Блаженніший Любомир: Історія України виглядала б по-іншому, якби Шептицький домігся ширшої автономії у складі Польської держави

З листопада в УГКЦ та в Україні розпочався Рік митрополита Андрея Шептицького. Митрополит Андрей, без сумніву, - великий діяч. Не було такої сфери діяльності, якою б не займався Шептицький. Будучи архиєреєм Церкви, він зумів побудувати ефективне суспільство, в якому людина почувалася захищеною від самого народження аж до працевлаштування.

Про роль митрополита Андрея для УГКЦ і для України Оксані Климончук розповів його наступником - Архиєпископ-емерит Блаженнішим Любомиром (Гузаром).

Родина Шептицького походить із давнього шляхетного роду. У певний час вона сполонізувалася, латинізувалася. Граф Іван (батько) відшукував свої корені, їздив по монастирях, інших установах. Часто брав із собою старшого сина Романа (справжнє ім’я митрополита). Тож останній біля батька пізнавав свою родинну традицію, пишуть ”Вікна” з посиланням на офіційний ресурс УГКЦ.

“…Як граф, як шляхтич, Іван Шептицький мав для свого сина певні плани. Гадаю, якби Роман пішов іншим шляхом, то також досягнув би успіху, бо був дуже талановитим хлопцем. Мати ж, навпаки, тішилася, що в сина є вияви релігійного покликання”, каже Блаженныший Любомир.

Митрополит звертав увагу на релігійну єдність. Це була дуже важлива тема в житті митрополита Андрея. Він цікавився і вболівав за це ще будучи новиком у монастирі. Особливо переймався релігійним поділом в Україні на католиків і православних, і все своє життя працював над їхнім об’єднанням.

“Митрополит Андрей докладав зусиль, щоб об’єдналися всі спадкоємці Київської Церкви. Те, що ці зусилля не увінчалися успіхом, не значить, що він нічого не осягнув. На мою думку, він осягнув далеко більше від будь-якого іншого владики за останні двісті-триста років. Сьогодні ми продовжуємо прислухатися до його думок, повчань, придивлятися до прикладів його життя тощо. Бог послав Україні Шептицького, який задав певний вектор розвитку Україні. Це фігура рівня Шевченка для нашого націєтворення... Митрополит Шептицький був свідомим українцем. Під державницьким оглядом мав певні заслуги. Як ми знаємо, дбав про науку, про культуру. Він заступався за Україну на міжнародній арені. Але, на мою думку, головним досягненням, яке є надзвичайно важливе, - він старався відродити традицію нашої Церкви. Ми є християнами так званої східної традиції. Однак був період у нашій історії, коли ми почали себе губити… А митрополит Андрей звертав велику увагу, щоб ми плекали питому нам східну традицію християнства. Однією з причин цього було показати, що католицизм пов’язаний не з певною культурою, головно римською: латинською мовою, латинськими традиціями. А будь-яка культура може бути домом, в якому існуватиме християнство. Вважаю, що це, мабуть, найважливіше досягнення митрополита”, вважає Гузар.

Не було такої сфери, якою б не займався митрополит Андрей. Навіть організував виробництво шоколаду. Митрополит дуже цікавився життям суспільства. На самому початку свого урядування він написав цікаве послання «Соціальні квестії», в якому йдеться про права робітників. Музей українського мистецтва, який він заснував, досі діє у Львові. Він приділяв увагу науці. Одне слово, його зацікавлення були дуже-дуже широкі. Це свідчить про його особисту культуру.

Знаменитий художник Олекса Новаківський часто малював образ Мойсея, насправді зображаючи митрополита Андрея.

“Шептицький - це надзвичайна постать в історії нашого народу, у нашій Церкві. Тому напрошується порівняння з Мойсеєм. Шептицький робив для українського народу стільки ж, скільки Мойсей для свого”, наголошує Архиєпископ.

Митрополит Шептицький був депутатом Галицького сейму, тобто церковним діячем і політиком водночас.

“Він мав місце в сеймі, оскільки був митрополитом. Ми знаємо, що остання промова Шептицького в сеймі, членом якого він був, стосувалася створення українського університету. Ще один приклад. Після Першої світової війни у французькому Версалі вирішували питання поділу Європи, і постала проблема, що буде з Галичиною, Західною Україною. Митрополит поїхав туди вести перемовини із західними політиками рівня Клеменсо, щоб вибороти для Західної України якомога ширшу автономію. На жаль, цього не вдалося зробити і ми стали, практично, частиною Польщі. Для митрополита Андрея це була невдача. Історія Європи, головно історія України, виглядала б сьогодні по-іншому, якби ми отримали тоді ширшу автономію, навіть у рамках Польської держави”.