Вижила вона одна

Мешканка Гвіздця Євдокія Антонівна Кольченко народилась 2 лютого 1923 року в селі Рубань Немирівського району Вінницької області. У сім’ї було двоє дітей — Євдокія і старший брат Семен. Сім’я не була заможною, тому 1932—33 роки стали для них непосильним випробуванням. З хати забрали геть усе, полиці й комора були порожнісінькі. Їли листя з липи, натину, корінці. Люди спухали і помирали масово. На їхній вулиці голодною смертю померли тато, мама і шестеро діточок. У деяких багатодітних сім’ях живими залишилось по одній дитині.

Страшна смерть увійшла й до їхньої хати. В тяжких муках померли мама, батько, 25-річний брат. 10-річна Євдокія залишилась сама. Влада вкотре продемонструвала свою “турботу”: усіх дітей-сиріт забрали до колгоспного патронату. Їх було в селі близько трьох десятків — малих, наляканих, голодних. Годували так, щоб не вмерли від голоду. І вчили у місцевій школі. Після сьомого класу Євдокія поступила до сільськогосподарського технікуму, а через три роки почалась війна. Довелось наймитувати, щоб мати бодай шматок хліба.

Після війни Євдокія закінчила останній курс технікуму і їх, молодих фахівців, направили на захід, у Гвіздецьку МТС. Працювала тут у плановому відділі, вийшла заміж за земляка Якова, подарувала йому трьох діточок — Зіну, Анатолія і Віктора, який чотири роки тому помер. Тішиться бабуся чотирма онуками, ще помалу ґаздує коло хати. Про найчорнішу сторінку в історії своєї родини воліє не згадувати. А в очах спалахує невимовний біль і розпука...

Автор: Валентина БЛИЗНЮК, "Вільний голос"
Обговорити на форумі