Дервіш і смерть: благословенні часи, коли люди не цікавляться політикою

Ще кілька років тому всі нарікали, що українці надзвичайно аполітичні. Здається, пік цієї критики припав на роки, які сьогодні можна назвати золотими – 2005, 2006, 2007. Мабуть, таки є частка правди в тому, що найкраще живуть країни, з яких найменше новин. Ось, наприклад, які останні новини з Данії ви чули? А тепер гляньте рейтинг найзаможніших країн – і легко знайдете там цю державу.

У югославського письменника Меші Селімовича є блискучий роман "Дервіш і смерть". Крім того, що це література найвищої якості, це ще й текст, що пояснює нам природу влади, згубну суть політики. Як відомо, дервіш - це мусульманський чернець, але точнішим було б визначення "мудрець". Весь час він має проводити в молитвах, роздумах, переважно мовчати, але інколи обов’язково провадити мудрі бесіди – пізнавати ближнього. Дервішам забороняли володіти майном, це був досить аскетичний і в цьому сенсі елітний духовний орден. Щоб досягнути просвітлення чи прозріння, дервіші часто катували себе голодом, важкою фізичною працею чи мовчанням; інколи, ніде правда діти, зв’язок із вищими сферами шукали й за допомогою легких наркотиків. Але це байдуже, головне – вони були символами мудрості, гармонії й філософського щастя.

У назві роману Селімовича закодовано певну вбивчу протилежність, яка й розкручує сюжетну лінію розповіді. "Дервіш і смерть", тобто дервіша вбиває щось протилежне до його визначення й призначення. Що може бути протилежним? Марнота марнот і ловлення вітру, коли людина надзвичайно пристрасно переймається буденними проблемами, забуваючи про вічне; дурість, яку й коментувати не треба; відсутність бажання почути й зрозуміти ближнього, самоізоляція; майно, яке бере тебе в полон – ти мусиш його принаймні зберегти, а хочеться ще й прибільшити. Словом, протилежністю дервіша є політика. Це вона його вбиває. На початку тексту ми знайомимося з прекрасною, духовно багатою й щасливою людиною, але потім її затягує вир політичних подій – і вибратися з нього несила, дервіш тоне, самознищується. Це хороший урок для всіх нас.

Бо насправді люди не мають бути аж занадто політизовані. Якщо хтось цікавиться політикою чи й сам хоче бути політиком – гаразд, але цілий народ не повинен жити політичними справами на щодень. Ми зробили свою справу – вийшли на революцію, змінили владу, вибрали Президента, тепер оберемо новий парламент – і хай працюють. А нам – як у Тичини – а нам своє робить. Громадські активісти, політики, контролюючі й правоохоронні органи хай стежать за новою владою, не дають їй робити помилок. А всі інші мають якісно виконувати свою роботу – у цьому полягає секрет успішної держави. Вчитель учить дітей, лікар лікує, сторож охороняє, а політик і держслужбовець – займається політикою і державним управлінням.

Пишу про це зараз, у день виборів. Громадянський обов’язок виконали, проголосували, тепер можна зайнятися і важливішими, мудрішими справами. Наприклад, звернути увагу, що закінчується осінь, за кілька днів почне масово опадати листя й випаде перший сніг. Варто зібрати родину, погуляти лісом, піти на концерт, приготувати кулінарний шедевр, на який ніколи не вистачає часу. Бути дервішем, жити мудро. Заспокоїти нерви, виплисти з виру політичних новин, бо все це – лише псевдожиття. Зрештою, можна взяти й прочитати роман Меші Селімовича "Дервіш і смерть" - у ньому точно більше мудрості і навіть розумних порад для України, ніж у будь-якому політичному ток-шоу.