Україна між світовою і внутрішньою кризам

Сьогодні Україна стала заручницею не лише світової, а й внутрішньої кризи. Такий стан речей є вкрай небезпечним. Про внутрішні і зовнішні загрози для України під час прес-конференції на "Оглядачі" розповідав заступник генерального директора, директор міжнародних програм Центру Разумкова Валерій ЧАЛИЙ.

Світові події останнього часу, а саме — військові конфлікти, згадування часів "холодної війни", боротьба за світове лідерство, боротьба за ресурси, — за словами експерта, свідчать про те, що сьогодні відбувається руйнування міжнародно-правової системи в частині безпеки країн. "Наприклад, російсько-грузинський конфлікт дуже чітко показав, що якщо одна сторона конфлікту є діючим членом Ради безпеки ООН, знайти загальноприйнятне рішення фактично неможливо", — вважає Валерій ЧАЛИЙ.

Зрозуміло, що така ситуація не може позначитись і на Україні, зокрема, на питаннях її безпеки. "Я не хочу сказати про прямі загрози територіальній цілісності, але певне зростання і мінімізація можливостей реагування — це те, що існує на сьогодні", — впевнений експерт. За його словами, не зважаючи на політичну й економічну нестабільність країни, "фактично продовжується геополітична боротьба за Україну, за вплив на неї". Валерій ЧАЛИЙ вважає позитивним те, що "ключові геополітичні гравці звертають увагу і є свій інтерес у Росії, у США, у Європейського Союзу". Небезпека цієї ситуації полягає лише в тому, що Україна може стати "розмінною монетою" у цій грі. "Одна з серйозних загроз безпеці України — те, що Україна може опинитись в стані сірої буферної зони між двома інтеграційними об’єднаннями: ЄС та ЄЕП на чолі з Росією і двома системами колективної безпеки і оборони — НАТО та на чолі з Росією".

Окрім того, конфлікти у сусідніх з нами країнах, що були до цього часу "заморожені", починають "розморожуватись" — "починаючи з Північної Осетії і Придністров’я". Тому, на думку експерта, сьогодні Україні варто концентрувати свою увагу не стільки на внутрішні питання, зокрема, на Криму, скільки на своєму безпосередньому оточенні, "адже одна з цілей зовнішньої політики — забезпечити мирне оточення і співіснування із сусідами".

Крім того, на фоні глобальної економічної кризи, "яка накладається на ці процеси, виникає серйозна боротьба за інші ресурси. Навіть розподіл фінансових ресурсів в разі криз — це суттєвий майданчик для конкуренції між державами". Тому, на думку Валерія Чалого, оскільки цей період буде досить тривалим, "нам треба формувати свої відповіді".

Існує й ще одна загроза для України — а саме: загроза втрати статусу транзитера енергоресурсів. "Сьогодні боротьба за постачання енергоресурсів, за шляхи постачання є серйозним питанням для України", "шляхи постачань диверсифікуються, обходять Україну, і це серйозний виклик для нас". І незважаючи на певну активність у євро інтеграційних процесах, "де-факто і об’єктивно існує загроза відсторонення України від світових і регіональних інтеграційних процесів", — вважає експерт.

Але внутрішні загрози України є ключовими, — впевнений Валерій ЧАЛИЙ. "Йдеться про те, наскільки ми сьогодні здатні сформувати і реалізовувати чітку стратегію розвитку країни, яка була б базисною і погодженою усіма основними політичними гравцями, спиралась на національні інтереси, яка би в той же час враховувала питання лідерства, питання відповідальності і ведення саме таких дій, які можуть бути непопулярними, але які будуть на користь для громадян України".

Натомість, "сьогодні є загроза слабкості, неефективності інститутів державної влади", — стверджує Валерій ЧАЛИЙ. За його словами, це залежить не лише від окремих посадовців, а й від встановлених "правил гри". Ці "правила гри" полягають, насамперед, у зрощенні бізнесу і влади "це створює певну небезпеку або навіть підживлює можливості корупції саме у вищих ешелонах влади". Окрім того, це розрив між владою і громадянами, а також правовий нігілізм.

"На фоні розвитку демократичної системи і неефективності державних інституцій створюється певний дисбаланс", — робить висновок експерт. За його словами, саме в такій ситуації виникає суспільний запит на авторитарну модель влади, "яка в принципі сьогодні поки що не є такою, що підтримується громадянами, але запит цей зростає на більш жорстку керовану авторитарну модель". "Не йдеться про запит на „сильну руку”, — уточнює Валерій Чалий, — але зростає кількість людей, які готові підтримати якщо не згортання демократії, то все-таки тенденції до авторитарної моделі".

Поряд із цим наявний дисбаланс у соціальній сфері — між найбагатшими і найбіднішими людьми. Експерт переконаний у тому, що "на фоні збільшення соціальних проблем це може призвести до певних, якщо не зіткнень, то до напруженості". "Таку ситуацію, я думаю, ми відчуємо дуже скоро". Найбільшу загрозу у цьому експерт вбачає у "суб’єктивному ставленні людей" до того факту, що "об’єктивно неможливо буде вийти із економічної кризи без скорочення робочих місць, без зменшення соціальних виплат". Тому, на думку Валерія ЧАЛОГО, сьогодні існує "активна готовність вийти з протестом".

Але немає безвихідних ситуацій. Зокрема, й ці загрози можна мінімізувати. На думку Валері ЧАЛОГО, насамперед, необхідно "відмовитися від політичної гри на знищення політичними силами одна одної". "Часто ситуація кризи використовується задля реалізації своїх корпоративних чи політичних інтересів. Часто у нас спостерігається практика, коли наші перші особи за кордоном вдаються до критики один одного, — нагадує експерт. — Це недопустимо, тому що наші питання повинні бути тут, а назовні ми повинні виходити з консолідованою позицією". "Часто-густо звичайні громадяни України більш відповідально ставляться до іміджу країни, аніж її очільники".

Крім того, необхідно налагодити взаємозв’язок влада-суспільство, "говорити із суспільством відверто і показати шлях до виходу із ситуації, показати позитивний розвиток подій".

Є, на думку Валерія ЧАЛОГО, у кризових ситуаціях й позитивний момент, а саме — "у такі моменти суспільство реально бачить все те, що було під килимом, все те, що створювало проблеми". Саме в цей час можна встановити точний діагноз "хвороби" країни, який, за словами експерта, звучить так: "Україна хвора. В Україні хвора не тільки влада, а й суспільство. І просто терапевтичних заходів вже недостатньо. Я не закликаю до хірургічного втручання, яке можливо, останній шлях для виправлення ситуації, але те, що потрібні активні засоби — це однозначно". Тому Валерій ЧАЛИЙ закликає діяти, а не чекати, коли ситуація вирішиться сама собою — зосереджувати увагу на можливих негативних наслідках і пропонувати шляхи їх подолання.

Відповіді Валерія ЧАЛОГО на запитання відвідувачів інтернет-видання "Оглядач".

— Внутренних угроз у Украины аж три: Ющенко, нардепы и Тимошенко. А внешних нет. Кому, скажите на милость, нужна разобранная на составляющие, нищая, раздеребаненная страна!?

Звичайно, з емоційною оцінкою можна погодитись. Але Україна цікавить. Фактично продовжується геополітична боротьба за Україну, за вплив. І проблема полягає не в тому, що продовжується така боротьба, що є інтерес до України — це позитивно, що ключові геополітичні гравці звертають увагу і є свій інтерес у Росії, у США, у Європейського Союзу. Проблема тільки в тому, що Україна не повинна ставати розмінною монетою в цій грі. І одна з серйозних загроз безпеці України — те, що Україна може опинитись в стані сірої буферної зони між двома інтеграційними об’єднаннями: ЄС та ЄЕП на чолі з Росією і двома системами колективної безпеки і оборони — НАТО та на чолі з Росією. Найбільша зовнішня загроза саме в цьому — щоб не допустити ситуації зависання на багато десятиліть наперед в "транзитному" стані. А стосовно того, що внутрішні загрози є ключовими — я погоджуюсь.

— В иносми наш президент — посмешище. Своими действиями он отдаляет европейскую и евроатлантическую перспективу Украины. Так что Ваша тема будет актуальна только после президентских выборов. Не, поговорить можно, но это только колебание воздуха. Ну почему нам так не везет?

Питання, начебто, просте, риторичне — відповідь вже дана. Я скажу, що питання глибше. Це питання фактично політичного лідерства. Я скажу дуже непопулярну річ, але я її відверто кажу: якби в умовах 2004 року я знов би голосував, то я б знову проголосував за Віктора Ющенка.

Саме тому, що із альтернативних сценаріїв розвитку, які тоді розглядалися, саме сценарій консервації, сценарій повернення до старих часів і консервації влади був основним. Насправді, не було ніякої альтернативної боротьби двох кандидатів — була боротьба старої моделі і нової моделі. Проблема лише в тому, що сьогодні цю нову модель не зреалізовано на тому рівні, як ці декларації були заявлені. І переважна частка відповідальності лежить саме на Вікторові Ющенку як людині, яка обіймає найбільш важливу позицію у державі. Але при цьому не тільки на ньому. Я думаю, що, можливо, недооцінили, що перехід до нової моделі, до дійсно активних реформ неможливий одразу, особливо при такому стані політичного лідерства. Ми фактично знов перебуваємо у транзитному періоді.

Стосовно — чи везе, чи не везе? Це вибір суспільства, це вибір громадян — вибираємо з того, що є. треба формувати не залежність від рішення тієї чи іншої особи — треба формувати систему влади, треба формувати правила гри, треба формувати таку систему, яка б передбачала важливість прізвища того, хто перебуває на цій посаді, але при цьому мала запобіжники для того, щоб не робити якихось негативних дій.

У нас завжди є право і можливість у демократичній Україні виправити цю ситуацію, але ті, хто сьогодні говорить про лідерські амбіції чи лідерські політичні проекти, насправді, по суті, не виходять за існуючий політичний формат. Це проблема, тому що ті моделі, які пропонуються, — у нас і уряди кілька разів мінялися, змінюються парламенти, — а якісного покращення ситуації немає. Мабуть, проблема знаходиться глибше — не тільки в конкретних особистостях, але й в цьому також.

— Ви вважаєте, що у 2004 році більшість громадян України зробила правильний вибір?

Так, однозначно. Причому, це висновок, який базується не на емоціях, а на аналізі ситуації. Аналіз ситуації, який передував тим подіям, і аналіз ситуації сьогодні. Я впевнений, що те, що відбулось — а відбулась громадська ініціатива, яка базувалась на рушійних силах, у першу чергу, на малому бізнесі, середньому бізнесі, на залученні громадян з регіонів України, не тільки з Києва, те, що базувалось на певному консенсусі політичних сил, політичних рішень — врешті-решт призвело до сприятливого періоду реформування України. Рівень довіри до інститутів влади зашкалював. Але інше питання — чому не було використано цей великий потенціал і такі можливості?

— Вы сторонник выборов на партийной основе? Мы уже проходили когда 450 независимых человек в ВР будут голосовать по своему усмотрению.Это снова будет дурдом. В западных странах жесткая партийная дисциплина.

Відповідь складатиметься з двох частин. Дійсно, я підтримую те, що сьогодні здається вже зрозуміло для всіх — що закриті партійні списки і така система відриву депутатів від інтересів громадян на місцях — не зовсім ефективна система для нас. Але при цьому способи, які пропонуються для вирішення цієї проблеми, ще не проаналізовані достатньою мірою. Пропонуються просто відкриті регіональні списки, і це вже вважається панацеєю від усіх проблем, які виникають.

Я противник повернення до мажоритарної системи. Мажоритарна система може бути застосована в місцевих радах. На рівні України нам треба зберегти все-таки партійну пропорційну систему, модифікувавши її у двох напрямах: конкурентності у самих політичних силах і відходу від тенденцій лідерських партій, лідерських блоків, застосування авторитарної моделі у самих політичних силах і переходу до знаходження зв’язку депутата та потреб у кожній окремій місцевості, у кожному окремому регіоні. Це перший крок реформування — без цього наступні парламентські вибори просто втрачають свій сенс. Мова йде про зміну якості, а не про захід нової чи тої самої групи депутатів.

Це позитивна частина. Але застереження, які є мої особисті: я думаю, що насправді будь-які зміни навряд чи призведуть до якісного покращення ситуації, тому що проблема лежить в зовсім іншій площині. Поки буде йти на депутатську посаду бізнесмен, який іде з двома цілями: захистити і примножити свій бізнес і через механізм недоторканності захистити себе. Поки буде існувати такий рівень політичної культури і політичної відповідальності, доти ми не досягнемо нічого — навіть будь-якими змінами.

Друга частина питання стосувалась міжнародної практики. Насправді, ті проблеми, які існують у нас, існують і в інших країнах. Навіть існує проблема особистого голосування — та "кнопка Яценюка", про яку вже забули — про ідентифікацією за сенсорним дотиском до цієї кнопки. Уже всі забули. А насправді я був здивований, що у багатьох парламентах така проблема існувала. Більше того — такі контрольні кнопки існують і зараз. Але випадки таких голосувань дуже рідкісні. Більше того, можливо, нашим парламентарям і не потрібно сидіти постійно у залі, створюючи часто шоу. Можливіо, застосувати механізм, коли вони можуть бути в офісах, працювати і одночасно бути викликаними до голосувань або навіть, як це існує в деяких окремих країнах, надати можливість голосування з свого робочого місця. Тут можливостей дуже багато, але все це неможливо, якщо не буде розуміння власного покликання — для чого та чи інша людина приходить на цю роботу.

В цьому сенсі найбільш показова участь наших співаків, спортсменів у парламенті. Якщо співаки у нас високоінтелігентні і на якомусь етапі розуміють свою помилку і роблять несподівані для українського політикуму кроки, як Славко Вакарчук, то спортсмени, мені здається, ще не зовсім зрозуміли відмінність певних спортивних вправ від парламентської діяльності, що ми бачимо, до речі, на свіжих картинках. Пояснення одного з депутатів стосовно того, як він себе вів в цих умовах і просто радість від того, як він зміг завдати шкоди іншому своєму візаві, але так, щоб це не було помітно на камеру, — така спортивна майстерність, яка відшліфована на чемпіонатах світу і олімпійських іграх — вона не дивує. Вона просто створює питання до якості депутатського корпусу.

Але це питання політичних сил. Це питання внутрішньої політичної конкуренції, це питання відповідальності лідерів цих політичних сил. Я думаю, що без цього навряд чи вдасться щось змінити. А як це люди можуть змінити? Тільки через оцінку на виборах.

— Какая поддержка у партий по Вашим опросам если бы выборы состоялись…? У липовых социологов "Свобода" имеет до 8%. Черновецкий до 8%. СПУ тоже заоблачные цифры. А "Их Украина" до 15%. Вашему институту верю.

Чи будуть позачергові вибори? В разі, якщо зараз не вдасться дуже швидко обрати голову Верховної Ради, сформувати якусь більшість, то тоді, можливо, буде певна пауза — особливо на фоні тепер уже колективних заяв, що в умовах кризи вибори не потрібні, тих же людей, які на початку кризи повторювали зовсім інше. Але слухати декларації чи фрази — одне, а оцінити політикум ми можемо, виходячи з досвіду. Досвід показує, що, як правило, наші політичні сили шукають того рішення, яке неприйнятне для всіх. Я не виключаю, що може й по такому сценарію піти ситуація, коли вибори будуть єдиним реалістичним механізмом, певною паузою цих політичних зіткнень — виходу пари назовні. Тоді вибори відбудуться вже навесні наступного року.

Стосовно прогнозу. Я можу відповідально говорити тільки про ті дослідження, які зробила соціологічна служба при нашому Центрі Разумкова. Досить ґрунтовне дослідження проведене у жовтні місяці. Згідно цього дослідження (хочу наголосити — це тільки картинка і ні в якому разі не результат виборів — все залежить від того, наскільки люди будуть активні, як будуть розвиватися події в економіці і в політиці) — серед лідерів електоральних симпатій залишається Партія регіонів і БЮТ. Мають хороші шанси на проходження до парламенту ті ж політичні сили, які там представлені: Комуністична партія, Блок Литвина і в якійсь конфігурації "Наша Україна". Відсотки Ви можете знайти на сайті Центру Разумкова — це відкрита інформація.

Якщо говорити про тих, хто має певні шанси на проходження, то з огляду на те, що вибори дещо пересуваються далі, я думаю, що існує можливість для нових політичних проектів, хоча це буде дуже складно, залежатиме від ситуації. Теоретичні шанси має політичний проект Арсенія Яценюка, проект Анатолія Гриценка. Особливо у разі, якщо вони зрозуміють, що не треба повторювати помилок своїх попередників і в певні моменти об’єднувати зусилля, а не створювати нову конкурентну лінію, що вже спостерігається. Я думаю, якби був проект, який би об’єднав у першій п’ятірці таких яскравих особистостей, він мав би серйозні шанси на проходження 3% бар’єру.

Залишається шанс досить активної гри і у ВО "Свобода" Тягнибока, хоча рейтинги цієї сили постійно залежать від поточного моменту. Стосовно шансів такого проекту, як проект Леоніда Черновецького, який застосував нові-старі політ технологічні, досить ефективні механізми в Києві — це неоднозначно призведе до повторення успіху у масштабах всієї країни. І соціологічні дані це підтверджують.

Щодо загальних питань потрапляння нових політичних сил у парламент, треба розуміти, що мало набрати підтримку громадян у 3%, треба ще й захистити цей вибір у наших умовах. А це передбачає наявність ефективних структур на місцях, участь у роботі виборчих комісій і ще більшою мірою доступ до медіа — є дуже багато питань, які виводять нас до консервативності політичної моделі чи можливості більш швидких змін у державі.

— Как я понял Вы даете свои рекомендации президенту? Говорите ли ему правду в том, что он делает все для того, что бы нам отказали в ПДЧ? Уверен что нет. (Судя по его поведению он слушает только сантехника). Вас закроют в этом случае? Ведь Вы финансируетесь из бюджета?

Насправді, дійсно, такі структури, як Центр Разумкова, не тільки оцінює ситуацію, але й намагається пропонувати шляхи розв’язання ситуації — аж до підготовки стратегій, програм, проектів законів і проектів рішень на рівні виконавчої влади і на рівні Президента.

Інше питання — наскільки це все сприймається. Якщо оцінити сьогодні різні органи влади, рівень сприйняття наших пропозицій набагато більший у Кабінеті Міністрів, аніж у Президента. Останнім часом експерти Центру брали участь у підготовці кількох державних програм і проектів законів. У нас є співпраця із Комітетом з паливно-енергетичного комплексу — там також реалізуються конкретні механізми співпраці. На жаль, я не можу те ж сказати про Президента, хоча іще в 2005 році я вважав, що саме Президент може бути ключовою фігурою для зв’язку із громадянським суспільством, але, на жаль, так не сталося.

З ПДЧ — якщо коротко відповідати, сьогодні ключове питання не час, не графік надання нових форматів. Ключове питання — сутність реформування сектору безпеки і готовність наших партнерів до нових форматів. В НАТО можна вступати і без ПДЧ, і, до речі, така позиція була зазначена на Бухарестському самміті — що Україна буде членом НАТО. З іншого боку, наша лінія — і Президента, і зовнішньополітична лінія, — в цьому питанні, мені здається, досить негнучка. Сьогодні треба дивитись більше на сутність співпраці і її ефективність, ніж на певні графіки надання тих чи інших форматів.

— Основная проблема Украины — это темный забитый народ. Пока у нас будет народ ниже плинтуса — мы не выберемся из ямы.

Я вже говорив, що питання розвитку національного — це не тільки питання розвитку держави. Це питання розвитку суспільства. І сьогодні існує такий термін, який поширюється все більше і більше, про суспільну безпеку, а не тільки про національну безпеку. В цьому сенсі ті проблеми, які ми бачимо на верхніх поверхах влади, існують і в суспільстві. Я думаю, ніякий розвиток, в тому числі і розвиток суспільства, і розвиток конкретного громадянина, неможливий без відповідальності політичної еліти. Політична еліта й називається елітою, тому що вона на себе бере відповідальність, вона представляє собою найбільш "просунутий" прошарок суспільства. Тому я думаю, що проблема саме в політичній еліті, яка була сформована в своїй переважній більшості ще за радянських часів, і оновлення цієї еліти йде дуже повільно. Тому, якщо говорити про народ і про його рівень розвитку, я би говорив, в першу чергу, про цей прошарок.

Тут відповідальність повинна бути не тільки розділена між усіма — треба, щоб хтось взяв лідерство і відповідальність за свої і за спільні дії і за дії суспільства.

Тому я не можу розділити повною мірою такі критичні оцінки здатності українського народу як політичної нації, але можу сказати, що, дійсно, є питання, які до цього часу використовуються політиками, які роз’єднують суспільство, а не об’єднують його. І в цьому сенсі часто людям важко зорієнтуватися в ситуації, важко визначити те, що багато кому із політичної еліти зрозуміло.

Дійсно, може наступити така ситуація, коли та хвороба, про яку я говорив, може піти набагато глибше і може наступити небажання громадян далі грати в таку ж саму гру. І ця здатність або нездатність може бути зреалізована через соціальний протест.

— Не кажется ли Вам, что за 4 года Ющенко полностью реабилитировал Кучму. Даже самым ярым противника Леонида Даниловича, сегодня он кажется чуть ли не спасителем отечества. Поневоле народ потянется к сильной руке. Кто сегодня эта рука? Остаются два претендента — Янукович и Тимошенко. Кто сегодня является наименьшим злом и оптимальной фигурой, способной вывести Украину из мирового финансового и перманентного политического кризисов?

Я на этот вопрос уже фактически ответил. Вопрос, собственно, риторический. Всякие сравнения имеют право на существование, но я думаю, что до идеала далеко и Леониду Даниловичу, и Виктору Андреевичу. Проблема не в этом. Проблема в том, что те, кто претендует на этот пост, также пока не показывают кардинально иного подхода.

Если мы сравниваем ситуацию у себя и ситуацию в европейских странах, которые в наиболее сложные периоды своей истории выходили с лидерством совершенно иного типа — лидерством самопожертвования, лидерством, которое было направлено на национальный интерес. Видимо, проблема в том, что эти люди, как правило, выходили из среды интеллигенции или до избрания пользовались общественной поддержкой. Наши лидеры приходили на позицию президента достаточно ситуативно. Если Леонид Кучма, в администрации которого я работал, приходил в момент очень сложной ситуации в экономике, и тогда все, что делалось в стабилизации ситуации, все казалось успехом, но это было непродолжительный период — год-полтора. После этого ситуация пошла по тому сценарию, который описан в вопросе. То мне кажется, Виктор Ющенко до сих пор или не дал адекватной оценки, или не признал то, что приход его к власти, — это была не только его поддержка, как кандидата, а общественный протест.

На самом деле, пока еще нам не удалось сделать достаточно спокойный за все время существования независимости, здравый выбор, который бы базировался на глубоком, трезвом анализе ситуации. Мне кажется, можно критиковать, но нужно смотреть в будущее.

— Сьогодні усі політики в один голос кажуть що Україна на сьогодні як ніколи потребує спільних координованих дій усіх політичних партій, і це правда. Але це під ким, на Ваш погляд, пане Чалий, повинно бути це об’єднання: чи під керівництвом Мазурика; або під керівництвом істоти з об`ємом мозку на пів кіло менше ніж у середньостатистичної людини, ще й озброєною, коли потребують на то обставини, гранатою?

Тут нового навряд чи можна щось придумати. Мені здається, що кардинальна зміна буде при умові виходу за існуючий формат інтересів, балансу внутрішніх сил. Хтось говорить про те, що це відбудеться, коли бізнес відійде від влади і коли буде повністю розподілена державна власність. Мені здається, що навряд чи в наших умовах це буде межею, тому що після розподілу може бути перерозподіл, і ще не один раз.

Я впевнений, що ситуація кардинально, якісно змінилася б, якби Україна стала частиною Європейського Союзу або організації Північноатлантичного договору. Тоді загальні європейські цілі не дозволили б політикам гратися з певними цінностями, а змусили б їх діяти на реалізацію цих інтересів і цінностей. Думаю, що такі дієздатні політичні проекти можуть виникнути не сьогодні, але в стратегічному плані базою для них може бути широка громадська ініціатива. Це може бути соціальне об’єднання на базі профспілкового руху, який сьогодні часто діє спільно із державними установами. Це може бути мережа громадських ініціатив. Звісно, в наших умовах, скоріше за все, такий проект потребуватиме лідерських здібностей того, хто буде його очолювати. А лідери повинні мати успішний досвід і успішні досягнення — не має значення, на яких посадах: міністрів чи парламентарів, чи на посадах у недержавному секторі. Вони повинні бути відомими, вони повинні мати позитивний результат своєї попередньої роботи і мати імідж більш-менш далекого від корупції особистості.

Я бачу сьогодні тільки перші паростки таких можливостей. Але чи вдасться це зреалізувати уже в наступний політичний цикл чи нам знову доведеться знаходитися у "транзитному" стані ще років п’ять — покаже час.

— Скажите пожалуйста, какая контора вам платит зарплату и содержит столь важный для экономики центр?

На жаль чи на щастя, фактично усе фінансування Центру Разумкова — це недержавне фінансування, і тому такої залежності абсолютно немає. Це не значить, що ми не намагаємося створити в рамках держави механізми, щоб саме держава фінансувала суспільно важливі проекти і громадські організації, але на сьогодні ситуація така. Тому, звичайно, ніяких коштів з державного бюджету ми не отримаємо. Єдине — я брав участь у підготовці послань Президента — Кучми і Ющенка, де є гонорар за певну роботу. Це якраз і є механізм порад Президенту.

Обговорити на форумі