"А кого обходить, що ви хочете?"

У Коломиї є речі, які можуть зіпсувати настрій: погані дороги, неприбрані вулиці, занедбані будинки. А до цього ще й час від часу самі жителі міста один одному псують нерви: щодня доводиться чути нарікання коломиян на нечемних водіїв, норовливих чиновників та, найчастіше, - нестриманих продавців. І це попри всі запевнення, мовляв, ми йдемо в Європу.

На жаль, манери деяких працівників сфери обслуговування досі залишаються такими, що мимоволі замислюєшся: у Європу ми йдемо чи назад у "совок"?. Як доказ, наводимо кілька історій коломиян про неприємні ситуації за участю продавців та офіціантів. Це історії, які трапились безпосередньо із нашими журналістами або їхніми знайомими. Та думаємо, що і кожен з вас, читачі, зможе пригадати схожі випадки із свого життя.

"Тільки і вмієте, що говорити"

Цей випадок трапився зі мною минулого тижня. Він, власне, і "надихнув" порушити тему хамства з боку працівників обслуговування.

Був чудовий сонячний день. Робота над новим номером газети була завершена і можна було трішки побайдикувати. Блукаючи містом, я зайшла в один із гастрономів, і там на мене очікували насправді незабутні враження. "Є у вас булочки з сиром?" - запитала я у продавчині. Десь з-поза прилавку за мить почулося не дуже люб’язне: "Прямо перед вами ватрушки". "Та ні, - кажу, все ще в хорошому гуморі, усміхаючись, - я не такі хочу, у вас були завиваники з сиром". Пауза. А тоді, як грім з ясного неба: "Кого обходить, що ви хочете?" І все-таки до мене знову не дійшло, що мене просто ображають, і я, побачивши-таки, що шукала, продовжую, в тому ж добрози­чливому піднесеному тоні: "А ось є така булочка". Продавець, яку я нарешті розгледіла десь на стільчику за прилавком, не ворухнулася, натомість взялася мені доводити, що нема там такої випічки. "Підійдіть, будь ласка", - кажу. Вона нарешті встала, пробурчала, що вона заплуталася в асортименті, практично пожбурила мені мою омріяну покупку - і вже повертаючись іти, я почула за спиною: "Ви здачу забули". І не повірите, все ще усміхаючись, хоч вже не так впевнено, я ще їй подякувала, що завернула мене. Але й цього разу продавець не втримала язик за зубами і, за присутності кількох людей, які вже зібралися в чергу позаду мене, прорекла: "Тільки і вмієте, що говорити без міри, а так толку від вас ніякого". Це було настільки несподівано, що я, зазвичай вміючи відповісти на будь-які закиди, зовсім розгубилася і мовчки відійшла від прилавка.

 

"Жіночко, заспокойтеся" тут люди відпочивають"

Інший випадок розповів знайомий, і трапився він із його родичкою в одному із закладів харчування у самому центрі міста. Досить популярний заклад, особливо в обідню пору. Лірична назва і затишний інтер'єр. А на цьому багатообіцяючому тлі - не зовсім адекватне поводження декого із персоналу. Жінка, яка з обуренням того дня покинула тамтешній зал, так і не скуштувавши замовленого обіду, - коломиянка, яка вже кілька років живе за кордоном. У коломийській кав'ярні вона зустрілася із родичами. Сама трішки поспішала, тому що вдома чекали діти. Вирішила замовити одну страву, перекинутися кількома словами - і бігти далі. Язик у сметані видавався вдалим вибором, і ситний, і гарячий, ну і, зрештою, смачний. Зробили замовлення, чекають. Минає 20 хвилин, півгодини - а офіціанти все оминають їхній столик. Нарешті, через 50 хвилин, персонал приніс замовлення. Перша думка відвідувачів: ну добре, довго чекали, але, мабуть, до замовлення поставилися совісно і воно того було варте. Насправді виявилося все навпаки: страва не тільки виглядала неапетитною, але й була… зовсім холодною. Зрозуміло, що покликали офіціанта, й поцікавилися, чи їм замінять страву, чи якимось іншим чином спробують загладити перше погане враження про обслуговування. Але персонал сприйняв зауваження клієнтів із неабияким обуренням, мовляв, вони замовили язик у сметані - їм принесли, чого ще вони забагають. Тоді жінка не стрималася, попросила по­кликати менеджера. Її прохання проігнорували. Звернулася за книгою скарг - знову на неї просто поглянули, як на дивачку. Зрештою клієнт­ка підви­щила голос, збира­ючись нарешті висловити все, що вона насправді думає про цей заклад і його рівень. Тут уже обурився офіціант і взявся повчати відві­дувачку: "Заспокойтеся, жіночко, тут люди відпо­чивають". Клієнтка такого нахабства не витримала і, залишивши страву на столі, покинула заклад із наміром більше ніколи сюди не повертатися.

 

"Я вам цукерку на здачу дам…"

Цю фразу знають усі, і звичка продавців давати замість здати льодяники чи сірники вже давно прижилася. Ніхто на неї з обуренням не реагує, так само, як і на слова: "Я вам 10 копійок винна буду" - ніхто не хоче бути дріб'язковим і якось навіть соромно привертати до себе увагу, сперечаючись за кілька копійок. Але деколи терпець таки вривається. Так трапилося із моєю подругою, яка розповідає: так співпало - якось прочитала вона жарт в Інтернеті про продавщицю, яка фразою "я вам 10 копійок буду винна" заробила свій перший мільйон, а тоді вибігла з офісу в магазин через дорогу - і їй продавець дві цукерки замість 50 копійок дає, навіть нічого не кажучи. Подруга не втрималася: "Ви з вашими цукерками…" І що ви думаєте, це навіть образило продавчиню, і та, наче її добрі наміри не оцінили, з обуренням мовила: "А що ви хочете, хіба вам 50 копійок по десять дам" - і відрахувала п'ять монеток. А що, хіба 10 копійок - це вже не гроші? - розгубилася подруга. Виходить, у них таки є копійки! А до всіх цих хитрощів вдаються, просто щоб заробити собі ще й зайву "копійку" за рахунок сором'язливих чи неуважних покупців. Це ж просто хамство якесь - підсумувала дівчина. А мені згадалося, як подруга з Литви не могла зрозуміти, чому в українських крамницях її весь час просили пошукати "дрібні" чи копійки. Чомусь у них цієї проблеми з копійками взагалі немає. Може, у нас її теж немає, а тільки є винахідливі продавці.