Поезія незалежної України

Немов з праглибин української людності журавлиною піснею повертають нас у чарівний світ поезії літератори з різних теренів нашої країни. Радіють з того, що зійшлися разом, - бо не вижити нам поодинці, - як одна велика родина, щоб вшанувати нашу Незалежність.

Твори митців несуть "дня печать", коли ненависники української незалежності руйнують наше отче гніздо. І тільки величний порив до волі збереже нашу Вітчизну - бо вона вічна на Землі.

 

 

МІЙ ІДЕАЛ ЖИТТЯ

Мій ідеал життя – це мама й тато,

В дітей своїх закохані повік.

Мій ідеал – біленька хата,

І сіруватий цегляний поріг.

 

Мій ідеал життя – висока стріха,

Де сонце в мою душу загляда.

Мій ідеал – це пісня тиха,

Яку заводить мама на свята.

 

Мій ідеал життя – дитячі роки,

Які щоночі бачу уві сні.

Мій ідеал життя – це босі ноги,

І відчуття ще свіжої стерні.

 

Моє життя – це спогади і мрії,

Минуле із майбутнім розійшлись.

Та сьогодення сповнене надії,

Що ідеал знайду іще колись…

 

Лілія ОМЕЛЬЧЕНКО

 

ГОЛОДОМОР

Було це у нашій країні,

Було це давно-предавно.

Але не забути людині,

Що вижила в голодомор.

 

Стискається серце зболіле,

Як згадки тривожать тебе.

Кістки вже в землі перетліли,

Хто в муках від голоду вмер.

 

Мільйони…А скільки їх точно?

Чи сім, чи дванадцять? Менш-більш.

Сконали в домівоньках отчих,

На рідній родючій землі.

 

Багата, багата в нас мова,

Та слів не знаходжу у ній.

Щоб ними трагедію можна,

Зобразить правдиво й вповні.

 

Був голод спланованим, штучним,

Йому оправдання нема.

З Москви керував всемогутній,

Генсек, що всю владу тримав.

 

Нелегкі ці спогади давні,

Як нищили наше село.

Сьогодні ми те пригадали,

Що в нас, в Україні було.

Марія САЗОНОВА

 

ЗАСТОРОГА ДО НАЦІЇ

Росу на гори і на доли,

Дарує нам всевишній час:

“Радій, народе, ти, як море,

І геній - твій іконостас”.

 

І моцні в тебе м’язи й кості,

І слово в тебе не просте.

Лиш не стає у тебе злості,

Коли довкіл бур’ян росте.

 

І через межу тисне корінь,

І землю ссе твою, як грудь.

І над тобою чорний ворон,

Іще літає, не забудь!

 

А ти обійми розпростерши,

У пащу лізеш, як і перше.

 

Віра КИТАЙГОРОДСЬКА

 

Я ВИЙДУ САМА ПРОТИ БУРІ

Я буду боротись за волю,

Ітиму цим шляхом тернистим.

Нехай, хоч нелегка ця доля,

Та серце залишиться чистим!

 

Я буду так сильно старатись,

Злітати до самого неба.

Бо я не боюсь спотикатись,

І падать, якщо буде треба.

 

Бо я не боюсь вже ні болю,

Ні болю, ні сили, ні смерті.

Не зважаю уже на мозолі,

Й на рани, що біллю протерті.

 

Бо може і жінка я зовні,

Та маю терпіння залізне.

І очі мої хоч сліз повні,

Піднятись ніколи не пізно!

 

Якщо буде важко, нестримно,

Триматиму біль весь у собі!

В очах смерть як блискавка блимне,

Та я вже не здамся хворобі!

 

Я вийду сама проти бурі,

І стану, - поміряєм силу!

І хоч мої очі похмурі,

Та маю величні я крила!

 

Вони мене вгору підіймуть,

Та міцно вже будуть тримати.

Від бурі собою закриють,

Поможуть нещастя здолати!

 

Це крила надії та віри,

Які в моїм серці єднають.

Любов мою, вірність, довіру,

В нещасті завжди помагають.

 

І той лише, хто серцем добрий,

Хто може насправді любити.

Хто перешкоди долати готовий,

Той зможе по істині жити!

 

І матиме крила прекрасні,

Щоб всім своїм духом злетіти.

Та погляд завжди буде ясним,

Щоб світ весь навколо узріти.

 

І дух буде чистим, мов річка,

І думки легкі, як хмаринки.

Життя ллється, як біла стрічка,

Що має лиш чорні краплинки.

 

Та байдуже скільки їх буде!

Всі туги прийму, всі печалі.

Всі думки погані забуду,

Пошлю всі тривоги подалі!

 

І терни хай будуть колотись,

Іти все ж я маю бажання.

Народжена я щоб боротись,

За волю, життя та кохання!

 

Катерина АФАНАСЕНКО

 

НЕ ДІЛІТЬ УКРАЇНУ!

Україно! Твоєю красою

Я захоплена, чуєш, з дитинства:

Море Чорнеє зір мій ласкає,

А у серці природа волинська.

 

Все злилося, змішалось в любові:

Крим, з Волині бабусина казка…

Це моя Батьківщина велика,

Дай, їй Боже, Господньої ласки!

 

Щоб звучало вкраїнськеє слово,

Котляревським промовлене палко.

Щоб Шевченкові думи витали,

Йшли до серця великим нащадкам.

 

Сонце правди, світи в наші душі!

Хай дитя України сміється,

Хай щасливою буде матуся,

І життя наче пісня поллється.

 

Не діліть Україну, благаю!

Ми єдині, ми нація, нарід:

Волинське коріння я маю,

Хоча юнню в Криму розцвітаю.

 

І люблю до нестримного щему,

Ту калину в бабусинім гаї.

І бурхливії хвилі прибою,

В чорноморському рідному краї.

 

Як же серцю не розірватись,

Коли чуєш зневагу до роду.

До історії, правди і мови,

Мого діда, бабусі, народу.

 

Не діліть Україну, благаю!

 

Яна ПЛЕХОВИЧ

 

CПОГАДИ ПРО ЛЕСЮ

Дивлюсь на Лесю

І бачу Країну.

Квітучу і любу

Мою Україну.

 

Я бачу в обличчі

Доньки Вкраїни.

І гордість народу

Незламність людини.

 

У лісі хай мавки

Гуляють гарненькі.

А взимку пташки

Не замерзнуть рідненькі.

 

Любов до природи

Любов до Вітчизни.

Пронесла ти, Лесю

Змалечку до тризни.

 

Хай вічно живе

Твоє слово в Країні.

Хай вічно палає

У кожній родині!

 

Христина ЖУКОВА

 

ДУША ГОЛОСНА УКРАЇНИ

О мово моя, душа голосна України,

Коли тебе чую, зі мною говорять віки.

Була ти і є, як сонце, як мати єдина,

Тебе прикрашають, відточують бистрі роки.

 

Ти мов діамант: яскравий, розкішний, чудовий,

В полон забираєш чаруючим сяйвом своїм.

До серця доходить твоє материнськеє слово,

І шляхом любові ми разом крокуємо з ним.

 

Пройшли ті роки, коли без вини винувата,

Чекала ти волі і бачила праведні сни.

В яких Україна вільна, нова й багата,

Гордилась тобою, співала пісні чарівні.

 

Збуваються сни, прокинулась спляча красуня,

Калиновим цвітом її червоніють уста.

У коси вплела пісень барвінкове відлуння,

Пішла до народу і мудрість свою понесла.

 

Світлана БОНДАР

 

 

СОЛДАТСЬКА МАТІР

Солдатська матір – верба при дорозі,

Лютує вітер, дощ в обличчя б’є.

Її серденько завжди у тривозі:

“Як там синок, як там дитя моє?”

 

Солдатська матір – вічная Мадонна,

Молитва – Божії слова.

Безвісна жінка, скромна, невідома,

Дитину все чекає біля вікна. 

 

Солдатська матір – зіронька у небі,

Дає надію і дарує світ.

Навчила сина, як служити треба,

Щоб переможцем вийти із всяких бід.

 

Солдатська матір – мужняя орлиця,

Що груддю стане за своє дитя.

Її душа, мов чистая криниця,

З якої силу набира життя.

 

Солдатська матір – вишня коло хати:

Образити – що гілочку зламать.

Я закликаю, люди, шанувати,

І берегти просту солдатську Матір!

Ірина ПАВЛІЩЕВА

 

Червона Калино,
скинь чорну хустину!

Червона Калина у чорній хустині
Зажурено дивиться в світ. 
Та чорна хустина – московська, мій сину, 
Калина у ній скільки…літ.

Вже досить, Калино, від часу Богдана
Носити цю хустку Тобі.
Москвою на горе вона Тобі дана, 
Щоб Ти була вічно в журбі.

Нам чорна ця хустка московська принесла 
Могили, могили, хрести. 
Чорнобилем-горем, щоб ми не воскресли,
Зі світу хотіла звести.

Червона Калино, скинь чорну хустину,
Хай вороном стане вона! 
І хай відлітає в свою Московщину –
Туди, де її сторона.

 

Василь ГЛІБЧУК