300 грамів хліба на 15 душ

Пережите залишає слід на усьому подальшому життєвому шляху. Особливе значення мають дитячі враження, які, мов кіноплівка, фіксують події емоційно-глибоко і чітко.

1933-го Домініці Іларіонівні Коваль було 7 років. Тоді їхнє село Матвіївку Чигиринського району Черкаської області, як і тисячі інших українських сіл, чорним крилом накрила велика біда. Їхня сім’я, в якій підростали 13 дітей, опинилась під прицілом страшної голодної смерті. Весь урожай забрали. Домініка, 12-та донька, пам’ятає, як заколисувала найменшу Галинку. До хати увійшов батько, Щирик Іларіон Маркович, з болем і відчаєм почав розказувати мамі, Парасковії Филимонівні, що на кутку Кочергівка батьки зарубали найменшу дитинку — щоб врятувати від голоду решту голодних діточок. З’їли усе, тільки ручки залишилися. Домініка досі здригається від жаху, згадуючи той вечір. Пам’ятає, який страх проймав її за сестричку, як вона тулила її до грудей і поливала сльозами...

Але батьки зробили все, щоб діти вижили. Батько за працю в колгоспі отримував 300 г хліба щодня. Приносив додому, і порівно ділив між усіма. Мама не відходила від печі, бо діти весь час хотіли їсти. Варила юшку з листя липи, лободи, їли макух. Домініка пам’ятає довгий дерев’яний стіл з лавами, де вони малі сиділи, мов горобці, й чекали, коли мама налиє кожному в мисочку такої бажаної баланди. Пам’ятає, як раптом пронизала думка: а мама ж ніколи з нами за стіл не сідає! Схопила свою мисочку, підбігла до нені, хотіла поділитись. Мама крізь сльози лиш заспокоювала: я куштувала страву, дитино, тож і наїлася... Мати до смерті (вона померла у 78 років) згадувала, не зважаючи на сильний склероз, що була в неї найдобріша донечка — Домочка, яка годувала матусю зі своєї мисочки...

На превелике щастя, батьки мали корову. Саме це врятувало їх усіх від голодної смерті. Зате пам’ять зафіксувала страшні трагедії сусідів, односельців. Люди вмирали цілими сім’ями, у сусідстві голод скосив батька і семеро його діточок. Люди падали дорогою, під парканами, в хатах, знесилені і виснажені, з розпухлими животами. Одна жінка присіла під їхнім парканом, Домініці здалось, що вона дивиться скляними очима просто в душу. Побігла до батька, просила накрити нещасну, може та змерзла. Батько схилився, торкнувся — йому не залишалось уже нічого, лиш закрити очі бідолашній — вона вже відмучилась. Задубілі трупи щодня збирала підвода. Їх скидали у величезну яму, штабелями. Дівчинка плакала, спостерігаючи, як ще живі родичі німо і беззвучно застигали на краю тієї страшної ями, на краю свого жахливого відчаю. Тепер на тому місці — велика братська могила, хрест, свічки і напис: "Жертвам Голодомору 1932—33 років".

1944 року старшу сестру Домініки, фронтовичку Сіму, направили у Гвіздець, третім секретарем райкому партії. Коли в неї народилась донька Лариса, Домініка приїхала допомагати доглядати малу. Тут, у Гвіздці, зустріла свою долю, вийшла заміж за першого секретаря Миколу Палійчука, народила трьох синів — Валерія, Сергія, Василя. Чоловік помер на 51 році життя, синів женила сама. Працювала друкаркою, потім 35 років — касиром автопарку в Черкасах. Її фото 11 років не сходило з Дошки пошани.

Нині Домініка Іларіонівна живе у Гвіздці сама. Валерій працює в Києві, Василь — у Кременчуці, а Сергій чотири роки тому помер. Уся вулиця знає її гостинність і привітність. Бабусі тяжко ходити, але в хаті й коло хати такий порядок, якому позаздрять і молоді господині. Вона дарує сусідам свої гачковані серветки, вони приходять до неї і просять помолитись за рідних. Тут зажди наварено, а нас бабуся пригощала свіжоспеченим печивом і вином зі свого винограду. Каже, що найперше треба нагодувати людину. З фотографій у хаті усміхається її молодість, на столику — листи з усіх-усюд від рідних і близьких. На її 80-ліття вони з’їхались з Одеси, Черкас, Кривого Рогу, бажали довголіття і здоров’я. А Домініка Іларіонівна у відповідь бажала їм, кілька разів повторила й нам: щоб ніхто ніколи не зазнав такого горя, яке випало їм, щоб ніхто ніколи не плакав і щоб у всіх оселях був достаток.

Автор: Валентина БЛИЗНЮК, "Вільний голос"
Обговорити на форумі