Європейський досвід: Чисте довкілля. Чиста Україна

У гармонії з природою. Отож, їдемо у Вельс, на завод, де спалюють комунальні відходи з цілої Верхньої Австрії. Це крайня точка нашої подорожі. Знову за вікном автобуса — ландшафтні красоти, казково-красиві вілли, обіч яких — нічого зайвого. Раз чи двічі бачили корів на пасовищі; впали в око акуратно складені дрова під навісами (економлять на газі?); дружна сім’я, діти й дорослі, всі — на велосипедах. Хоча загалом людей не видно — ні на вулицях, ні біля помешкань: чи австрійці такі "домашні", чи всі в роботі? Усе побачене хочеться зафіксувати на фото і відео, отож не дивно, що вже за два дні карта пам’яті фотокамери заповнюється дощенту. Шкода, але доводиться "витирати" з неї щось із попереднього, аби зберегти нове.

Задумавшись, чому ж у них так гарно, приходжу до висновку: тамтешня людина живе в гармонії з природою. Не забетоновує живу траву, не розорює її для сумнівних потреб, не спотворює ландшафт стовпами, вибоїнами, сміттям за принципом "після нас — хоч трава не рости". Невідомо, чи ті безконечні зелені простори регулярно скошують, чи доглядають у якийсь інший спосіб, але результат приємний для ока: на природних газонах не видно бур’янів, "залисин", ям з водою, інших слідів людської байдужості. А якщо десь росте дике деревце чи кущик, посаджений Господньою десницею, то це настільки природно, що відчуваєш: ось вона, повна гармонія.

Проїжджаємо через гірські тунелі — максимально сучасні й комфортні: освітлені, з комунікаціями, телефонними кабінками. Екскурсовод розповідає про гору Траунштайн, річку Траун, що впадає в однойменне озеро, соляну комору, звідки вивозили сіль для цілої Європи. Попутньо занотовую інформацію, що предки тутешніх жителів були поселені на Буковині, в Усть-Чорній.

Сонце змінюється туманом, туман — знову сонцем. Незмінним залишається лише враження про добропорядних і законопослушних австрійців, які з роду в рід підтримують традиції, що забезпечує стабільність держави і впевненість у завтрашньому дні її громадян. Принаймні, так виглядає нашим туристам. Мимоволі закрадається крамольна думка: навіщо австрійці свого часу віддали наші землі іншим окупантам? Адже при їхній владі у нас точно було би більше порядку...

AVE — лідер. Ближче знайомство у Вельсі розпочали з демонстрації презентаційного фільму про групу AVE, що працює у восьми країнах світу, в т.ч. в усіх землях власної країни, а у Верхній Австрії є лідером. AVE надає 4000 робочих місць, обслуговує 6 млн. населення. Цьогорічні прибутки — 400 млн. євро. Крім основної діяльності, що полягає в зборі, підготовці, переробці, утилізації сміття, AVE надає послуги з прибирання вулиць, зимового сервісу, чистки парків, кладовищ. Працює на основі довгострокових партнерських угод з органами місцевого самоврядування, що дає гарантії на перспективу і повернення інвестицій. Клієнтами є також індустріальні, торгові підприємства, яких AVE звільняє від усіх відходів, пов’язаних з виробничою діяльністю. Утилізують окремо упаковочні матеріали, дерево, метал, рідкі відходи, на замовлення держави організовують санацію забруднених територій.

Переробку відходів тваринного походження здійснюють тільки тут, на території Австрії. Річна потужність підприємства — 300 000 тонн залишкових відходів. Внаслідок переробки електроенергію для споживання отримують 60 000 сімей. Теплова енергія йде в загальну мережу розташованого поблизу 40-тисячного міста. Забезпечує підприємство водночас і себе, отож заощаджує на газі.

Щороку в модернізацію інвестують по 60 млн. євро. До існуючих полігонів AVE незабаром додасться ще один — виноградівський.

Як у пеклі. Завод у Вельсі — потужне підприємство, оснащене сучасним обладнанням і технологіями. Вражають і його розміри, і бурхливі виробничі процеси, за якими нам випало спостерігати через скло. Поки вдягаємо запропоновані кожному засоби безпеки — каски і жилети зі світловідбивними смугами, наша провожата перераховує членів групи. Авжеж — підприємство серйозне, спалюють на ньому навіть тваринні відходи... З того, що найбільше вразило, — процес горіння решток. Технологія проста, як усе геніальне. Похила площина з рядами отворів, через які під тиском подають повітря, на ній — відходи, що виділяють метан; згоряючи, він спалює відходи. Заглядаючи на процес горіння через віконце-люк, здається, ніби бачиш пекло...

Дим без запаху. Видимі і невидимі процеси та їх параметри контролюються на моніторах, механізація й електроніка забезпечують злагодженість і надійність виробництва, безпеку персоналу. На користь екологічних показників свідчить те, що поблизу заводу протікає річка, розміщений населений пункт (ми бачили це з оглядового майданчика), однак ні запаху, ні диму чи будь-яких інших викидів із заводу немає, тож ніщо не дошкуляє, як нас запевнили, ні людям, ні природі.

Крім чисто візуальних вражень, не обійшлося й без екстріму — принаймні, для тих, хто боїться висоти. Справа в тому, що весь екскурсійний маршрут по підприємству, різними поверхами, пролягав не суцільною підлогою, а сіткою з товстого дроту, тож усі поверхи було видно наскрізь. Це мало мінімум два негативних наслідки: дехто особливо боязливіші мимохідь від страху заплющував очі і хапався за своїх супутників, а жінкам, крім того, на згадку позалишались обдерті підбори.

Джерело: "Вільний голос" для www.KOLOMYYA.org
Обговорити на форумі