|
Іван МОНОЛАТІЙ
Інтенсивні та різнобічні міжетнічні зв'язки автохтонного українського населення Галичини з представниками інших європейських (німцями, поляками, чехами) та близькосхідних народів (вірменами, євреями і караїмами) поважно ніколи не ставилися під сумнів, але для дослідження цих відносин у радянський період історії України і до недавнього часу робилося мало. Будучи обізнаним з тим, що вже зроблено, подаю спробу ширшого охоплення проблеми на відрізку її джерелознавчого осмислення. Спроба ця має слабкі місця, що вимагають дальшого поглибленого вивчення. Незалежно від цього публікація статті саме у проблемному плані потрібна. Можливо, вона наштовхне інших дослідників на нові шляхи аналізу цих багатовікових взаємин. Пропонуємо свої міркування щодо окресленої проблеми у період найінтенсивніших контактів і співпраці – ХVIII – поч. ХХ ст.
Усвідомлення "нестійкості" і політико-ідеологічної залежності синтетичних побудов всесвітньої та регіональної історії, багатоманітність проявів сучасної методології, які важко піддати стандартизації1, супроводжується процесами трансформації і становлення сучасного національного державотворення.
В основі територіально-політичних процесів більшості держав світу є етнонаціональні проблеми. Слід зазначити, що взаємовідносини держави як особливого політико-правового утворення і етнонаціональних спільнот* надзвичайно суперечливі, мають свої особливості, що залежать від історичного періоду і культурно-цивілізаційної специфіки міжнародного регіону. Для регіону Середньої і Центрально-Східної Європи більш поширеним є розуміння націй як культурно-ментальних феноменів2. Загалом, етнонаціональні спільноти є одночасно і суб'єктом і об'єктом державотворення, а вплив у відношенні держава – нація є взаємним3.
Проголошення незалежності України зумовило радикальні суспільні перетворення, вплинуло на життя представників усіх народів, що її населяють. За таких сприятливих умов активізувались національні рухи, почали виникати національні товариства та відроджуватися національні традиції. Водночас політична стабільність і добробут держави багато в чому залежить від виваженої національної політики4.
В Складні процеси сучасного національного державотворення супроводжуються процесами трансформації і становлення, потребують різнопланових підходів у її дослідженні5. Один з них – історико-етнологічний, який дає змогу розв'язати важливу наукову проблему етнонаціонального та соціокультурного розвитку окремих українських регіонів, дати характеристику кількісних параметрів, соціального складу і національної ідентичності різних груп населення, встановити основні етапи та особливості формування етнонаціональних спільнот України.
Виходячи з таких принципів, великого значення й актуальності набувають дослідження історії формування різних національних груп на території України, що сприятиме успішному вирішенню проблеми їхнього співіснування, особливо в поліетнічних прикордонних регіонах. Одним з таких регіонів є Західна Україна6, й зокрема Галичина*.
Внаслідок специфічних історичних і географічних умов Галичина входила у сферу інтересів різних держав з одного боку, різних національних груп – українців, поляків, євреїв, вірмен і німців – з іншого. Усі вони брали активну участь у процесі заселення й освоєння даного регіону7. Отже, це територія стала контактною зоною між різними народами й у своєму історичному розвитку мала чимало подій, пов'язаних зі зміною національного і соціального складу населення8.
Звідси випливає, що без урахування процесів етнонаціонального розвитку спільнот Галичини XVIII – поч. ХХ ст. загальна картина історичного процесу залишається неповною й обмеженою, а науковий інтерес має бути спрямований на вивчення етнічної історії регіону взагалі і на історію формування різних національних груп, які брали участь у цьому процесі, й їх взаємодіях зокрема. Галичину можна назвати "малою батьківщиною" багатьох народів. Завдяки географічному та цивілізаційному положенню Галичина є осереддям культурного розмаїття і вартостей, що притаманні територіям пограниччя різних цивілізаційних впливів9.
Атмосфера кордону, зіткнення слов'янського (українців, поляків), німецького, єврейського етносів, змішування чужих одна одній мові, звичаїв, релігій, – уся ця справжня й уявна екзотика здобула цій території славу такого собі "Дикого Заходу" Габсбурзької імперії. Політична єдність адміністрації аж ніяк не означала однорідності регіону. Історичне минуле, розмовна мова, обрядова приналежність населення Галичини були різними. Тому, окрім видимих зовнішніх межових ліній, тут існували чисельні внутрішні суспільні, культурні й релігійні кордони. Однак слід зауважити, що головні держави Європи ХІХ ст. були великими багатомовними утвореннями, кордони яких ніколи не збігалися з мовними спільнотами, а тому зрозуміло, що ніхто (до кінця XVIII ст.) не сприймав ці мови приналежними до будь-якої територіально визначеної групи чи спільноти10. Одним із найважливіших політичних досвідів Галичини у складі Австро-Угорської імперії були пошуки способу взаємного співіснування підпорядкованих народів. Спроби порозумітися давали різні результати, але це не перешкоджає дошукуватися позитивних наслідків існування Австрійської імперії11. Cвоєрідними були й координати явища позначені етнотериторіальними концепціями.
У зв'язку з цим вивчення історії формування й розвитку етнонаціональних груп і спільнот на території Галичини проводилось досить активно12, проте ще не було предметом спеціального комплексного дослідження в українській та зарубіжній історіографії. У більшості випадків трактування проблеми залежало від особистих національних пріоритетів, політичних уподобань чи суб'єктивного бачення дослідників, а не всебічного аналізу документального матеріалу. Без наукової розробки даної проблеми наші уявлення про процес формування національної структури населення Галичини (зокрема політичних і етнонаціональних компонентів) як вагомої частки не тільки вітчизняної, але й історії тих європейських країн, до складу яких вона була свого часу інтегрована, матимуть неповний характер.
Залишається відкритою і теоретико-методологічна основа проблеми. Якщо застосування принципів історизму, об'єктивності та діалектичного взаємозв'язку процесів і явищ у суспільстві дасть можливість переосмислити тогочасні події та дійти до важливих узагальнень, то використання проблемно-хронологічного, конкретно-історичного, статистично-аналітичного та порівняльно-ретроспективного методів дослідження – дозволить найповніше реалізувати задум узагальнюючого комплексного аналізу становища етнонаціональних спільнот в Галичині.
Архівні документи та їх інтегрування в систему історичного краєзнавства Галичини дозволяють з'ясувати типологію та основні детермінанти досліджуваного явища. Дослідження етнонаціонального складу населення Галичини, поряд з економічними і політичними факторами, створить об'єктивну основу узагальнення досвіду національних відносин. Для цього необхідно провести пошукову роботу по виявленню і аналізу документальних матеріалів в архівах України та зарубіжних країн зокрема, Австрії, Німеччини, Польщі, Росії...
читати далі... (повний текст)
Відомості про автора: МОНОЛАТІЙ Іван Сергійович – кандидат історичних наук, доктор філософії Українського Вільного Університету, в.о. доцента кафедри
політології Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника, старший науковий співробітник музею історії міста Коломиї, голова осередку
Наукового Товариства імені Шевченка у Коломиї.
Народився 20 грудня 1976 року в м.Коломия Івано-Франківської області, Україна. У 1994 році закінчив Коломийську гімназію імені
Михайла Грушевського. У 1999 році закінчив з відзнакою історичний факультет Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.
Спеціалізація "Давня та середньовічна історія західноукраїнських земель". В 2001-2002 рр. – здобувач кафедри історії України та
зарубіжних країн Київського національного лінгвістичного університету. У 1990-1991 – головний редактор молодіжного часопису
"Наша слава" (Коломия). У 1991-1992 – заступник головного редактора гімназійного часопису "Гімназійна ватра" (Коломия).
У 1993-2001 – працював у Музеї історії міста Коломиї (остання посада – старший науковий співробітник), очолював Регіональний НДЦ
національних меншин при тому ж музеї; Коломийському педагогічному коледжі Прикарпатського університету імені Василя Стефаника;
Івано-Франківському обласному відділенні Малої академії наук України. Від 1997 року – секретар Коломийського осередку Наукового
товариства імені Тараса Шевченка. У 1998 році – учасник Восьмої Східної Літньої Школи Варшавського університету, Республіка Польща. У
1999 – 2003 рр. – учасник Щорічних міжнародних наукових конференцій з юдаїки Центру наукових працівників і викладачів вузів
"Сефер" і Зимових шкіл з юдаїки у м.Москва, Російська Федерація. У 2001-2002 – доцент Інституту управління природними
ресурсами, м.Коломия. У 2002 році – учасник наукової сесії Інституту гуманітарних наук "Artes Liberalis" Варшавського
університету, Республіка Польща. Від 31 серпня 2002 року – асистент кафедри політології Прикарпатського університету імені Василя
Стефаника, в.о. доцента кафедри. У 1998 році захистив магістерську дисертацію з історії України на філософському факультеті
Українського Вільного Університету в Мюнхені, ФРН. Академічне звання "Магістр філософії". Тема: Суспільно-політичний рух
та активність населення Коломиї у період Західно-Української народної Республіки (за матеріялами пресових видань). Науковий керівник
– Проф., д-р Володимир Косик. У 2001 році – захистив докторську дисертацію з історії України на тому ж факультеті того ж навчального
закладу. Академічне звання "Доктор філософії". Тема: Німці в Галичині (1772-1923). Науковий керівник – Проф., д-р
Володимир Косик. 27 вересня 2002 року в спеціалізованій вченій раді Д 26.235.01 при Інституті історії України НАН України захистив
кандидатську дисертацію за спеціальністю 07.00.01 – історія України. Науковий ступінь – кандидат історичних наук. Тема:
Соціально-економічне становище та культурний розвиток німців у Галичині (1772-1923 рр.). Науковий керівник – д.і.н., проф. Юрій
Терещенко. Від листопада 2002 р. – голова осередку НТШ у м.Коломиї.
Публікації (наукові, науково-методичні дослідження, довідники, посібники):
1. Коломиєзнавство: нариси історії Коломиї у контексті взаємовідносин слов′янських народів. / Навчально-метдичний посібник. Коломия: Музей історії міста Коломиї, 1996. 200 с. + Х с.
2. Духовна Коломия: причинки до історії християнства у Коломиї. Коломия: АПФ Прут, 1998. 32 с.
3. Державність, воля, Україна: Суспільно-політичний рух і активність населення Коломиї у період Західноукраїнської Народної Республіки. Івано-Франківськ; Центр коломиєзнавчих досліджень, 1999. 92 с.
4. Державницька школа української історіографії Українського Вільного Університету в Мюнхені. Коломия: Музей історії міста Коломиї; Центр коломиєзнавчих досліджень, 1999. 44 с.
5. Німецькі колонії Галичини у таблицях: Довідник / Передм., упор. Коломия: Реґіональний науково-дослідний центр національних меншин; Коломийський осередок НТШ, 2000. 65 с.
6. Коломия в часи Західноукраїнської Народної Республіки. / Навчально-методичний посібник. Коломия: Коломийський педагогічний коледж Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника, 2000. 80 с.
7. Мюнхенська школа історії України (1946-1991): Історіографічне дослідження. Коломия: Інститут управління природними ресурсами; Музей історії міста Коломиї, 2001. 132 с. (у співавторстві).
8. Німці у Галичині (1772-1923): координати німецько-українських взаємин. Львів-Коломия: Інститут управління природними ресурсами; ВПТ "Вік", 2001. 56 с.
9. Українська та зарубіжна культура. Навчально-методичний посібник. Частина перша: Лекції з історії європейської культури. Коломия: Інститут управління природними ресурсами, 2002. 118 с.
10. Від контактів до співпраці: соціально-економічне становлення та культурний розвиток німців у Галичині (1772-1940). Частина
І: Австрійський період-Західно-Українська Народна Республіка (1772-1923). Івано-Франківськ; Коломия: Інститут українознавства Прикарпатського
університету імені Василя Стефаника; Коломийський інститут Прикарпатського університету імені Василя Стефаника; Інститут Дослідів Галичини;
ВПТ "Вік", 2002. 228 с.
Сфера наукових зацікавлень: історичне краєзнавство і коломиєзнавство; історія етнонаціональних спільнот у Галичині; українсько-німецькі взаємини кін. 18 – поч. 20 ст.; бібліографія українських видань у Галичині; зарубіжні центри української історіографії.
|
