Паспорт і код - крАдитували народ

"Вас турбують зі служби безпеки "Дельта-банку", - одного дня почула у телефонній слухавці моя знайома. Холодний голос із явно погрозливими нотками абсолютно не допускав будь-якого діалогу. Наче вирок прозвучало повідомлення про якусь недоплату по кредиту, внаслідок чого за позичальницею тягнеться усе зростаючий борг. Його сума вже сягнула шести тисяч гривень, і якщо не буде погашена до понеділка - банк передасть кредитну справу колекторській фірмі. А та вже стягне з позичальниці аж двадцять тисяч гривень (так і кортить запитати: а чому не тридцять чи сорок?).

Моїй знайомій пощастило. Вона в паніці зібрала усі квитанції і з Божою допомогою зуміла довести, що нікому нічого не винна, що сплачувала по кредиту вчасно і потрібними сумами. А ось скільки їй при цьому довелось пережити, скільки заспокійливих ліків випити - це, схоже, ні банк, ні їхню службу безпеки зовсім не цікавило.

Менше пощастило моїй сусідці-вона в цьому місяці уже мала закрити кредит, але замість квитанції про повне погашення позики отримала шок. У віконечку каси їй спокійно і впевнено повідомили, що у кредитному договорі був один маленький пунктик, на який позичальниця чомусь увесь рік не звертала увагу. І ось саме за цим пунктиком по кредиту спливла заборгованість. Та ще й на суму, яка чи не втричі більша за саму позику! А в сусідки-мінімальна зарплата, яку вже другий місяць затримують. Та кого це цікавить, коли не тільки у кредитному договорі - у цілої держави свій "пунктик"!

Найменше пощастило моєму братові, який ще два місяці тому був переконаний, що йому таки добряче пофортунило. Авжеж, узяти в банку доларовий кредит на новеньку "Тойоту-Кемрі", та ще й без довідки про доходи, та ще й із двомісячним відтермінуванням першого платежу, та ще й без першого внеску – хіба це не фарт? Щастя, за всіма законами жанру, довго не триває. Тож нині мій бідолашний братик посипає голову попелом: долар уже підскочив у ціні більш як удвічі, а купити його навіть за такою драконівською ціною ще проблематичніше, як у 90-ті роки пральний порошок.

Звичайно, ми всі пожинаємо нині плоди свого прагнення мати все й відразу. Кредит - це не зароблені гроші. Це наркотик, підсівши на який хочеться чим раз більшої "дози". Тим більше, що це було так легко. Тим більше, що це так заохочувалось самими банками. Тим більше, що нас заспокоювали, мовляв, на Заході так живуть усі. Але ж наша ментальність і такий довгожданий доступ до нарешті ситого і заможного життя просто позбавили глузду навіть розсудливих людей. Стало немодно не мати кредиту, не поміняти старий холодильник (телевізор, музичний центр, комп’ютер, пральну машину і т.д.) на нову, дорожчу модель. Таки правда – легкі гроші розбещують!

Але не варто при цьому забувати й іншу сторону явища – наші банки, які нині волають про масове неповернення позик і здирають три шкури там, де це вдається. Про що думали їхні аналітики, їхня служба безпеки, де були їхні прогнози ризиків? Адже кредитні картки роздавались навсібіч, навіть безробітним, студентам і учням. Платоспроможність клієнтів ніхто не перевіряв. А відділи кредитування були навіть у найневибагливіших крамничках – як данина моді, як ознака турботи про наш із вами добробут, як статус банку "з людським обличчям". Так і хочеться знов запитати: чому тепер мова йде тільки про лице тих схиблених на легкому достатку позичальників?

Я попросила прокоментувати ситуацію з кредитами кардинально різних людей - отця-настоятеля Михайла і експерта-економіста пана О. – для повноти зображення. Обидва наголошували на бездумному прагненні простих людей до матеріального благополуччя, а сильних світу цього – до ще більшого збагачення на людських слабкостях. Поплатились і одні, і другі. Святий отець при цьому зауважив, що просити в Бога треба не те, що вам хочеться, а те, що вам треба – бо тільки Бог знає наші істинні потреби. А пан від фінансів наостанок зізнався: "Там, де є гроші, ніщо не стається просто так. Бізнес не зникає. Він змінює власника, змінює стратегію…"

…А нам кажуть, що криза.

Автор: Софія ОНИКІВСЬКА, www.KOLOMYYA.org
Обговорити на форумі