Закон про поліцію: 29 зауважень з боку Європи

Україна як держава-член Ради Європи зобов’язана приводити своє законодавство у відповідність до європейських стандартів. У царині діяльності поліції слід орієнтуватися, зокрема, на практику Європейського суду з прав людини і положення Європейського кодексу поліцейської етики.

В процесі реформи МВС парламентом ухвалено нові закони про Національну поліцію і про органи внутрішніх справ.

Ці документи перед їх ухваленням стали предметом аналізу експертів Ради Європи, в результаті якого з’явилися Коментарі Генерального директорату з прав людини та верховенства права РЄ.

Закон "Про органи внутрішніх справ" зазнав певної критики з боку європейських експертів, а також несприйняття з боку українського експертного середовища. Наслідком цього стало його ветування президентом України.

Закон про Національну поліцію визнаний "детальним і комплексним документом, зокрема, що стосується кадрових питань". Однак і до нього в європейських експертів знайшлося 29 зауважень і рекомендацій. Зупинюся лише на принципових моментах.

Незрозумілі структура і повноваження

Перш за все, європейці не зрозуміли, для чого в системі Міністерства внутрішніх справ заклади охорони здоров’я. На їхню думку, такий підхід є нетиповим.

"Можливо, це продовження традиції надання медичного обслуговування ще з радянських часів, - йдеться у Коментарях, – проте такий порядок має бути переглянуто з огляду на необхідність раціонального використання коштів з одночасним забезпеченням належного медичного обслуговування працівників органів внутрішніх справ".

Другий важливий момент, на який звернули увагу експерти, це відсутність визначення повноважень і чіткої структури підрозділів поліції, що є порушенням принципу законності.

Наразі у статті 13 Закону існує лише перелік підрозділів, які входять до складу Національної поліції:

- кримінальна поліція;

- патрульна поліція;

- органи досудового розслідування;

- поліція охорони;

- спеціальна поліція;

- поліція особливого призначення.

Без опису повноважень цих структурних одиниць не зрозуміло, чим вони будуть займатися.

Чим "спеціальна поліція" буде відрізнятися від "поліції охорони" та "поліції особливого призначення"?

Таке зауваження спрямоване на захист прав осіб, які мають розуміти, які ж функції виконує той чи інший підрозділ поліції. Тому слід визначити функції у загальнодоступному документі.

На їхню думку, також варто конкретизувати структури, що входять до складу центрального органу управління поліції. Адже надмірна концентрація влади в руках керівника Національної поліції не відповідає "розвитку демократичної культури в українській поліції та не відображає повною мірою принципи, визначені статтями 17 (чітка підпорядкованість) та 18 (ефективні структури поліції) Європейського кодексу поліцейської етики".

Конкурс – і для генералів

Окрему увагу фахівці звернули на те, що не на всі посади поліцейські обираються за конкурсом. Стаття 52 Закону передбачає, що конкурс обов’язково проводиться лише на посади молодшого складу серед осіб, які вперше приймаються на службу.

Хоча і урядова Стратегія розвитку органів внутрішніх справ і Коаліційна угода парламентських фракцій 2014 року передбачають повсюдне застосування конкурсного порядку зайняття посад в поліції, включно з керівними.

Тому одна з рекомендацій Ради Європи до закону передбачає, що підвищення у званні та інші форми просування поліцейських по службі слід проводити на конкурсній основі.

При цьому зауваження стосуються збереження мілітарних спеціальних звань – генералів, полковників, майорів, лейтенантів, що йде врозріз з європейською тенденцією до формування цивільного характеру поліцейської служби.

В Європі такого немає. Так, в Іспанії та Франції для поліцейських використовуються такі звання, як "агент", "інспектор", "комісари" та "головні комісари", Данії – "асистент поліції" та "віце-інспектор поліції", у Німеччині – "майстер поліції", "комісар поліції", "головний комісар поліції" та "радник поліції".

Щось подібне експерти радять запровадити і в українській поліції.

Адже поліцейські – це цивільні службовці, які носять зброю та інші спеціальні засоби, можуть їх застосовувати, але не є військовими.

Тому тут слід не лише змінити назву звань, а й сам підхід до розуміння функцій та завдань поліції у демократичному суспільстві.

Не пройшло повз увагу фахівці і те, що в Україні президент має "значні й надмірні повноваження" у цьому питанні, зокрема може присвоювати звання генерала поліції.

На думку європейських експертів, глава держави як верховний головнокомандувач не повинен мати стосунку до поліції, яка є цивільним органом.

Непропорційне застосування поліцейських заходів

Інша частина положень, до яких висловлені зауваження, стосується захисту прав людини під час застосування поліцейських заходів і засобів.

Зокрема, йдеться про процедуру перевірки документів в осіб - підстави здійснення такої перевірки, на думку європейців, є необґрунтованими і вимагають уточнень.

Такі ж пропозиції були висловлені до процедури вилучення майна, обмеження пересування особи та проникнення до приватного володіння.

Формування поліцією баз даних і зберігання в них інформації не обмежене жодними строками, хоча їх слід визначити. А таких баз даних на підставі статті 26 Закону буде вестися аж 18.

Наприклад, інформація з бази даних виявлених адміністративних правопорушень та осіб, які вчинили ці порушення, повинна зберігатися протягом року, а після цього безумовно знищуватися. Це унеможливить використання зазначених відомостей в незаконних цілях.

Експерти зазначили: "Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що єдине загальне правило щодо необмеженого зберігання різних категорій персональної інформації суперечить статті 8 Європейської конвенції".

Велику кількість зауважень зроблено щодо принципів застосування поліцією вогнепальної зброї.

Основним правилом її використання є загроза життю чи серйозної травми поліцейському або іншій особі. Але формулювання, які містяться у нашому законі, не зажди відповідають цьому правилу.

Європейський суд з прав людини чітко визначив, що небезпечна для життя сила не може бути застосована до особи, яка намагається втекти від затримання або під час затримання, якщо тільки вона не підозрюється у намірі безпосереднього вчинення акту насильства.

Не в захваті європейці й від того, що українським законодавством задля відвернення небезпеки життю поліцейського, йому дозволяється стріляти в нижню частину тіла людини. Така практика може призвести до травмування інших осіб.

Становить проблему і положення, що дозволяє використання вогнепальної зброї без попередження для "подання сигналу тривоги або виклику допоміжних сил", оскільки будь-які постріли в повітря можуть призвести до поранення або смерті.

Свою увагу європейці акцентують і на застосуванні водометів.

В статті 45 Закону про Національну поліцію з’явилася нова норма, за якою забороняється використання водометів при температурі повітря нижче +10 за Цельсієм. Але водночас відсутнє зазначення максимально можливого тиску вивільнення води, що є недоліком.

Адже від того, якою буде сила струменя води, залежить рівень ушкоджень людей, які потраплять під нього. Тому це слід виправляти.

Варто зазначити – на всіх згаданих недоліках у законі неодноразово наголошувалося під час його доопрацювання до другого читання в парламенті.

Але парламентська більшість вирішила не дослухатися до думки національних експертів. Чи дослухається до позиції європейських експертів – побачимо найближчим часом.

Рішення в цьому випадку просте: зміни до закону про Національну поліцію відповідно до Стратегії розвитку органів внутрішніх справ і Коаліційної угоди означатимуть приведення законодавства у відповідність до європейських стандартів.