Святе місце… (по смерті патріарха Алексія II)

9 грудня в Москві поховали патріарха РПЦ Алексія II. А вже сьогодні стане відома дата Помісного собору, на якому українці ризикнуть отримати автокефалію. Або відділитися…

Ніби добре, але... У першій половині дня 5 грудня російські ЗМІ повідомили про смерть п'ятнадцятого патріарха Російської православної церкви Алексія ІІ, в миру Олексія Михайловича Рідігера. Пізніше офіційною причиною смерті назвуть серцеву недостатність.

Слід зазначити, що покійний увійде в історію завдяки не стільки власним досягненням, скільки тої вісімнадцятирічної епохи , на протязі якої РПЦ перетворилася з філії КДБ в одну із самих впливових державних корпорацій Росії.

Коли, згідно з загальним тезисом "або добре, або нічого", згадують про досягнення Алексія ІІ, то зазвичай згадують про воз `єднання РПЦ і "білогвардійсько-емігрантської" РПЦЗ (Л), збільшення парафій і пастви патріархату вчетверо, нормалізації відносин з естонським і молдавським православ'ям , а також зупинку католицької експансії в РФ.

Крім того, спостерігачі зазвичай нагадують, що православ'я відродиться і стало однією з складових тріади, яка формує сучасну державницьку ура-патріотичну ідеологію РФ. Правління патріарха можна розділити на два умовних періоди. Перший - це ельцинські 90-і, коли після розвалу СРСР дорогу до храму шукала величезна маса інтелігенції. Пізніше заполітизована церква її втратила і в результаті втратила свій шанс стати чимось більш значущим. Зате РПЦ перетворилася на своєрідну держкорпорацію.

Другий, "путінський" період РПЦ виявився набагато успішним для патріарха - прийшла нова генерація оцерковлених, та й сам другий президент Росії, як, втім, і третій виявилися віруючими, на відміну від того ж Бориса Єльцина, реально повірившого вже у відставці. До речі, смерть Єльцина надала можливість православним розробити канон державних похоронів, забутих з часів Олександра ІІІ. Ось, мабуть, і все гарне...

Погони під рясою Що ж стосується особистості патріарха, то вона дуже суперечлива. Свій рід він вів від курляндских дворян на службі у російського престолу. Діда з іншого боку, офіцера царської армії розстріляли більшовики. Тим не менш, в архівах КДБ на початку 90-х були знайдені докази співпраці поповича Олексія Рідігера (він же агент Дроздов) з "органами". До речі, це стосується і інших членів Священного синоду РПЦ МП, адже без протекції всі вони навряд чи б досягли статусу членів "митрополітбюро", тобто Священного синоду.

Так, два з трьох головних нинішніх претендентів на клобук також мають подяки від КДБ. Мова йде про Ювеналіі - Пояркове (він же Адамант) і Кирила (він же Михайлов). До речі, чи не єдиний, хто підтвердив свою співпрацю з органами та покаявся, це агент Антонов, він же Філарет (Денисенко).

В кінці 40-х Олексій Рідігер потрапляє в семінарію, не відслуживши в армії, що на ті часи є чимось з ряду геть виходячим. Потім він одружується на дочці настоятеля Таллінського собору Пресвятої Богородиці, щоб через 11 років розлучитися, можливо, з-за кар'єри. Адже в "білого" (одруженого) духовенства особливих шансів, у порівнянні з "чорним" (ченцями), зробити кар'єру не було.

Запаморочливу кар'єру майбутнього патріарха в кінці 60-х спостерігачі пояснюють бажанням генсека Микити Хрущова "закрутити гайки" у церкві, розставити на ключові пости перевірену молодь. Поставити-то встиг, однак скористатися - ні.

Пізніше, в травні 1990-го помер 14-й патріарх Пімен і місценаступником Синод вибрав екзарха України Філарета (Денисенка), визнавши таким чином його головним претендентом на клобук. Але "органи" серед інших "никодиміанців" (протеже прокатоличного митрополита Никодима, який був лідером ліберального крила в РПЦ) обрали на роль нового глави РПЦ саме Рідігера. "Багато хто вважав і стверджував, що патріарх Алексій II був обраний вільним волевиявленням архієреїв Московської Патріархії. Однак, відповідно до відкритих документів, в дні підготовки Помісного собору 1990 року керівник КДБ і майбутній путчист Крючков розіслав по всіх управлінням КДБ спеціальну шифровану телеграму, яка пропонувала управлінням сприяти обрання на патріарший престол митрополита Ленінградського Алексія (Рідігера) ", - пише священик А. Правдолюбов, спираючись на документи слідчих коммісій початку 90-х.

До чого, запитаєте ви, ворушити брудну білизну? А для того, щоб показати, яку роль в сучасному православ'ї до сих пір грає улюблена організація Володимира Володимировича Путіна. Сучасна російська церква - один із каналів впливу російських спецслужб на життя української держави, але про це нижче.

"Ліберал" vs "консерватор". В принципі, ті, хто, так чи інакше цікавиться станом справ у Московському патріархаті, знають, що офіційно на патріарший трон можуть претендувати семеро постійних членів дванадцятимісного Церковного синоду. Згідно зі статутом РПЦ, кандидат повинен бути архієреєм РПЦ, громадянином РФ, мати вищу богословську освіту і достатній досвід керування єпархією, відрізнятися прихильність до канонічного правопорядку, користуватися доброю репутацією і довірою ієрархів, кліру і народу і бути старше сорока років.

Тому у виборах не може брати участь глава УПЦ Володимир (Сабодан), другий за хіротонією член Синоду. Те ж саме стосується й митрополита Кишинівського Володимира (Кантаряна) і митрополита Мінського Філарета (Вахромеева). Хоча, не виключено, хтось і виставить якусь з цих кандидатур, як, втім, і делегати від РПЦЗ (Л).

Залишається четверо: Митрополит Санкт-Петербурзький і Ладожський Володимир (Котляров), Митрополит Крутицький і Коломенський Ювеналій, Митрополит Смоленський і Калінінградський Кирил (Гундяєв), голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків і Митрополит Калужскій і Боровський Климент, керуючий справами Московської патріархії.

Однак реальних кандидатів троє. Так, Володимир Котляров занадто старий, а князям московського православ'я другий поспіль Помісний собор ні до чого, церква би це безболісно пережити не змогла.

Місценаступником патріаршого престолу 6 грудня обраний митрополит Кирил (Гундяєв). Він очолює Відділ зовнішніх церковних зв'язків РПЦ, то є фактично є міністром закордонних справ цієї структури і другою-третьою людиною після патріарха. Після цього призначення, зробленого голосуванням членів Синоду, він став офіційним претендентом на місце.

Аналітики характеризують його як ліберала та незалежню людиною. Однак репутація Гундяєва була підмочена так званим "тютюновим скандалом", коли з'ясувалося, що на початку 90-х РПЦ постачало в країну під виглядом гуманітарного вантажу без сплати митних зборів кожну десяту сигарету. Так як православ'я, порівняно з католицизмом, особливо сильно неприймає тютюнокуріння, консервативна частина оцерковленних Кирилу цього не забула.

Консервативні православні люблять Климента (Капаліна), "міністра внутрішніх справ" і управ справами московської патріархії. З огляду на той факт, що патріарха обирати буде не архієрейський собор, а помісний з неабиякою часткою мирян на ньому, результат передбачити не береться ніхто. У цьому контексті можна згадати ультраконсервативного і радикального екс-єпископа Чукотського Діомида, який підняв скандал, просто озвучивши "настрої у масах", мовляв, занадто часто РПЦ під Ватикан "лягає".

Однак влада може запропонувати і свого, "нейтрального" кандидата - архієрея, фігурувавшого в архівах КДБ "під ніком" Адамант. Мова йде про митрополита Коломенского Ювеналія, М. Московської єпархії. З огляду на той факт, що глобальна криза зараз підриває довіру народу до Кремля, тільки ще однієї головної болі йому у вигляді неслухняного патріарха, будь то "ліберал" Кирило або "консерватор" Климент, йому не вистачало...

Шанс?.. Як це не цинічно, смерть Олексія - благо для України.

"Надто до Ющенка в останній час прислуховуватись став", - так на одному з блогів анонімний користувач озвучив нинішнє ставлення росіян до Володимира (Сабодана), главі УПЦ канонічної. В останні роки, після помаранчевих подій, відчуваючи свою силу, ієрархи УПЦ МП все сміливіше почали диктувати свої умови центру. Допомагає в цьому і Віктор Ющенко зі своєю ідеєю помістносі.

Але поки був живий Алексій ІІ, сепаратистські настрої консервували. В тому числі і через те, що в українців реальної можливості висунути претензію на автокефалию просто не було.

У 2000-му році незаконно зі статуту РПЦ була вилучена стаття про проведення Помісного собору кожні п'ять років. Зроблено це було з-за нашої пастви. Українці вже 18 років, з червня 1990-го чекають цієї події, щоб вимагати собі законний статус автокефальної церкви. Експерти відзначають, що організатори цього Собору всіма засобами намагатимуться зам'яти "українське" питання, і не даремно.

Адже втрата України означає втрату третини найбагатіших парафій і пастви РПЦ. Крім того, тоді фактично Московський Патріархат стане суто російською церквою в тому контексті, що парафії УПЦ МП поступово будуть йти до створення вітчизняної помісної церкви, а, отже, і посилення України як держави, що ні в якій мірі не вигідно Кремлю. Тому і старого Котлярова не вибере ніхто з остраху чергового Помісного собору.

З огляду на той факт, що українських голосів на Помісному соборі буде близько третини, а УПЦ більш вигідний "ліберал", цікаво було б подивитися, на які поступки піде митрополит Кирило у боротьбі за голоси з України.

Автор: Сергій КЛИМОВИЧ, Подробиці
Обговорити на форумі