Культурно-освітній та торговельно-промисловий доробок

Коломия здавна була культурним осередком Прикарпаття. В Коломиї й на Гуцульщині здавна працювали талановиті майстри. Виявом архітектурного хисту є коломийська дерев'яна Благовіщенська церква, що зберігає свою приманливу красу уже 395 років, більшовики перемінили були цю церкву на музей. Окремий мистецький твір становить Розп'яття, що вкрилося 340-им роком свого релігійного натхнення. Гончарсько-керамічні вироби, як церковні свічники, ставники, глечики тощо виходили із станка таких відомих мистців-гончарів, як Іван Батистяк, Петро Піскозуб, Микола Юркевич та інші. Вони вже в 1661 р. заснували сильний гончарський цех.

Великим талантом Корнила Устияновича відзначаються розписи Коломийської парафіяльної церкви та її різьби майстерної руки умільця-різьбаря Юрка Морозенка з Закарпаття.

Загальний перепис подає, що в 1787 р. в Коломиї були школи лише при костелі й синаґозі. Якщо якась українська дітвора відвідувала костельну школу, то там її й ополячували. У 1811 р. відкрили шестикласову головну окружну школу для дітей шляхти й багатих міщан. У тій школі вчили німецької, латинської і польської мови, а це підказує, що тут українська молодь теж ополячувалася.

В Австро-Угорській монархії клясували громадян на чотири розряди: австрійці-завойовники, мадяри — їх союзники, поляки із впливовими графами і шляхтою та поневолені українці. Навіть у такому потрійному ярмі спина українця хоч і згиналась, але не ламалася і не здавалася. Між видними громадськими діячами стоїть Йосафат Кобринський, талановитий педагог, що в 1842 р. видав "Буквар я" новим способом і призначив для домашнього навчання також методичний посібник "Спосіб борзо виучити читати". І "Буквар.." і "Спосіб..." склав автор живою українською народною мовою, а це означало певну боротьбу з "язичієм", яке підтримували москвофіли. В 1848 р. постала в Коломиї одна з перших у Галичині, публічна бібліотека.

Революція 1848-1849 рр. трохи злагіднила гніт та приспішила національне освідомлення. У травні 1848 р. постала "Руська Рада", яку очолив коломийський вчитель-патріот Микола Верещинський. Це товариство було батьком для наших міщан і селян. Там слухали сотні скарг, нарікань, кривд. Від цього товариства йшли протести до уряду про кривди. "Руська Рада" вела на Покутті активну політично-виборчу акцію за селянського кандидата Лесюка, якого обрали депутатом до Відня.

Поруч політично-господарських справ, у "Руській Раді" звертали пильну увагу на ріст культурно-освітнього життя. Під керівництвом І. Озаркевича постав у Коломиї драматичний гурток, який з успіхом ставив п'єси "Наталка Полтавка" і "Сватання на Гончарівці". В 1861 р. в Коломиї працювали три початкові й дві чотирирічні школи. В тому ж році заснували й середню школу, до якої горнулися міські і селянські діти.

В 1886 р. прокладений був залізничний шлях зі Львова до Коломиї і Чернівець, а це причинилося до розвитку культурно-освітньої діяльності. Коломия й усе Покуття наладнало зв'язки зі Львовом приспішеним темпом. До Коломиї приїздив Львівський театр "Руська Бесіда" на чолі з О. Бачинським. В 1870 р. в Коломиї заснували торговельну "Гуцульську спілку" та "Українську народну торгівлю". В тому часі Коломию заселювали 18,000 жителів. Значну пільгу принесла коломиянам та покутянам кредитова каса, основана 1872 року.

У 1877 р. свідома партія народовців заснувала в Коломиї філію "Просвіти", яка зрушила масив міста й усього Покуття.

В 1880 р. Іванові Франкові довелося сидіти в Коломийській в'язниці, де він написав кілька віршів та записував від в'язнів коломийки — народні пісні. В коломийках оспівував нарід свою недолю, тугу до волі.

Того ж 1880 р., 2 березня, писав Франко, що впало на нього ще й таке нещастя, що він дістав сильну лихорадку, "прожив тиждень дома... вернувся до Коломиї... прожив там тиждень в готелі, написав оповідання „На дні”... опісля жив три дні трьома центами, знайденими над Прутом..., а коли й тих не стало, лежав півтора дня і ждав смерти."

В 1880 р. в Коломиї гостювала Львівська театральна група Т. Романовича і ставила кілька п'єс. В 1883 р. в Коломиї відбувалися великі наради української студіюючої молоді, на яких промовляв Іван Франко, Наталія Кобринська та інші чільні діячі. Селяни влаштували в Коломиї 1886 р., велике політичне віче і з трибуни промовляв Іван Франко до селян.

Для талановитих рук деревообробки, 1894 р. відкрили в Коломиї школу деревного промислу. В тій школі колись учився наш відомий різьбар Михайло Черешньовський. Щоб усамостійнитись від чужого капіталу, в 1895 р. заснували в Коломиї кредитове товариство "Самопоміч". Використовуючи притаманний українцеві співочо-музичний талант, композитор Денис Січинський 1895 р., заснував в Коломиї хорове товариство "Боян", завдяки якому та всім громадським діячам, у місті відбувалися концерти, пам'ятні вечори в честь видатних українських письменників, видавали хорово-музичні збірники тощо. У червні 1898 р. Коломия вітала в себе Соломію Крушельницьку з концертом. Тепло вітали коломияни і О. Мишуґу.

В 1900 роках в Коломиї працювало кілька друкарень, а заснована "Галицька накладня" Я. Оренштайна видавала протиалкогольні книжечки та твори українських письменників. Пізніше публікації українського письменницького доробку поширювалися завдяки видавництву "Ока". В 1903 р. коломияни переживали радісну подію — до Коломиї завітав класик української музики Микола Лисенко. Подібна подія повторилась у 1905 р. з гостюванням у Коломиї "Народного театру" М.Садовського, що поставив кілька класичних п'єс.

Окремі й виняткові врочистості припали на 1911 рік. Коломия вшановувала Шевченка в 50-річчя з дня його смерті, і коломияни видали поштову листівку з того приводу. В 1911 р. припадало 100-річчя з дня народження М. Шашкевича. В часі урочистого відзначення коломияни відкрили на пошану цього поета пам'ятну таблицю на стіні Народного дому.

Населення Коломиї, що становило в 1870-х роках 18,000 душ, зросло в 1914 р. до 43,000. Що основний відсоток населення становили українці, то й австрійський уряд поступався перед вимогами українських діячів. Завдяки їм, у міському парку Коломиї поставили пам'ятник Шевченкові й урочисто відслонили із 100-річчям народження в березні 1914 р.

У довоєнних часах, перед 1914 р., з Коломийської гімназії вийшло чимало талановитих студентів як із міського масиву, так і з-під селянської стріхи — майбутніх організаторів, провідників, а між ними й декілька талановитих письменників. Ця студентська молодь вчилася у Львові, Кракові, Відні та Празі, і ряди нашої інтелігенції доповнювалися патріотами — священиками, лікарями, правниками, педагогами, інженерами тощо. Всі ці елітарні сили спрямовували своє знання на користь міста, відсталих сіл, взагалі на користь рідного народу.

Діяльність українського жіноцтва також зростала в силу, і Коломия стала осередком свідомої матері-українки на цілому Покутті. Піклувальне материнське око жіночої організації звертало пильну увагу на дитину та світ її зацікавлень і дбало, щоб з малят виростало національно свідоме покоління. Організоване жіноцтво спільно з іншими організаціями звертало теж пильну увагу на народні таланти і, завдяки такій організованості, Коломия була вславилась "Виставами домашнього промислу" з прекрасними різьбами в дереві, тканинами, вишивками, килимами, писанками тощо. Коломийське жіноцтво влаштовувало освітні доповіді, пам'ятні вечори про українських письменниць та щирою зустріччю вітало Ольгу Кобилянську. Хворим і нещасним українське жіноцтво завжди відкривало своє щире серце.

Провідні українські діячі Коломиї заснували товариство "Сокіл", де українська молодь виховувалася фізкультурно, а по селах Покуття організувалося товариство "Січ" для гартування сили й волі сільської молоді. Справність та боєздатність і сокільців і січовиків засвідчилась пізніше в одчайдушних боях українських січових стрільців. Української Галицької Армії та в Гуцульському курені, що із зброєю в руках боронили рідну землю і в її обороні гинули на всіх фронтах нерівного бою.

Поляки почали окупацію з 1920 р., польовими судами в Коломиї і розстрілами, але даремно, українці становили все таки одну четвертину її населення, а це географічно, стратегічно, демографічно, історично, культурно та соціологічно була нескорена сила населення.

Українці, що врятувалися на воєнних фронтах в обороні державної самостійності, з болем серця взялися до важкої праці і в місті і по селах. Вони, переможені на фронтах боїв, утворили в польській окупованій державі свою українську т.ск. приватну державу. Поляки мали на меті утвердити на українських землях своє власне життя і сполонізувати "креси всходнє", а українці на своїй рідній землі засвідчили своє існування великою організованістю в усіх ділянках життя.

В Коломиї "Просвіта" відновила діяльність і пильнувала, щоб ні одне село Покуття на залишилося без читальні "Просвіти" та її бібліотеки, а це означало умасовлення освітньо-громадського й політичного руху. Коломийський Народний дім став осередком культурно-освітньої праці — там у 1921 р. постала перша на Гуцульщині музична школа, філія Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові, там діяло Українське педагогічне товариство й заснувало приватну учительську семінарію та дівочу гімназію, там "Рідна школа" укладала плани й програми навчання та успішно поширювала мережу "рідного шкільництва" на всьому Покутті. Там розвивалося товариство "Сокіл" та організація молоді "Пласт", хоч недовго, бо й "Сокіл" і "Пласт" поляки заборонили і розв'язали;там діяв хор "Боян", українська книгарня "Учительська спілка"; т-во "Бесіда" з бібліотекою та читальнею, де засідали батьки народу й радили раду над долею міста; де відбувалися концерти, національні роковини, збори, віча, сходилася студентська молодь і де приміщувався відомий музей "Гуцульщина" що його у 1926 р. заснував Володимир Кобринський, придбавши цінні ікони, церковні речі, рукописи, мистецькі твори, віджиле господарське знаряддя, давню чумацьку мажу з Березова, цінні експонати народного і прикладного мистецтва і сотні інших.

Краялось напевно серце в того діяча Кобринського в 1941 р. коли російські більшовики найцінніші експонати збирали й вивозили до Москви, щоб "там краще зберігалися" — те саме що з іконою Галицької Покрови Богоматері з XIII ст. та Євангелієм з ХІУ ст., які "зберігаються" в Третьяковській галери в Москві.

За польської окупації на інших дільницях Коломиї вели пожвавлену працю читальні ім. Шашкевича, ім. Франка та "Зоря". Учасники української визвольної війни пильнували зберігати військово-історичну традицію в товариствах комбатантів та інвалідів. Видавництва "Загальна книгозбірня", "Ока", "Рекорд" та інші видають літературно-історичні твори українських письменників національно-виховного змісту. Журнал Союзу українок "Жіноча доля" виховував галицьке жіноцтво в національному дусі, жіночу молодь і взагалі дітвору. Для читальної публіки міста та сіл виходила газета "Голос Покуття", а в-во "Українська загальна енциклопедія" видавала загальну книгу знання.

В Коломиї часто гостювали театри Тобілевича, "Заграва", Стадника (мол.) та інші. Не минають Коломиї з концертами такі таланти, як Голинський (колишній студент Коломийської гімназії), Марія Сокіл, Василь Тисяк та інші. Кількома виступами радував коломиян хор Котка та хор теологів львівської Духовної академії. В часі різних національних свят чи народного збору в Коломиї виступав відомий хор з села Ковалівки та багато хорів покутських сіл.

Щорічно пописувались у Коломиї товариства молоді та оркестри сіл Покуття. Хлопці й дівчата своїми вправами, гаївками, хороводами нагадували багаті українські поля заквітчані маками, волошками, соняшниками...

Водохрещі та Великодні свята в Коломиї, крім релігійного змісту, ставали висловом зовнішньої національної маніфестації в шануванні прадідівської традиції. Священики коломийських церков були добрими пастирями в церкві й поза церквою. Вони боліли народними турботами, бо ними болів кожний свідомий українець. Не одному з них доводилось побувати за ґратами польської в'язниці за проповіді чи інші виступи, які не подобалися займанцям.

Життя й діяльність коломийських національних організацій доповнювала українська гімназія із своїми патріотичними вчителями, які старалися виховувати молодь в патріотичному дусі. Матуранти Коломийської української гімназії не допущені до Львівського університету через "нумерує клявзус" виїжджали за границю і вчилися в європейських університетах Праги, Ґрацу, Інсбруку, Берліну, Мюнхену, Парижу, Лювену, Загребу, а навіть Лондону. Вертаючись на рідні землі, вони імпортували нові ідеї Заходу та ставали керманичами національного життя.

Потужну, добре організовану українську кооперативну республіку творили в Коломиї такі носії кооперативних ідей, як Окружний союз кооператив, Маслосоюз, Сільський господар, Народна торгівля, Українбанк та інші.

Завдяки коломийським кооперативним центрам, все Покуття вкривалося густою мережею кооперативних станиць з назвами, які ширили клич "Свій до свого". Окружний союз кооператив засновував кооперативні крамниці; Маслосоюз відкривав районові та сільські молочарні; Сільський господар організував гуртки вишколу хліборобської молоді, а Українбанк дбав про позичкові каси. В кожному майже селі Коломийщини була читальня "Просвіти", кооперативу, молочарня та позичкова каса, які задовольняли потреби українського села. Поляки пробували конкурувати і засновували свої товариства, як "Стржельци" та "польська шляхта заґродова", але даремно, вони не мали успіху в українських селах.

В Коломиї кожного року відзначували "День української кооперації", який був національною маніфестацією. Такою ж маніфестацією було відзначання дня "Сільського господаря!” Десятки гуртків "Вишколу хліборобської молоді" пописувалися своїми виступами та виставою експонатів свого хліборобського досвіду.

В Коломиї за польської окупації поступово наростав гін до опановування торгівлі і промислу. Підприємство "Дерма" постачало шкіру і шевське приладдя для шевських майстерень; фабричка "Алое" заготовляла зубні креми й пасту до взуття; робітня паперових торбинок забезпечувала пакувальну потребу всієї Коломийщини; крамниця мануфактури задовольняла кравецькі майстерні; крамниця шитва заспокоювала потреби вишивальниць; крамниця "Гуцульщина" служила покупцям народними виробами; лимарня (римарня) постачала упряж; деревообробні майстерні заготовляли меблі; м'ясарні пропонували свіжі, м'ясні вироби; а ресторани та пекарня "Золотий колос" задовольняли міських та сільських гостей харчами.

Жертвенністю українських організацій, монахинь та українських лікарів у Коломиї діяли чотири амбуляторії і дитячі будинки для хворих, бідних і безпритульних. Пожертвами українців міста та сіл, у Коломиї була українська бурса, де бідні учні мали приміщення й харчування та щиру опіку настоятелів.

Опинившись під чужою владою українці зробили практичний висновок з історичного досвіду — що покірністю ярма на скинути. Вперта витривала боротьба є запорукою власної незалежності. І галицькі українці змагалися як не зброєю, то освітніми й господарськими засобами, і Коломия й Коломийщина були того доказом.

Автор: Василь Ніньовський
Обговорити на форумі