Українську економіку відкриють як консервну банку за допомогою ножа під назвою МВФ

Історія діянь МВФ в Україні. Економічна криза в українській економіці набуває обертів. Не дивно, адже боротьба з нею йде апробованими у 90-х роках монетаристськими методами (читай Частина 3. Історія питання: гіркий досвід 90-х або історія діянь МВФ в Україні). Думаю, результат буде не гірший – мінімум дефолт з наступною концентрацією активів в рухах українських та російських олігархів і ТНК, максимум – повна руйнація економіки і промисловості та перетворення країни у велике сільськогосподарське угіддя, такі собі лани широкополі.

Отже, розберемо крок за кроком дії рідного уряду з подолання кризи. Але спочатку визначимо відправну точку. Якщо проаналізувати гіркий досвід 90-х та історію діянь МВФ в Україні (див. Частина 3) побачимо, що весь хаос який ми спостерігаємо з нами вже траплявся. Очевидно, що наразі ми перебуваємо приблизно на етапі 1992-го року, коли стаханівськими темпами велося знищення заощаджень населення. Гривневі грошові заощадження вже схуднули 1,5 рази у перерахунку на іноземну валюту. Далі буде лише більше, оскільки галопуюча інфляція в Україні за підсумками року сягне 25% і має всі шанси вже у 2009 році перерости у гіперінфляцію. Яким чином? Дуже просто: НБУ робить для цього все можливе, зруйнувавши вщент довіру до національної валюти. Люди роблять все, щоб перевести гривні в іноземну валюту. Таким чином курс може бути будь-яким завгодно високим - 7, 8, 10 і 20 гривень за долар.

Водночас, починаючи з 2005 року вже було зроблено все можливе для знищення власного виробника шляхом повного відкриття економіки для імпорту. Нинішній Прем’єр-міністр доклала для цього найбільших зусиль. Наприклад, починаючи з 2005 року нафтопереробка в Україні впала на 50%, оскільки імпорт нафтопродуктів митом не обкладається, на відміну від імпорту сирої нафти. В результаті в країні працює один з половиною із шести НПЗ, а ми обговорюємо як збільшити зайнятість і зберегти робочі місця. В той же час, багато років у Верховній раді знаходиться законопроект передбачаючий пільги на ввезення обладнання необхідного для модернізації НПЗ та створення стимулів для розвитку власної нафтопереробки. Те ж саме можна розповісти про цукрову галузь, тваринництво, птахівництво (одразу пригадується нинішній голова Держрезерву Поживанов, який рекламує ніжки Буша), тощо.

Уже сьогодні НБУ емітує великі обсяги гривні, чим провокує паніку на валютному ринку. Нагадаємо, що ескалація готівково-грошової емісії в 1992-1993 рр., що не супроводжувалась відповідним збільшенням товарної маси, супроводжувалась, натомість, знеціненням на цій основі українського карбованця. В свою чергу це означає настання третьої стадії інфляційного процесу, коли темпи знецінення грошей починають перевищувати темпи грошової емісії. У цих умовах потреба у грошах зростає швидше, ніж вони з'являються в обігу, неминуче настає криза платіжного обороту. Так буде й зараз, і результатом цих процесів стане руйнація фінансового ринку, основою якого є стійка валюта. Логічними наслідками гіперінфляції та знищення інвестиційного потенціалу приватних інвесторів стануть стагнація виробництва та загальна депресія економіки, що, в свою чергу, завдасть руйнівного удару по державним фінансам і штовхне український уряд або на шлях залучення зовнішніх запозичень (якщо на той час стабілізується світова економічна ситуація) або ж у прірву дефолту.

Сценарій дефолту є доволі вірогідним вже в 2009 році у якому держава та корпоративний сектор мають виплатити за боргами 50 млрд. дол. Повстає банальне питання: звідки взяти валюту? Адже 60% українського експорту складають метали, хімія та мінеральна сировина – попит та ціни на які стрімко котяться до низу в умовах світової економічної кризи. Для порівняння: у 2007 році весь український експорт склав близько 60 млрд. дол. Зрозуміло, що у 2009 році цей показник буде недосяжним, оскільки окрім хіміків і металургів інших конкурентоспроможних на зовнішній арені галузей за 18 років незалежності створити не вдалося. Тому, на думку експертів, перша хвиля корпоративних дефолтів може накрити країну вже у 4-му кварталі 2008 року.

Виникає питання: що може врятувати українську економіку? Відповідь очевидна – вливання коштів у реальний сектор економіки та його структурна перебудова. При цьому, стимулювати треба галузі групи "Б", орієнтовані на потреби кінцевого споживача, здатні здійснити імпортозаміщення. Крім цього, просто критичним є покращення якості державного управління, боротьба з корупцією, перебудова інститутів влади. Про кадрове наповнення мовчу. З міністром для якого Міністерство економіки стало першим досвідом державної служби, а зниження цін на банани – основним інструментом боротьби із інфляцією, багато не нареформуєш і далеко не заїдеш. «Банани подорожчали майже удвічі, і це вплинуло на зростання інфляції. Ніхто не міг передбачати такого стрибка!», – заявив Данилишин на засіданні Уряду. Цікаво, чому подорожчали банани? Думаю, відповідь на це запитання міністр шукає і донині.

В цей же час, рідний Уряд пропонує закопувати гроші в інфраструктурні проекти та підписує Меморандум із МВФ. Очевидно, що "етап руйнації економічного потенціалу" уже створив всі передумови для проведення другого – так званого "стабілізаційного етапу", який також уже мав місце в Україні в 1994-1997 роках (див. Частина 3).

Глибоко переконаний, що будівництво інфраструктури (доріг, мостів, аеропортів, тощо) економіку не врятує. Це просто маячня і привід для розкрадання останніх грошей. В країні рівень "відкатів" у якій сягнув 30-50%, а прозорі механізми державних закупівель відсутні з часів оголошення незалежності, збудувати 1 км дороги коштує у 2-3 рази дорожче ніж у Німеччині! Не хочу навіть задаватись питанням, хто користуватиметься дорогами і платитиме за них в умовах падіння автоперевезень, аеропортами – в умовах, коли в Україну окрім місій МФВ і Червоного хреста мало хто літатиме, тощо.

Порятунок у реальному секторі економіки. При чому, у тих його галузях, які є імпортозаміщуючими та орієнтовані на кінцевого споживача – маленького українця. При цьому, паралельно треба вирішити завдання забезпечення платоспроможного попиту зі сторони цього самого українця, тобто нас із вами. Для цього, в свою чергу, треба врятувати заощадження населення та забезпечити реальні доходи, що не знищуються щодоби інфляцією, яка має бути помірною. Дозована інфляція сприяє підвищенню купівельної спроможності суб’єктів господарської діяльності та активізації ділової активності в цілому.

Що ж робить Уряд? Раджу почитати Меморандум з МВФ і особливо Розділ В "Податково-бюджетна політика". Навіть у цьому вихолощеному документі ви знайдете багато цікавих речей. Наприклад, Пункт 14 "Проведення більш поміркованої політики щодо підвищення заробітної плати у державному секторі і забезпечення поступового перенесення підвищення цін на імпортований газ на споживачів забезпечать суттєву економію коштів". Або ж Пункт 15 "Відтак, наша стратегія економічних перетворень полягатиме у тому щоб у 2009 році обмежити зростання не більше індексу інфляції як мінімальної зарплати, так і середньої заробітної плати та пенсій у бюджетній сфері, а також інших соціальних трансфертів...". До чого це призведе ви можете здогадатися, ознайомившись з результатами реформ МФВ у Чилі та Перу (див. Частина 1).

Одразу хочу зазначити, що голодомор 30-х років також забезпечив суттєву економію коштів для сталінського режиму. Більш за все лякає слово "стратегія" у Пункті 15. Я б назвав це стратегією винищення українського народу. Заморожена зарплата в умовах галопуючої інфляції помножена на розкрадання держбюджету шляхом реалізації інфраструктурних проектів, створить всі умови для соціального бунту на весні 2009 року. До речі, регіонами одні з небагатьох, хто змоги скласти 2+2 і спрогнозувати результати антикризових ("стабілізаційних") заходів.

В той час як США, ЄС та інші розвинуті країни шукають виходу з кризи через наповнення економіки дешевими грошима, Україні нав’язують зовсім іншу політику, що диктується жорсткими монетарними параметрами нав’язаними МВФ. НБУ кредитує банки під 15-18%. Це означає кредити для реального сектора економіки під 25-30%! Що це означає? Давайте розглянемо дію жорстких монетарних методів на прикладі вітчизняного АПК. Підприємства харчової промисловості не мають коштів аби викупити продукцію у сільгоспвиробників. Таким чином обидва сектори стають на коліна перед тими, хто має вільні кошти. Результат: харчовики просто збанкротують або ж їх за безцінь викуплять іноземні транснаціональні корпорації, які закумулювали валютні резерви і мають чудову нагоду купити гривню за гарним курсом. Сільгоспвиробники будуть продавати свою продукцію по тим цінам, які їм будуть диктувати глобальні гравці. У цьому році за 1 тону соняха виробникам пропонують 900 грн., у 2007 пропонували 4500 грн.! Кукурудза коштує 300 грн. за тону, у 2007 коштувала 1300 грн. Відчуваєте різницю? Відчуйте її ще більше, розділивши це на курс 7,5 грн./дол., замість 5 грн./дол. у минулому році.

Вся історія МВФ – це історія відкриття старих заржавілих економік – консервних банок, що керуються заангажованими Заходом недолугими правителями, для приходу іноземного капіталу. Схоже, така доля спіткає і Україну, уже вдруге в її новітній історії. Сподіваюсь, що втретє у цю каламутну воду ми не ввійдемо, сказавши "ні" бездарним вітчизняним політиканам та талановитим загарбникам із Заходу.

Джерело: United UA
Обговорити на форумі