Бо ми — штрамаки

Моє знайомство зі "штрамаками" відбулося у Печеніжині під час презентації книг академіка Володимира Грабовецького, приурочене також до його 80-ліття ("ВГ" від 5 вересня ц.р. на 2-ій стор. стаття "І став академік почесним штрамаком"). Судячи з радісної реакції академіка, стало зрозумілим, що це добровільне товариство заслуговує окремої розповіді...

А все почалося 12 листопада 1999 року у хаті Богдана Луцака, де з ініціативи Ярослава Грабовецького і власника хати зібралася група з семи пенсіонерів. Зрештою, їхній гімн на музику і слова Ярослава Грабовецького і починається з розповіді про цю знаменну подію:

Тут зібрались файні хлопці,
В цій хатині в добрий час:
Той не чує, той не бачить,
Той на палочці все скаче —
Адже щире серце в нас.

Приспів:
Так тримати, не здавати,
Нам до біса все послати,
Бо ми — штрамаки.

Загалом, у Печеніжині "штрамаки" — слово почесне, бо позначає молодого, енергійного, акуратно вбраного, підтягнутого леґіня, та ще й непитущого. І тому, коли Богдан Луцак, заступник голови і секретар товариства, розповідає про це неформальне громадське утворення, він особливо наголошує, що в них є дійсні члени і почесні. Адже починали із семи пенсіонерів, тепер їхнє товариство уже налічує тридцять штрамаків.

Пан Луцак показує журнал обліку засідань товариства, де містяться всі загальні відомості про його членів і особливо відмічено участь у засіданнях: "б/в" — "був/виступав". Можливо, сам журнал річ і зайва у житті добровільного неформального об’єднання, зате є своєрідною хронологією його життя, бо, трапляється, що іноді збираються тричі на рік, а буває — і всі десять, як такої, системи у зібраннях нема. Саме від того, як той чи інший пенсіонер відвідує засідання товариства, бере участь у його житті, він і вважається дійсним або почесним.

Але не для того зорганізувалися "штрамаки", щоб байдики бити. "Хотілося нам участі у суспільному житті, тому й зібралися, назвалися, написали гімн і статут, і... люди потягнулися, — зазначає пан Луцак. — Значно розширилась і географія. Тепер участь у нашому житті беруть 17 людей із Коломиї і Коломийського району, з Косівського — 7, по одному — з Івано-Франківська, Долини, Снятинського району. Ми охоче приймаємо до своїх лав усіх активних пенсіонерів. Навіть спершу постановили, щоб жінок не приймати, та яке ж то товариство, хай і штрамаків, але без жінок. Тепер маємо і членкинь. Відрадно, що група хлопчаків із печеніжинської шкільної самодіяльності взяли собі нашу назву — "Штрамаки-2", отже маємо послідовників...".

Особлива гордість товариства — фотоальбом, де зібрані знімки зі всіх їхніх заходів, які ще й до того фільмуються. "Збираємо, відзначаємо ювілейні, пам’ятні та історичні дати, піднімаємо з небуття забуті імена наших героїв, — розповідає далі пан Богдан про діяльність штрамаків. — Збирали грошові пожертви на будівництво Кобзаревої церкви у Каневі — 145 грн. (2003 рік), на підтримку подій на Майдані — 240 грн. (2004 рік), на будівництво пам’ятника Іванові Франку у Коломиї — 120 грн. (2006 рік)".

Зрештою, майбутнім дослідникам їхньої діяльності дістанеться чимала спадщина, бо крім участі в різноманітних урочистостях, багато хто зі "штрамаків" пише і книжки, здебільшого, краєзнавчі...

Основна подія, на яку спрямована тепер діяльність товариства, — це майбутнє десятиріччя їхнього існування, яке припадає на наступний рік. Поспішають жити, бо, як каже сам Богдан Луцак, "вже витоптуються". Лише цього року відзначили 80-річчя семи своїх "штрамаків" і одне 70-річчя...

Ось такі "штрамаки" живуть у нашому краї, намагаючись відповідати вибраній ними ж самоназві...

Автор: Олег ПРОСКУРЯКОВ, "Вільний голос" для www.KOLOMYYA.org
Обговорити на форумі