Україна пам’ятає! Світ визнає!

Одній із найчорніших сторінок України вже 75… Це невгасимий біль і велика втрата. Мільйони людей нещадно скосив голод, який планово спричинив Сталін і його посіпаки 1932-33 рр. на щедрій і такій родючій землі. Безумовно, українці ніколи не забудуть усіх страхіть голодної смерті і не простять винуватцям звірського злочину. Про це добре знає червона Москва.

Минулої суботи, згідно із Законом, який ініціював Президент України В. Ющенко, "Про Голодомор 1932-33 рр. в Україні", на всій території держави організували заходи вшанування пам’яті невинних жертв подій, що не мали аналогів у всьому світі. Усвідомлюючи моральний обов’язок перед минулими і прийдешніми поколіннями, коломийці також присвятили пам’ятній даті низку заходів. У музеї історії міста до уваги виставка документальних матеріалів, присвячена 75-ій річниці скорботи про мільйони загублених життів співвітчизників. Минулого тижня в Народному домі організували вечір-реквієм. А в суботу на вулиці Карпатській, неподалік старовинної церковці Монастирок, з участю представників різних релігійних конфесій, влади, політичних партій, громадських організацій, молоді відбулася панахида, яку відспівали священнослужителі з народним хором "Просвіта" під орудою Романа Хімея (церкви св. Йосафата).

Слово до громади мали ведучий заходу голова міськрайонної організації товариства політв’язнів і репресованих Дмитро Гриньків та міський голова Юрій Овчаренко. Вони засудили злочинні дії тоталітарного комуністичного режиму, спрямовані на організацію штучного голоду, унаслідок якого нація втратила до десяти мільйонів українців. Як зауважив мер, у місті проживає 119 осіб, які пережили голод. Не завадило б уточнити: це ті, які справді голодували, перебуваючи на межі життя і смерті, чи ті, які народилися в 30-их роках? Можливо, розповіді очевидців того страшного минулого стануть основою майбутньої книги про геноцид проти українського народу.

До підніжжя хреста поклали вінки. Під звуки тужливого "Чуєш, брате мій" у виконанні "Просвіти" потік молоді і поважних людей ішов до пам’ятного знака засвітити свічечку за душі тих, хто зазнав голодної смерті. Але чи такий скромний, малий хрестик серед болотяного місива без жодного напису (у честь чого встановлений і коли) може повною мірою уособлювати, символізувати мільйонні жертви українського народу? Не почути міг тільки глухий такі невдоволення коломийської громади. Мовляв, скільки в місті зрубали дерев, то чи не можна було виготовити справді пам’ятний знак – високий дерев’яний хрест, оповитий калиною, колосками і сухоцвітом із солідною табличкою, що застерігала б, промовляючи до наступних поколінь про національний біль, адже для цього не знадобилося б тисяч гривень. Як пояснив спеціаліст відділу з питань внутрішньої та інформполітики міськради Микола Реп’ях, в архітектурі є проект, але оскільки завжди бракує коштів, то до втілення ідеї в життя термін невизначений.

…Увечері, коли у вікнах коломийців замерехтіли свічечки пам’яті, сумно сплакуючи воском, подумалося: далеко ще нам до Європи, не вміємо за себе, за свою націю постояти. Напишіть, просила громада, мовляв, вибудовують височезні кам’яниці, а на пам’ятний знак уже не вистачило ні сил, ні гривень.

Автор: Мирослава Грушевська, "Коломийський вісник"
Обговорити на форумі