм дуже корисна, бо між 1648-1654 роками, в часі великого козацького повстання та походів, коломияни не відважилися на визвольний крок, як 35 років раніше. В 1676 р. Коломия й ціле Покуття дошкульно відчули ще один напад турків, які залишили по собі велике знищення.
В 1676-1703 рр. Коломия поступилася перед покутськими селами, які зважилися на спротив, відомий під назвою опришківства. У близьких околицях Коломиї діяв загін Івана Винника-Печеника родом з Княждвора, а в 1703 р. Іван Пискливий із своїм загоном готував наступ на Коломию, щоб "відомстити свої кривди" якомусь орендареві. Справжній переполох серед польської шляхти викликав Олекса Довбуш із своєю відважною ватагою.
У 1742 р. граф Й. Потоцький видав універсал до населення: "Бо якби яка-небудь громада... або охороняла, або якою-небудь поживою постачала... Довбуша... така громада без жодної дискусії буде впень вирізана". Ця цитата підказує, що польська шляхта ще в ХУПІ ст. випередила своїми методами пізніше, вже в наших часах, німецьке Гестапо й теперішнє КГБ. Поляки повторили методу потоцьких ще недавно, в 1945-1950 рр. на спокійному українському населенні Холмщини, Лемківщини і Засяння.
Вночі, 24 серпня 1745 р. в Коломиї загинув у Космацькому лісі ранений Довбуш зрадницькою рукою Степана Дзвінчука. Тіло Довбуша поляки перевезли до Коломиї і примістили в міському ратуші. Польська шляхта вирішила ганебно поглумитися над славним ватажком — його тіло "порубали на дванадцять частин і розвісили на палях в одинадцяти селах і містах Коломийського повіту". Одну частину тіла розвісили в Коломиї. Одчайдушне опришківство успадкували по Довбушеві інші провідники, які укладали плани нападу на Коломию. Нові загони опришків повів Іван Бойчук з села Ясенова в 1755 р. Його загін діяв у с. Іспасі біля Коломиї, а в 1756 р. напав на польських окупантів у Коломиї, Косові й Долині. Відважний Бойчук добився своїм рейдом на Запорізьку Січ.
В 1772 р. Польщу зустріла доля України — поділ Польщі. Галичину з Прикарпаттям забрала Австрія. Після приєднання Буковини до Галицького воєводства, становище Коломиї істотно змінилося, бо роздільний кордон з Наддніпрянською Україною став перешкодою для різних зв'язків. В 1772 р. від Коломийського повіту відпали села Матіївці, Королівка, Корнич і Кропивище, які були включені до державних маєтків. Адміністративно Коломию включили до Станиславівської округи і колишня столиця Покуття стала невеликим ремісничо-торговельним містечком, з гончарським і деревообробним промислом, малими крамницями, з шевсько-римарськими кустарними майстернями, ковальськими кузнями, колодійними робітнями та 13-ма ґуральнями.
Австрійський уряд вів колонізаторську політику і в 1803 р. заснував колонію Маріягільф, в 1818 р. Баґінсберґ, а в 1883 р. Вінцентівку та Славці. Політика "Дранґ над Остен" та страх перед опришківством підказував Австрії зміцнювати границі імперії. Уряд будує в Коломиї казарми та великі військові склади. Місто стає великим осередком військового вишколу, тому й Коломию згадують рекрутські пісні.
У 1811 р. австрійська адміністрація створила Коломийську округу, яка покривалася з границями давнього повіту. Ця округа охоплювала 15 міст і містечок та 204 села — 157,617 населення. В 1835 р. заснувалася в Коломиї загальна лікарня, яка одначе не задовольняла потреб міста, ані округи. Жиди заснували свою власну лікарню в 1854 р. Ріст міста та його стратегічне значення вплинули на будову нового ратуша з високою вежею (1877 р.).
Опришківська діяльність продовжувалася, і австрійський уряд організував 70 карних загонів гірських стрільців, яких розмістив у різних місцях Коломийської округи. Схоплених опришків судили і страчували в Коломиї. Запровадження заробітного податку та примусова панщина по селах викликали в 1846 р заворушення, яке військо криваво здавило. Нарід двигав ярмо, а австрійська окупаційна влада тягнула зиски і панувала повних 138 років.
Перша світова війна, як і кожна попередня, була для Покуття й Коломиї поновним нещастям. Місто тричі переходило в боях з рук до рук, від вересня 1914 р. до липня 1917 р. На Заході валилася Австро-угорська імперія, а на Сході, на звалищах російської царської імперії формувалася російсько-пролетарська. Армії української самостійної держави — у трикутнику смерті — зазнали невдачі. По кільканадцяти місячному вільному житті в українській самостійній державі, Покуття й Коломия знову опинилися в махінації Франції й Англії за лаштунками світової політики. Вже в 1920 р. польський уряд установив в Коломиї польовий суд для смертних вироків над нескореним українським народом. За дев'ятнадцять років Ржечи Посполітої Польської багато провідних українців були арештовані (М. і О. Кузьми, о. Вонсуль, М. Вонсуль, о. Кисіль, о. Каменецький, С. Жибчин, Д. Потятиник, С.С., П.М., М. Грабовенська, С.Ґ. і десятки інших) та запроторені в тюрму або в конц. табір в Березі Картузькій.
Воєнні події 1939 р. принесли Коломиї цим разом більшовицьке ярмо. Західні землі займала совєтсько-російська імперія. В Коломиї і Коломийщині більшовики заарештували понад 2000 активу, багато інших були так або інакше знищені.
В 1941 р. московський чобіт поступився німецькому. Перед основним наступом, Коломия потерпіла від німецьких бомб. Німецький наїзник, як і попередній московський, грабував населення, розстрілював, висилав у німецький ясир, до конц. таборів та на роботи в Німеччині. В липні 1944 р. відбулися важкі бої за Коломию, яка знову опинилася під більшовиками.
|
