Фінансово-економічна криза: які несе загрози

Вона вже перед порогом, на порозі, в нашій домівці, так говорять про те лихо, що прийшло до нас у вигляді фінансово-економічної кризи. Чи справді така страшна біда загрожує нам сьогодні? В чому її причини, які очікуються наслідки, що потрібно робити, щоб мінімізувати розповсюдження суспільної хвороби?

А економічна криза та інфляція справді стали хворобами 20-го століття, які, на жаль, перейшли й у століття 21-ше. Нагадаю лише окремі політекономічні аксіоми. Ланцюг фінансово-економічної кризи вже давно відомий, адже її перші симптоми проявилися ще у 1825 році в Англії. Відтоді світ пережив не одне економічне потрясіння більшого чи меншого масштабу. Проте за своїми наслідками криза 1929—1933 років або так звана "велика депресія" не мала рівних.

Знані економісти стверджують, що нинішня, котра, як навала, одночасно насунулася на Америку, Європу, Азію, може стати набагато глобальнішою, ніж згадувана. Спочатку відбуваються зміни на фондовому ринку, які, як барометр, сигналізують про початок проблем у фінансовій та економічній сферах, потім — напруга у банківських та інших фінансових установах, де виникають проблеми в грошових розрахунках, кредитуванні. Зменшується виробництво, особливо в залежних від кредитних ресурсів підприємствах, галузях, починається скорочення працюючих, яке в піковий період спаду переходить у масове. Найбільш вразливі до кон’юнктури ринку та слабкі не витримують і банкрутують, сильні — капіталізуються, за безцінь скуповуючи ресурси і майно перших. У соціальній сфері наступає період заморожування раніше встановлених стандартів — заробітної плати, пенсій, стан більшості людей стає гнітючим, адже втрачається впевненість у майбутньому — як своєму, так і дітей. Така вона, нерадісна картина життя в період рецесії та стагнації, що є класичним уособленням фінансово-економічної кризи.

Залишаючи Америку та країни Європи для аналізу їхнім економістам, заглянемо в наше українське буття. Що маємо ми? Недорозвинутість фондового ринку в Україні дає підстави сказати: "На щастя, обійшлося". Зовсім інша ситуація у банківській сфері, яка першою прийняла на себе удар світової кризи. Думаю, що більшість наших краян тією чи іншою мірою вже відчули на собі її вплив. Чи є в тому закономірність, що банки стали першими жертвами цього хижака? Безперечно, адже грошово-кредитна система для економіки аналогічна до кров’яного обігу людини. Від неї залежить здоров’я всіх і вся. Нагадаю, що банки, як найбільші фінансові установи, формують свій капітал за рахунок трьох джерел: власний, запозичений і залучений — у вигляді депозитів від фізичних та юридичних осіб. Співвідношення між ними може бути різне, однак живуть ці установи, в основному, за рахунок останніх двох джерел надходжень. За попередні роки банки в Україні росли, як гриби після дощу, в тому числі не лише вітчизняні, але й зарубіжні. Власний капітал українських банків становить 7—10% від загального розміру їх капіталізації, що значно менше, ніж у розвинутих країнах, тоді як основна ставка робилася на "чужий", що в період економічної стабільності не викликає занепокоєння, а в кризові часи стає надто небезпечним явищем. На сьогодні банківські установи України позичили за кордоном більш як 30 млрд. доларів, що є надто великою для нашої країни сумою. Для порівняння, ще зовсім недавно Національний банк України мав валютні резерви на 37 млрд. доларів США, тепер — 32 млрд. До того ж, ці гроші необхідно повертати через рік-два, так як це не є запозичення у Міжнародного валютного фонду, Світового банку чи Європейського банку реконструкції та розвитку, які надаються позичальникам на 10—15 років. Ось чому до кінця нинішнього року банки України повинні виплатити закордонним установам 8,8 млрд. доларів, а в наступному році — ще 12 млрд. доларів.

Таких грошей нині в українських банків немає. Значно зросли надходження до банків від наших громадян у формі депозитів, які становлять більше ніж 300 млрд. гривень. Перші симптоми невпевненості в можливостях розрахуватися з вкладниками викликають в останніх паніку. Для банків, які люблять суспільний спокій та стабільність, такий стан — смерті подібний, адже гроші не лежать у банківських сейфах мертвим капіталом, а постійно рухаються у вигляді кредитів для фізичних та юридичних осіб. Тому проблеми банківської галузі автоматично переносяться на інші сфери господарського життя. До того ж, більшість з них уже опинилися перед викликом світової кризи.

Передусім це стосується гірничо-металургійного комплексу країни. До кризи ця галузь за рахунок експорту своєї продукції давала в скарбницю держави 43% валютної виручки та забезпечувала 550 тисяч робочих місць. 30% власної продукції продавалося на внутрішньому ринку, а 70% — на зовнішньому. Сьогодні галузь страждає. З 36 доменних печей більше половини вже не працюють, інші — на грані зупинки. Однак, було б зовсім несправедливо таку ситуацію списати лише на кризу. Тут є причини й іншого порядку. Одна з них криється в тому, що в період сприятливої зовнішньоекономічної кон’юнктури на метал, коли знімалися цінові вершки завдяки його дефіциту на світовому ринку, велика частина валюти перетікала в офшорні зони, поповнюючи рахунки власників-олігархів, а не вкладалася в модернізацію підприємства новітньою технологією. Так було вигідно всім і здавалося, що це триватиме якщо не вічно, то довго. Однак у ринковій економіці діє закон: хочеш бути успішним — слідкуй за конкурентами, їхніми діями, не скупися підтримувати належний рівень технологічної озброєності, інакше відстанеш. Так і сталося. Вчорашні "пожирателі" українського металу — китайці тепер продають аналогічну продукцію на світовому ринку на 20% дешевше за українських виробників, до того ж, вищої якості. Ось чому вже зараз попит на продукцію українських металургів зменшився майже на 60%, а з першого грудня жодне металургійне підприємство України не має зовнішніх замовлень. А це тягне за собою практично зупинку виробництва, тому що й внутрішній споживач скоротив попит на металопродукцію через вимушене звільнення сотень тисяч працівників, зменшення податкових платежів, а значить, і надходжень до бюджету — як валюти, так і гривні. Не радісніша картина в хімічній промисловості, вугільній галузі, будівництві та в інших вразливих сферах економіки. Нагадаю, що це хоч і великий, але практично приватний сектор, про який насамперед мали б думати його власники-мільярдери.

Безперечно, що криза прогресуватиме, загрожуючи перерости у хронічну. Без радикальних втручань не обійтися. Хвора економіка сама не одужає. Тому для цього потрібно відпрацювати комплекс оздоровчих заходів. Хто сьогодні здатний це зробити? Президент? Аж ніяк, він, згідно з Конституцією України, не може втручатися в економіку указами, іншими розпорядчими документами. Він має право рекомендувати.

Уряд — так, але на основі законодавчої бази, тому лише Постанов Кабінету Міністрів для цього недостатньо. Ось чому в цій ситуації так потрібна була робота парламенту, за що вперто і послідовно боровся "Блок Юлії Тимошенко" у Верховній Раді. Можна зрозуміти з цього приводу позицію Партії регіонів, бо лозунг "чим гірше в країні, тим краще" для їх політичної сили — є нормою. Однак, зовсім не вписувалася в логіку дій поведінка інших політичних гравців, у тому числі й наших політичних партнерів, для яких дострокові парламентські вибори, що, крім фінансових втрат, нічого корисного для України не несуть, стали пріоритетнішими в порівнянні з боротьбою з фінансово-економічною кризою. Однак, затяжна суперечка все-таки увінчалася успіхом. 31 жовтня Верховна Рада України зуміла проголосувати за першочергові заходи для запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та визначила основні стабілізаційні кроки.

Головне в цій ситуації — вдало, прозоро та відповідально розпорядитися наданими інструментами для порятунку економіки країни.

Автор: Дмитро ШЛЕМКО, народний депутат України, "Вільний голос"
Обговорити на форумі