Американський марафон завершено. Що далі?

Інтрига американських виборів розв’язана. Дискусії вболівальників можуть перейти в площину "хто й що правильно та неправильно зробив?". Прагматики можуть перейти до теоретизування, "що з того буде?".

Насправді, говорити, що кандидати вчинили якісь фатальні помилки не можна, – американські політики, як піаністи в їхніх салунах, грають так, як вміють. Поки є видимість шансу на перемогу, борються за неї, хоча реальних шансів катма. Так боролась Гіларі КЛИНТОН за перемогу в праймеріз, так само боровся у ситуації, коли розрахунок показував, що змінити обставини може хіба НЛО, Джон Маккейн. Далебі американські вибори прогнозувати простіше, ніж українські, і плани на перемогу накреслювати простіше. Проблема, як усюди, – у виконанні.

Виборча система США творилася у часи, коли підрахувати суму голосів в усій країні було проблематично. Тому вибори проводилися окремо в кожному штаті, визначався переможець, і він отримував кількість так званих електорів, умовно пропорційну чисельності населення. Ці електори їхали у Вашингтон і там повідомляли про волю виборців свого штату. Зараз немає потреби їхати, результати виборів рахують практично миттєво, але система залишилася старою – хто переміг у штаті, того й електори. В Америці є штати, які традиційно голосують за демократів, є ті, де стабільно перемагають республіканці, а є такі, в яких власне й вирішується доля виборів: там симпатії не такі консолідовані, і власне за цих виборців слід боротися насамперед. Зібрав 271 електора – і переміг. За тиждень до голосування МАККЕЙН міг сподіватися перетягнути на свій бік Індіану, Вірджинію, Флориду, Північну Кароліну та Міссурі, але загальне число електорів від цих штатів не дозволяло змінити рахунок на користь республіканця. Потрібно було щось екстраординарне, – а нічого не відбувалося. Тому Америка проголосувала так, як складалося, і тепер можна хіба міркувати, чому американців більше влаштував ОБАМА.

На поверхні лежить те, що Америка розчарувалася в БУШІ, а разом із ним – у республіканцях. Після розпаду СССР та Варшавського блоку американцям оголосили, що імперії зла вже немає, настав давно очікуваний pax americana – американський світ, де правила визначатиме США, а основні цінності стануть такі, як в Америці. Та от диво – Росія лежала в політичних руїнах, могутніх опонентів США не спостерігалося, а світ американських цінностей зразу і негайно приймати не захотів. Війна з бен ЛАДЕНОМ перемоги не принесла, війна в Іраку призвела до зовсім неочікуваних наслідків, а тут іще й Росія почала "підійматися з колін". І це при тому, що в той сам час ЄУ досягла значних успіхів без декларацій максималізму, укріпила спільну валюту, яка стала реальною противагою доларові, та поширила вплив своїх світоглядних цінностей майже на увесь континент.

Сюди слід додати ближчі для простого американця, ніж Росія чи бен ЛАДЕН, внутрішні економічні проблеми США. Світова криза, з якою ми зараз маємо справу, корінням сягає в економічну систему США, а американці скоріше почали відчувати її наближення. Саме час задуматися про те, що негаразд у головних напрямних державної політики. Американцям був потрібен державний менеджер, якому вони б довірили кермо зміни курсу. ОБАМА послідовніше декларував готовність робити зміни – і тому більшість американців проголосували за нього. Колір шкіри, про який так багато говорять коментатори, принаймні для білих американців, які голосували за ОБАМУ, значення не мав. Адже вже давно в Америці не має значення для власника колір шкіри менеджера, якщо цей менеджер успішно господарює майном.

Чи будуть зміни? І які? Можна не сумніватися, що будуть. Першою видимою ознакою змін буде припинення безглуздої війни в Іраку. Щоправда, яким чином вив’язатися з цього конфлікту й не дати утвердитися у Межиріччі осередкові ісламського тероризму, ні ОБАМА, ні його радники, звісно, не показали. Проте, можливо, не це є головною проблемою. Сьогодні в Іраку профіцит бюджету складає 79 мільярдів доларів, у той час, коли США потопає в дефіциті. Навіщо американцям війна, яка руйнує їхню економічну систему? Чи варта перемога в Іраку катастрофи в США? Американські політики з обох провідних партій дали вже собі відповідь на ці запитання, і вони практично однакові. Однак відповідь ОБАМИ може виявитися набагато ефективнішою, ніж сподіваються навіть його прихильники.

Війна в Іраку пов’язана з проблемою енергоносіїв. Якщо ОБАМА виконає обіцянку, проголошену ним на загальнонаціональній Конвенції, де він отримав від партії мандат кандидата у президенти, проблема ця може виявитися для Америки вторинною. Дивно, але ця теза залишилася мало поміченою коментаторами, хоча за наслідками (якщо буде виконана) її можна порівняти з проголошеною півстоліття тому Джоном КЕННЕДі метою: за десять років висадити людину на Місяць. Науковий та технологічний прорив, який зробила Америка внаслідок "місячної" програми, вивів американців у лідери в багатьох галузях, які до того навіть не існували, дозволив збудувати існуючі системи попередження ракетного нападу, коротше, створив обличчя тої Америки, яку зараз маємо.

Так от, у Денвері ОБАМА пообіцяв вкласти 150 мільярдів доларів у програму енергетичної незалежності США. Які саме технології будуть створені, звичайно ж, передбачити важко. Але вони будуть створені так само, як була реалізована посадка "Аполлона" на Місяць. Америка дійшла до межі, коли опановувати поклади вуглеводнів та захищати їх власними збройними силами стає нерентабельно, – Обама першим із провідних політиків заявив про це відкрито і запропонував свій шлях. Можливо, останньою краплею для усвідомлення неминучості цього шляху став російський газовий шантаж Європи, та головне – мета проголошена, і через десятиліття вона змінить світ.

Автор: Ярослав СВАТКО
Обговорити на форумі