Я бачив, як американці танцюють із історією, скандуючи: "Так, ми можемо!"

ОБАМА – не просто перший їхній чорношкірий президент. Він їхній перший постетнічний лідер, який вказує шлях мішаному світові.

Приєднатися до святкового натовпу перед Білим Домом відразу після півночі у вівторок 4 листопада 2008 року, означало танцювати з історією. "БУША геть негайно!" і "До побачення, на-нa, нa-нa", скандували присутні під гуркіт барабанів. "OБАМА! OБАМА!" – дудоніли автомобільні клаксони. З-за шиби яскраво-червоного пікапу просурмив саксофон. Юнак лупив металевою ложкою по каструлі. "Це найбільша вечірка з нагоди новосілля, на якій мені будь-коли довелося побувати," – замріяно сказала жіночка-афроамериканка у хустині із зоряно-смугастого прапора, танцюючи шиммі на перехресті 16-ї вулиці. І все це в реальному часі, коли усі вигукують і фотографують своїми мобільними телефонами.

Та найголовніше, гадаю, те, що ці переважно молоді гульвіси скандували гасло, яке ОБАМА щойно зробив лейтмотивом своєї вітальної промови в Чикаго: "Так, ми можемо! Так, ми можемо!" Навіть кожен автомобіль сигналив тричі ударним ритмом: біп-біп-біп (звукова імітація фрази "Yes We Can!" – Z). Коли після другої ночі я пішов спати, все ще можна було почути вигуки й співи, які долинали з вулиці й вібрували моїм готельним вікном. Так, ми можемо! Так, ми можемо!

Але чи справді зможуть? Чи зможе він? Чи зможемо ми?

Сказати, що ОБАМА є першим чорношкірим президентом в історії Америки, – це значно більше, ніж написати останній рядок останнього розділу, а тоді почати писати новий. Цей болісний розділ є водночас надзвичайно давнім і шокуюче свіжим. Я спостерігав за людьми, які голосували в центрі міста на дільниці, розташованій в церкві громади африканських єпископальних методистів, яка згідно з джерелами була заснована на знак протесту проти сегрегації церковних служб у 1787 році. На тому боці річки Анакостія, в убогому районі, де моє обличчя було практично єдиним білим обличчям, спостерігач на виборах – у повсякденному житті баптистський проповідник – розповів мені, що афроамериканці, часто голосуючи вперше у житті, привели своїх дітей, аби вони стали свідками історичного моменту, про який мріяв доктор КІНҐ. Тільки вслухаючись у їхні голоси, можна достатньою мірою оцінити, якими будуть наслідки самого лиш факту, що чорношкіра сім’я оселиться в Білому Домі.

Але ОБАМА є кимсь набагато більшим, ніж просто чорношкірим американцем. Подібно до дедалі зростаючої кількости мешканців нашого змішаного світу, він, як це лагідно представив оглядач Майкл КІНСЛІ (Michael KINSLEY), є "етнічним рагу з однієї людини". Якості, які він втілює, є відображенням усіх цих американців різних відтінків, суміші, яку я бачив, коли вони стояли в довгій черзі до виборчої дільниці в центрі Вашинґтона, і в натовпі перед Білим Домом. "Звідкіля ти?" – спитав я чоловіка, який, як мені здалося, міг походити з Північної Африки. Він на мить перестав танцювати, поглянув на мене і сказав: "З моєї матері." Чудова відповідь, а водночас докір, кинутий у вік ОБАМИ.

ОБАМА є, звичайно, першим постетнічним президентом. Але, звести цю історію до чорно-білої дихотомії – все одно, що зробити чорно-білу фотографію барвистої сцени. Джон МАККЕЙН міг виокремити сантехніка Джо як представника старомодної, уявної "мовчазної більшости" білошкірих представників робітничого класу Америки (йдеться про випадок, який трапився під час виборчої кампанії, коли опонентом ОБАМИ на одній із зустрічей із виборцями став чоловік, який представився сантехніком Джо й обурився перспективою збільшення податків для бізнесу, який він начебто збирається заснувати; виявилося, що він насправді не сантехнік і не збирається засновувати фірму, бо не має для цього коштів; тим не менше, МАККЕЙН широко скористався його прикладом для ілюстрування своєї тези про небезпеку підвищення податків у роки президентства ОБАМИ.) –, але власне тепер вони складають (не зовсім) мовчазну меншість. І сантехнік Хосе проголосував за ОБАМУ (натяк на те, що попри попередні очікування за чорношкірого кандидата проголосували іспаномовні виборці, які зазвичай демонстрували неприхильність до чорношкірого населення, вважаючи його конкурентом у боротьбі за соціальну допомогу). Фактично ОБАМА залучив голоси, скориставшись усіма аспектами зростаючого американського демографічного розмаїття. Наприкінці кампанії, представляючи його у Флориді, Бил КЛИНТОН наголосив на цьому новому розмаїттю, сказавши, що і ОБАМА, і Флорида представляють "сучасність світу й майбутнє Америки". Мені, втім, здається, що все навпаки: це сучасне Америки і майбутнє світу. Там, де свого часу Америка відставала, тепер вона лідирує.

Тим не менше, зауважте, чим є модель ОБАМИ? Вона розгортає громадянський націоналізм до трансцендентного етнічного розмаїття. Багато з тих, хто святкували у вівторок, розмахували американським прапором або мали його в якости частини одягу. Жоден праворадикальний республіканець не може наполягати більше, ніж ОБАМА, на американській унікальности, винятковости, знакові долі. Він проголосив, що його мета – "зробити це століття наступним американським століттям". Якби сказав Джордж БУШ-молодший, ми, мешканці решти світу, сприйняли б це як огидну націоналістичну пихатість. Завдяки ОБАМІ ми до певної міри сприймаємо це.

Тепер настав час випробування. Як визнав ОБАМА у своїй розсудливій першій промові після перемоги, Америці слід видертися на величезну гору. Ті ж обставини, які забезпечили йому перемогу, роблять набагато важчим для нього досягнення успіху. Можна сперечатись, "що трапилось б, якби...", але, безперечно, вересневий фінансовий обвал зіграв на користь його кампанії. Тепер криза справді б’є по реальній економіці, по обраній ним території робочих місць, домівок, заощаджень і охороні здоров’я для рядових американців. У спадок від БУША, чиє президентство було періодом масового перерозподілу багатства від майбутніх поколінь до сучасного, ОБАМА отримав зростаючий національний борг. Країна мусить упоратися з двома війнами – в Іраку й Афганістані, і силою силенною інших викликів в усьому світі.

Тим часом сама Америка все ще поділена. Можливо, що розмежування між республіканською "червоною" і демократичною "синьою" Америкою (йдеться про традиційні партійні барви-символи). буде ще важче подолати, ніж між чорною і білою Америкою. Щодо Барака Хусейна ОБАМИ багато американців усе ще мають ірраціональні підозри, але абсолютно раціональний оглядач може виснувати, що його інстинкти в соціальній і культурній галузі більш ліберальні, ніж у консервативних у культурній галузі республіканців, і менш ліберальні в економічній галузі, ніж у волелюбного республіканця. Щоб подолати ці застереження, він повинен керувати з позиції центру чи навіть правоцентризму, розчарувавши своїх власних прихильників і взявшись за деяких демократів-тріумфалістів у Конгресі.

Чи має він у своєму розпорядженні все, що потрібно: в собі, своїй команді, в ресурсах влади? Перед початком голосування я провів кілька днів у розмовах із багатьма впливовими людьми у Вашинґтоні, включно з деким із не останніх організаторів його кампанії. Їхній одностайний рефрен: ми не знаємо. Ми не знаємо, який із багатьох політичних варіантів він обере; ми не знаємо, кого він обере на ключові посади; ми не знаємо яким він буде на цій посаді. Дуже мало кандидатів у президенти мали настільки малий досвід роботи у виконавчих або законодавчих органах влади, на підставі якого можна було б чинити припущення про їх майбутню роботу, яка не подібна ні на що інше.

В одному погоджуються всі: якщо він зможе керувати країною так, як він керував своєю виборчою кампанією – однією з найбільш ефективних за усі часи – тоді Америка опиниться в надійних руках. Але країна – це не кампанія. Він, у будь-якому сенсі цього занадто вживаного слова, – холодний. Він виглядав незворушним навіть коли приймав президентство перед шаленіючим натовпом. В якості президента його ресурси жорсткої сили (hard-power) певним чином обмежені, але ніхто у світі сьогодні не має більше м’якої сили (soft power). У той час, коли адміністрація БУША скористалася військовою тактикою "шоку й жаху", щоб врешті знайти зброю масового знищення, якої, як виявилась, там навіть і не було, ОБАМА сам по собі є зброєю масової привабливості.

І він може апелювати до того, що є мабуть найбільшим американським джерелом сили: дух інновації – це можна зробити, підприємництва й важкої праці, змішаний із громадянським патріотизмом, який ця країна пропонує прийняти усім, незалежно від того, звідки ви прибули. Це обітниця, яка підсумована у тому, що ОБАМА у своїй вступній промові назвав "американським кредо: Так Ми Можемо". У цю незабутню вівторкову ніч перед Білим Домом вони скандували американське кредо.

Якщо ви спитаєте мене, чи цього вистачить, щоб подолати всі перешкоди, які тепер стоять перед Америкою, я муситиму з усією чесністю відповісти, що, на тверезу голову, маю сумніви. Але ми знову можемо сподіватися, ми повинні сподіватися.

Автор: Тімоті Ґертон ЕШ (Timothy Garton ASH), професор Оксфордського університету, політолог.
Переклав: Михайло Мишкало ( http://zgroup.com.ua/print.php?articleid=1663 )
Обговорити на форумі