Незавершений Нюрнберг

20 листопада річниця однієї із тих подій у світовій історії, що ділять її на «до» та «після». Саме цього осіннього дня 1945 року в родинному місті Альбрехта Дюрера розпочався Нюрнбергський процес над нацизмом. Цілком виправдано сказати, що він став логічним кінцем старої Європи імперій та диктатур та народив сучасну Європу демократії та свободи.

Сьогодні, крізь 66 років, є по – крайній мірі два приводи згадати цю історичну подію. По – перше, тому, що до Нюрнебргського процесу ми маємо безпосереднє відношення. Він частина української історії, хоча б тому, що на ньому судили вбивць дев’яти мільйонів українців. По – друге Нюрнберг для нас досі не завершений, ми ще не засвоїли усіх його уроків та не зробили усіх висновків.

Із самого початку Нюрнбергський суд був не лише як юридичний процес що судив головних нацистських злочинців, які творили жахаючі та безпрецедентні в історії злочини проти людяності. Це був ширший проект, який містив у собі також і політичну та моральну грань. Цей суд мав би стати судом над тоталітаризмом взагалі, як втіленням зла. Однак Нюрнберг (в силу історичних обставин, звичайно) так і не був завершений, не був доведений до кінця. І в той час коли одне зло ішло на ешафот, інше зло задоволено потирало руки та… палило люльку.

***

На процесі, в якості голови Радянської урядової комісії по Нюрнбернському трибуналу, а фактично як особистий представника Сталіна працював кривавовідомий Андрій Вишинський. Він виконував доручення радянського диктатора, яке полягало у тому, щоб деякі питання пов’язані із політичним режимом Радянського Союзу та його зовнішньої політики в жодному разі не стали предметом обговорення на суді.

Ідеться, зокрема, про відношення СРСР до умов Версальського договору та літні радянсько-німецькі перемовини 1939 року і пакт Молотова – Рібентропа із його всіма таємними протоколами. Не можна було, звичайно, допустити розмов про приєднання до Союзу Прибалтійських держав та угоди з приводу обміну та депортації населення. Це ж стосується питання про «визволення» Західної України та Західної Білорусі, інші територіальні претензії Союзу, його інтереси на Балканах та й, загалом, уся зовнішня політика.

До переліку заборонених тем було віднесено і масовий розстріл поляків у Катині, репресії проти власного населення, українського голодомору 1933 – го та звірську систему ГУЛАГу. Коли ж все таки адвокати підсудних звертали увагу на ці питання їм просто закривали рота.

Так, наприклад, адвокат Рудольфа Гесса Альфред Зейдель представив високому суду вельми цікавий документ. Це були письмові свідчення одного із співробітників німецького МЗС, який був присутній на німецько – радянських перемовинах 23 серпня 1939 року та підписанні пакту Молотова – Рібентропа у Москві. Дипломат описав хід переговорів, детально охарактеризував секретний протокол до пакту про ненапад (тоді про існування таємного протоколу світ не знав), згідно якого СРСР та Третій Рейх ділили між собою сфери впливу та навіть надав його фотокопію. На підставі цього документу Зейдель звинуватив Радянський Союз у спільній з Німеччиною агресії проти Польщі та Прибалтики та поставив питання про правомірність участі Союзу у процесі…Однак адвокату закрили рот, а вищеописану дискусію навіть не включили в стенограму засідання. Власне цей приклад добре демонструє незавершеність Нюрнбергу. В той час коли нацизм був визнаний злом, про комунізм та його злочини проти людяності, які за масштабами зовсім не менші ніж нацистські, промовчали. ***

Звичайно наївно було чекати від Нюрнбергського трибуналу засудження злочинів комуністичного режиму. Так склались історичні обставини і західні союзники були змушені закривати очі на вищеописані речі. Однак щоб завершити Нюрнберг (в широкому значенні) обов’язково слід урівняти два людиноненависницькі режими: нацизм та комунізм.

Шанс завершити Нюрнберг для нас з’явився тільки но у 1991 році. Ним сповна скористались поляки, чехи, прибалти та інші східноєвропейські нації. Акт засудження комунізму для цих націй став актом творення нового світу: світу без тоталітаризму, світу свободи та демократії і як наслідок цього світу добробуту. Ми ж цей час проґавили та продовжували жити в зашореному радянському світі. Такий же шанс ми проґавили у 2004…

Незавершеність Нюрнбергу дуже дорого для нас обходиться. Те яки ми з вами живемо – це прямий наслідок цього. Не засудивши комунізм ми і надалі мислимо радянськими категоріями та живемо у радянському світі де Сталін – не кат, а переможець у Другій світовій війні, а його злочини проти людства списуються історичними обставинами; у світі де радянські злочинці, на руках яких кров мільйонів людей виявляються «ефективними державними менеджерами». Радянський світ – це світ де жертви та раби прославляють свого ката. А раби, в принципі, не можуть бути вільні та багаті. Тоталітаризм не зацікавлений у тому, щоб людина була вільна та багата. Йому потрібен бідний та послушний раб. Власне,цей тоталітарний світ присутній у кожній нашій дії і саме він не дає нам іти вперед до цивілізованих стандартів життя, саме він робить можливим те, що ми зараз спостерігаємо в сучасній Україні та відкидає нас назад у «світле минуле».

Конфуцій сказав, що людина стає вільною, коли називає речі своїми іменами. Тому. Якщо ми, українці. Хочемо жити вільним життям, в достатку та без диктатури ми мусимо завершити Нюрнберг.