друкувати


Дебеславцям — 555: Село доблесті і слави

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2008-12-23 11:51:02

Село Дебеславці розташоване в мальовничому передгір’ї Карпат. З півдня межує із Цуцулином та Трачем Косівського району. Зі сходу за присілком Радутів розкинулись земля Снятинського району. З півночі Дебеславці омиває річка Прут.

Згідно з дослідженнями науковця Д. Бучка, вперше в історичних джерелах Дебеславці згадуються в 1453 році. Однак благодатна земля завжди манила сюди людину. Так, в тридцятих роках 20 століття на східній околиці села виявлено багатошарове поселення (культура шнурової кераміки: кінець ІІІ ст. — перша половина ІІ ст. до н. е.), а на Липниках — 10 поховань культури карпатських курганів (кінець ІІ — початок V ст. до н. е.). У 1969 р. у Дебеславцях виявлено й обстежено археологами залізоплавильну піч, а в 1987 р. в урочищі Лисак на Замковій горі знайдено поселення трипільської культури (кінець V ст. — третя чверть V ст. до н. е.) та періоду Давньої Русі (ХІІ—ХІІІ ст.).

Назва села, за припущенням уже згаданого науковця, походить від особової назви Дебеславець, Добеслав. З історичних джерел відомо, що у XV столітті землевласник Федько Підвербецький записав дружині половину Дебеславець і 300 гривень. З переказів відомо, що молодий хоробрий витязь Доблеслав (доблесть і слава) переміг у бою монголо-татарських ординців. На його честь і названо село, в замку якого знаходили захист жителі з навколишніх поселень. Пізніше цим замком оволоділи польські магнати, до в добу Хмельниччини (1648—1649 рр.), коли Покуття охопило антипольське повстання, замок відвоювали селяни з козаками.

У ті часи розселялися люди на родючих землях припрутської низовни. В урочищі Попів горб, за переказами, була церква, поруч неї — цвинтар. У радянські часи колгоспні трактори виорювали там людські останки. Неподалік був млин. Потічок, що впадає в річку Березівка, і досі називається Млинівка. Але це поселення розділила велика вода річки Прут. На лівому березі замулена частина стала називатися Замулинці, а на правому, на горбистій місцевості, залишились Дебеславці. Так само, як було розділено села Матеєвці та Залуччя. І до цих пір у селах Дебеславці та Замулинці збереглася однакова говірка. Закінчення слів на -ся вимовляється на -си. Дивися — дивиси, бився — бивси, грався — гравси, ховався — ховавси і т.д.

А вже у XVIII ст. на Замковій горі збудовано нову дерев’яну церкву, що збереглась до наших днів і є пам’яткою архітектури. Записи церковних книг про реєстрацію новонароджених та реєстрацію шлюбів свідчать, що Дебеславці були культурно-релігійним центром того часу для жителів навколишніх сіл.

Уродженець села Дебеславці о. Іван Ковблянський, син Василя (1818—1901), очолював Коломийський деканат греко-католицької церкви, був почесним крилошанином та настоятелем Свято-Михайлівської церкви в м. Коломиї. Впродовж двох років (1877—78) у Дебеславцях служив о. Гнат Якимович, що займався письменницькою діяльністю. У 1926 р. дебеславський дяк Іван Бейсюк був учасником з’їзду галицьких дяків у м. Львові. Ще такі відомі греко-католицькі священики служили на парафії: о. Степан Левицький (упродовж 1782—91 рр.), о. Микола Прокопович (1835—39 рр.), о. Іван Кобринський (1878—81 рр.), о. Іван Глинський (1881—82 рр.). Найдовше, 37 років, провадив парафію о. Онуфрій Вергун (1900—1937 рр.). Саме він допоміг заснувати в селі осередок товариства "Просвіта". З 1938 до 1945 рр. у Дебеславцях служив отець Василь Бабинюк, який був капеланом січових стрільців. Велику культурно-просвітницьку працю провадив він разом зі своїм побратимом січовиком Римболовичем.

При новозбудованій читальні "Просвіти" діяв драмгурток та хор під орудою диригента Гановського, згодом — Григорія Петрука та Федора Стефурака.

Багаточисельна на той час дебеславська молодь росла національно свідомою. Дотримуючись національних традицій та отримавши різнобічне патріотичне виховання, ці юнаки та дівчата згодом активно включилися в боротьбу за утвердження Української самостійної соборної держави.

На противагу українському національному рухові більшовицька сталінська влада через своїх агентів поширювала комуністичні ідеї в Галичині. Так, в 1923 році в Дебеславцях виникає підпільний осередок КПЗУ. Відомими членами його були: О. Дем’янюк, О. Сенюк, М. Семенчук, В. Лизанчук. А вже в 1940—50 рр. місцеві комуністи — брати Павло, Степан, Іван Мироняки, Юра Тимофійчук, Михайло Козловський були бійцями винищувального батальйону — "стрибками". Разом зі своїми вожаками — Тимофєєвим, Чичеділовим, Березньовим, Овчаренком з коломийського НКВД проводили антиукраїнську боротьбу проти національно-визвольного руху, з особливою жорстокістю ставлячись до своїх однолітків та сусідів, братів та сестер.

Тому дуже непросто було працювати в тодішніх умовах підпільникам, членам і симпатикам Організації Українських Націоналістів, хоча й мав з місцевим осередком зв’язок уродженець села студент Львівської політехніки, член крайового проводу ОУН Федір Стефурак.

На початку 1944 р. польська кримінальна поліція, що була на службі у фашистів, провела збройну акцію проти оунівського підпілля. На очах у матері було по-звірячому вбито трьох синів солтиса Михайла Томенка, членів ОУН, львівських студентів Степана та Миколу та 16-річного Івана... Тоді ж заарештовано Федора Стефурака, доправлено в гестапо і в лютому 1944 р. розстріляно.

У цей час місцеве підпілля очолював Йосип Ткач, син Івана (1920—1944 рр.), псевдо "Карий", загинув у перестрілці з енкаведистами в с. Пилипах. У 1944 р. на околиці Дебеславець в урочищі "На верьхах" відбувся тривалий бій рейдових частин УПА з багаточисельним загоном московських окупантів. Бойове хрещення тоді отримали близько двох десятків дебеславських патріотів. Загинули: Юрій Сем’юк (1915—1944), член ОУН на псевдо "Яструб", Василь Томенко (1910—1944), член ОУН "Жук". У полон потрапив станичний Михайло Гарматюк (1918—1944), член ОУН, псевдо "Крук". Невдовзі був заарештований учасник того бою Павло Амброзяк (1919—1944), стрілець УПА і член ОУН на псевдо "Свистун" та "Юрко". Обидвох жорстоко катовано і засуджено до розстрілу. Після цього розпочалися масові арешти. Хто був глибоко законспірований, отримав наказ йти на фронт солдатом радянської армії. Керівником місцевих повстанців став член районного проводу ОУН Андрій Сем’юк, 1923 р. н., псевдо "Орлик", що відзначався мужністю та винахідливістю. За однією з версій, загинув на початку 1950-х років у селі Трійця Снятинського району.

Дебеславські чоловіки брали участь в Першій та Другій світових війнах. В УСС та УГА воювали за Україну: о. Василь Бабинюк, Микола Дем’янюк, Василь Левицький, Юрій Лошинський, Микола Олійник, Омелян Олійник, Римбалович, Петро Семенчук, Федір Томенко, Степан Томенко, Степан Цвік.

Василь Левицький, що помер на 101-му році життя, разом з Миколою Олійником під час служби в австрійській армії проживали в одній казармі з єфрейтором Адольфом Гітлером.

На полях Другої світової війни загинуло майже 60 дебеславських чоловіків. Ще майже 50 чоловіків та жінок заарештовано за участь в національно-визвольному русі. Вивезено їхні родини та конфісковано надбане майно.

З приходом московських комуністичних окупантів у селі заборонено діяльність всіх українських партій та громадських товариств, а греко-католицьку церкву підпорядковано РПЦ.

"Добровільно-примусово" заснований колгосп носив назву XVIII партконференції, згодом дебеславська бригада входила в колгосп "Здобуток Жовтня" та спілку селян "Запруття".

Попри те, що в усіх навколишніх селах церкви були закриті та перепрофільовані під колгоспні склади будматеріалів, хімічних та мінеральних добрив, Дебеславці залишались центром релігійності на Запрутті і в часи атеїстичного мракобісся. Боже благословення й активна позиція сільської громади вберегли від осквернення храм Миколи Чудотворця, це святе місце для багатьох поколінь дебеславчан і їхніх сусідів.

І саме тут, на Замковій горі неподалік церкви, 1 травня 1956 року, в день Воскресіння Господнього, з’явився синьо-жовтий прапор. Тут у кущах бузку, в альтанці, любив відпочивати славної пам’яті о. В. Бабинюк, милуючись чудовими покутськими краєвидами.

Вдруге, за часи комуністичного панування синьо-жовтий прапор було встановлено на церковному подвір’ї 19 грудня 1974 р.

У першому випадку було заарештовано Степана Ткача (1937—1968 рр.), який загинув в концтаборі в Мордовії, Другий раз прапор повісив уродженець Дебеславців Михайло Слободян. Відбув за це 11 років у таборах ГУЛАГу. Проживає у селі Трач Косівського району.

Більш як 50 років у Дебеславцях діє сільська рада. До неї входять села Ганнів, Залуччя та хутір Липники.

У 1874 р. у Дебеславцях існувала народна школа. З 1924 до 1939 рр. — чотирикласна, двомовна польсько-українська школа. В період Другої світової війни діяла рільнича школа. За радянських часів до 1962 р. в селі була семирічка, до 1933 р. — восьмирічка. Відтоді — Дебеславцівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів.

Найвища точка села урочище Вежє — 382 м над рівнем моря. Найбільше населення зафіксовано в 1931 р.: — 2029 осіб; у 1939 р. — 1640, у 1970 — 994, у 1999 — 913, на 1 січня 2008 р. — 935 осіб.

У селі є пам’ятник односельцям, що загинули в Другій світовій війні як воїни радянської армії (1978 р.). Символічна стрілецька могила відновлена в 1992 році на місці освяченого в 1942 році пам’ятного хреста борцям за волю України. В 2007 р. освячено пам’ятний хрест на місці встановлення в 1967 р. синьо-жовтого прапора.

Є капличка Преображення Господнього (2003 р.), Завершується зведення стін нової церкви поруч зі старою дерев’яною церквою Миколи Чудотворця.

У 1877 році в Дебеславцях працювала фабрика цикорію і дерев’яних цвяхів. У 1970—1980 рр. діяв цегельний завод. З 1993 року введено в експлуатацію газове родовище.

За роки незалежності газифіковано житловий сектор села. Відновлюється культурно-спортивна діяльність. Святкування Дня прапора на Великодні свята набуло районного масштабу.

Уже традиційним став турнір з міні-футболу, присвячений подвигу героїв Крут. Футбольна команда села, перемігши в груповому турнірі, здобула путівку на першість району. Успіхи футболістів стали приємним подарунком до 555-літнього ювілею села. В цьому році розпочато будівництво нового стадіону. Капітально відремонтовано сільські дороги.

Завдяки фінансуванню з районного бюджету та особливій опіці з боку райдержадміністрації та облдержадміністрації, Президента Ющенка відкрито в цьому році в Дебеславцях і введено в експлуатацію перепрофільований на школу довгобуд дитячого садка. Хоч не спеціально до ювілею все це робилось, а все-таки саме нові світлі, теплі та просторі класи стали найвагомішим подарунком шкільній дітворі, вчителям і всій громаді до 555-літнього ювілею.

Відомі люди, які залишили помітний слід в історії села Дебеславці: Іоанн Ковблянський, син Василя — уродженець села, декан Коломийського деканату УГКЦ, почесний крилошанин, настоятель Свято-Михайлівської церкви в м. Коломиї; Гнат Якимович — письменник, священик; Федір Томенко — підхорунжий УСС, громадський діяч; Федір Стефурак — випускник Коломийської гімназії, студент Львівської політехніки, член крайового проводу ОУН; Г.Гуменюк — педагог, громадський діяч, перший директор відродженої Коломийської гімназії; Василь Лизанчук — професор журналістики, відомий письменник-публіцист, навчався в Дебеславцях; Володимир Андрушко — політв’язень, письменник-публіцист, громадський діяч, учителював у Дебеславцях; Михайло Слободян — педагог, автор поетичних збірок "Роси", "Дорога життя", "Жнива", "Заборонений плід"; Василь Дем’янюк — журналіст, директор НТК; Олег Дем’янюк — чемпіон України з боротьби, підприємець; Іван Загорняк — чемпіон України, призер чемпіонату Європи з боротьби.

Автор: Володимир ПОКИДКО
Джерело: "Вільний голос" для www.KOLOMYYA.org
Обговорити на форумі