Росії вже нічого втрачати. Окрім України

На жаль, наше майбутнє вирішують наші сусіди. Вони ділять світ за своїми вподобаннями, вони вирішують питання геополітики: ким, з ким та де нам бути. Президент Росії Д.Медведєв у своєму турне країнами Латинської Америки, під час зустрічі з Фіделем Кастро, заявив: "Можно сказать, что мы уже вернулись". Майже сенсаційними були слова Медведєва про те, що він серйозно розглядає можливість приєднання Росії до транслатиноамериканського союзу ALBA.

Очевидно, що питання про членство України та Грузії в НАТО розпалює політичне протистояння, змушуючи учасників "великої гри" вживати рішучі дії. Коли держсекретар США Кондоліза Райс заявила, що Грузія та Україна не отримають ПДЧ (План дій щодо членства) в НАТО, а отримають членство за прискореною програмою, без надання ПДЧ, і цю думку підтримали країни НАТО, останнє викликало великий резонанс у світі.

Основна увага преси зосереджена на першій частині такого рішення, що 3 грудня ПДЧ надано не буде, в той час, як ключовою є друга частина. Це і стривожило російські амбіції, бо території України та Грузії є "жизненно важные для существования России как суверенного государства". Обганяючи одне одного, російські політики та політологи почали обговорювати цю тему. І коли нам кажуть, що конфронтація з Росією пере-йшла всі межі дозволеного і ми повинні припинити нагнітання обстановки, російська політична еліта так не вважає. Не вважають чомусь росіяни нас "суверенным государством", не хочуть "відпустити у вільне плавання братні народи", не дають нам самим визначитись, куди ми хочемо йти.

На їх думку, проблема в тому, що рішення про прийняття України та Грузії в НАТО з точки зору геополітики полягає в тому, що американці не зможуть почуватися впевнено до тих пір, поки не встановлять контроль над обширними і найбагатшими просторами на північному заході Євразійського континенту, котрі контролює Росія. В цій "великій грі" за контроль над євразійським простором проблема України займає центральне місце.

Пропоную об’єктивно, безсторонньо розглянути перспективи та небезпеки, що чатують українців. В цій ситуації ми не будемо займати проросійську чи проамериканську позицію, нас повинні цікавити тільки українські інтереси.

Фактично, хто отримає Україну — США чи Росія, той і переможе в цьому протистоянні. Для Росії повернення України в сферу свого пріоритетного впливу означало б фактичне повернення собі статусу світової наддержави, з якою необхідно було б рахуватись усім країнам. Розмова тоді буде вестись зовсім інакше, в інших тонах та з розумінням того, з ким маєш справу. Росія серйозно виборює своє місце під сонцем, а ми, українці, як завжди, чекаємо — хто нас виборе. І, як завжди, ганимо Ющенка й тих, хто намагається вибороти для нас це місце. Як це нагадує всю історію національно-визвольних змагань України. Росіяни чітко розуміють це і вказують, що з наданням Україні членства в НАТО останнє стане найпотужнішим з часів розпаду СРСР ударом по геополітичних позиціях Росії. Фактично, вказують вони, це буде означати: сучасна Росія не відбулась як імперське утворення, що означає початок процесу подальшого розпаду їх країни, тільки зовсім недавно встановленої колишнім президентом Володимиром Путіним. Російська еліта вважає, що для Росії змиритись зі вступом України в НАТО — це все одно, що заявити про свою історичну поразку і з часом припинити існувати в сучасних кордонах.

Про те, наскільки серйозно політичні гравці ставляться до цієї проблеми, свідчать, наприклад, безпрецедентні військово-морські навчання, що стартували на початку натовського саміту біля берегів Венесуели. Турне президента Медведєва латиноамериканськими країнами теж спрямоване на демонстрацію сили російських позицій, причому біля американських південних кордонів.

В світі запахло порохом. Президент Буш видає 25 листопада указ: застрахувати всі американські кораблі, розміщені в акваторії Чорного моря від ризиків, пов’язаних із можливими воєнними діями в регіоні.

Не випадковим є й те, що раптом було вирішено відновити практику прямого спілкування Володимира Путіна з народом Росії.

Російські ЗМІ вказують, що стратегія США спрямована на те, аби примусити Росію змиритись з рішенням про вступ України в НАТО. Це, на їх думку, те, за що американці готові заплатити максимально велику ціну, ставки в цьому питанні настільки високі, що межують з реальною небезпекою початку третьої світової війни.

І вже зовсім не приховуючи своїх імперських амбіцій, вони пишуть (передаю мовою оригіналу): "Что касается России, то, в случае положительного решения по членству Украины, у нас фактически не остается иного пути кроме немедленного расчленения этой республики по тому реальному геополитическому разлому, который в ней существует". Як бачите, з нами, з нашою думкою, братній російський народ рахуватись не збирається.

Далі вони вказують, що формальними підставами для втручання Росії стануть масові хвилювання, котрі почнуться на південному сході України. Рішення про прийняття України в НАТО спровокує справжне збройне повстання в Севастополі, жителі котрого давно вже готові (підготовлені) до такого розвитку подій. Далі — поширення повстання на решту території Криму, Донбас, а в перспективі — і на половину країни: "Віктор Ющенко морально готовий до такого розвитку подій, але не готовий до нього фізично. Беззаперечно, що більша частина української армії відмовиться брати участь в громадянській війні, а у випадку втручання в конфлікт Росії почне масово переходити на сторону росіян". Не приховують вони і те, що втрачати Росії, крім України, вже нема чого.

Російські експерти розглядають і інші сценарії розвитку ситуації. Зокрема, як вони вказують, що в зв’язку з указом Ющенка найближчим часом впустити на територію України військові частини НАТО ситуація може мати такий розвиток: "Війська НАТО входять на територію України. А це не просто навчання, це дозвіл на транзит військ. Представники російських організацій України неодноразово заявляли, що вони готові йти на "помаранчевих" з голими руками". Більш за все, на думку російських аналітиків, цього разу, на відміну від грузинського варіанту, війська НАТО, які до цього моменту вже будуть в Україні, втягнуться в протистояння. Таким чином відбудеться пряма воєнна сутичка Росії та США. Незалежно від того, чим закінчиться сутичка, Україну чи те, що від неї до цього моменту залишиться, буде блискавично прийнято в НАТО просто за фактом того, що НАТО вже приймає участь у вирішенні питання безпеки нашої країни.

Я не маю наміру залякувати українців цими "страшилками", якими підгодовують росіян їхнї ЗМІ, але українським патріотам не можна "запихати голову в пісок", безвідповідальна позиція українського суспільства стосовно підтримки ініціатив Президента щодо вступу України в НАТО, розмови про якусь боєздатну українську армію можуть призвести і до втрати незалежності.

Росія сьогодні вже не та, що була за Єльцина. Вони твердять, що: "Россия, усыпленная Ельциным, проснулась, сегодня становясь гиперцентром сопротивления американизации и агрессивному и преступному расширению НАТО. Россия доказала нам, что она готова защищать свои интересы. "Пятидневная война", искусно выигранная Россией на Южном Кавказе, позволила полностью остановить расширение НАТО. Впервые государство противодействовало с применением военной силы Соединенным Штатам Америки". "После Афин, Византии, Экс-ля-Шапеля и Константинополя, Москва — главная столица Европы..." Ось вам і "Третій Рим".

Олександр Дугін у своїй книзі "Основы геополитики", частина 4 "Геополитическое будущее России", пише: "немецко-украинские отношения должны с необходимостью быть немецко-русско-украинскими; немецко-прибалтийские — немецко-русско-прибалтийскими; немецко-польские — немецко-русско-польскими и т.д.".

Росія вже не мириться зі своїм геополітичним становищем. Вони починають ділити Європу, і не мається на увазі Україна чи Східна Європа, мова йде про цілу Європу. 24 листопада О. Дугін привів на соціологічний факультет МГУ провідного французького філософа, теоретика геополітики та ідейного наставника політико-філософської течії "Нові праві" Алена де Бенуа.

Бурхливими оваціями проводжали цього лектора присутні після того, як він, торкаючись безпосередньо геополітичних питань, виділив усього три основні центри сили, які можна визначити на карті світу: Китай, США та Росія. Європа, на думку Бенуа, "перестала самостійно осмислювати світ", припинила займатись активною рефлексією навколишнього політичного простору".

Недавно група українських експертів у Парижі мала зустріч з відомим французьким філософом і письменником, різким критиком російського режиму, одним з найактивніших противників чеченської війни Андре Глюксманом. Під час розмови він сказав, що французи надають перевагу Путіну перед Бушем. Важливіше для них зберегти трикутник впливу Франція — Німеччина — Росія. І це настільки важливо, що навіть інтереси 10 країн, які щойно ввійшли до ЄС, звільнившись від гніту Радянського Союзу, практично не враховувалися. Тож недарма наші сусіди в Європі так активно підтримують Україну, при новому поділі світу їх інтереси враховувати теж ніхто не збирається. Андре Глюксман сказав: "Згадайте, коли генерал де Голль сперся на Сталіна для того, щоб просувати інтереси англосаксонських націй. А сьогодні все те саме, ситуація не змінилася. Але все ж таки французьке суспільство досить розрізнене. Наприклад, маємо велику компанію Arcelor. Її треба було продати, і була російська пропозиція... Якщо порівняти з Німеччиною, то там набагато більше політичних партій, які виступають за союз з Росією, набагато більше промисловців, які хочуть працювати з Росією. Хоча є також певна група політиків та дипломатів, зокрема в МЗС Франції, які вважають, що мир із Росією дуже важливий. Але це не принципова позиція. Це питання торгу, скільки американці готові викласти за позитивне рішення. У Франції та Німеччині громадська думка повністю різна. Для французів Росія — це загроза для сусідів, інших держав, і для громадян. Німці вважають, що Росія грає конструктивну роль. Найбільша проблема — це те, що у Франції є абсолютне незнання, що таке Україна. Поряд з цим існує питання Криму. "Чи це Україна, чи Росія, чи люди українці, чи росіяни, а люди розмовляють російською, а чому?ѕ" Можливо, є невеличка тривога. "Але краще туди й не лізти", — думають французи. Це ані острах, ані ненависть, це байдужість".

Нам треба усвідомити слова Папи Івана-Павла II. Він сказав, що європейці живуть так, ніби Бога не існує. Тож нам не потрібно надіятись на "Стару Європу". Чи не знайома ситуація, коли Данило Галицький шукав підтримки Європи, Богдан Хмельницький шукав підтримки Європи, а Мазепа, Пилип Орлик, Українська Народна Республіка і зовсім недавно ОУН сподівались на підтримку Заходу. І чим це закінчилось? Якщо пам’ятати нашу багаторічну історію, то всі близькі сусіди, що приходили нас визволяти, надовго залишались в Україні. Тому, стратегічне завдання України – це вступ до НАТО, тільки так ми зможемо убезпечити свою незалежність. І стократ має рацію Євген Іхельзон зі своєю статтею на УП "Вы еще вспомните Виктора Ющенка. Со слезами...", де він вказує, що коли б відбулось "об’єднання Віктора Януковича і Юлії Тимошенко, то це забезпечило б "вічну Юлю" та "вічного Януковича", український варіант Путіна та Медведєва. Під приводом боротьби з кризою та наведенням порядку ми можемо отримати 15—20 років олігархічно-соціалістичної диктатури".

Аж страшно стає, скільки тисяч громадян-підприємців опиниться "на вулиці", якщо буде прийнято проект Закону України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва", який уряд оприлюднив для обговорення. Цим законопроектом "реформується" спрощена система оподаткування (єдиний податок). Скажімо, на підпункти переліку тих категорій підприємців, яким не дозволяється користуватися спрощеною системою оподаткування, ледь вистачило літер абетки — останню таку категорію позначено літерою "т". Цим законопроектом запроваджено вже відрахування додаткового "податку" на дохід підприємців понад 300 тис. грн.

За безпеку України, а також всього колишнього СРСР буде відповідати Росія. Франція, Німеччина та Росія йдуть до створення альянсу на території Європи. Цей альянс повинен протистояти впливові США, тобто повністю повернути всі країни ЄС, котрі дозволяють собі вільнодумство (Польща, Чехія, Прибалтика) під покров країн, що вважають себе творцями й авторитетами Європи. Така, на думку автора, нова редакція світу. Головне, що вже зрозуміло, в цій системі Україна не буде грати жодної ролі і її місце – за кордонами Європейського союзу.

Тож, вважає Євген Іхельзон, ми ще згадаємо Віктора Ющенка і будемо шкодувати, якщо не він керуватиме країною. І я чомусь повністю повірив йому, бо ні Табачник із Симоненком, ні Чечетов з Януковичем, ані Полунєєв з Тимошенко не мають у душі України. Вони продадуть її незалежність, продадуть тому, хто дорожче заплатить.

Тож не Ющенко повинен займатись питаннями визнання Голодомору, створення української нації та її визнання у світі, підтримки євроатлантичного курсу України, а всі ми — українці.

Автор: Роман ШЕВЧУК
Джерело: Галичина
Обговорити на форумі