Зустріч на Закарпатті

Незваними гостями на землю наших дідів і прадідів прийшли російські окупанти. Як подолати загарбників і хто розпалює вогонь ворожнечі? Яким чином захистити місцевих мешканців? І, нарешті, яке їм уготовано майбутнє в зруйнованому неоголошеною війною краї? Зі щирими вболіваннями за свою державу з читачами видання поділилася Ганна Юркевич, директор Коломийського будинку дитячої та юнацької творчості.

На термальні води у мальовниче село Велятино, що на Закарпатті, з’їздяться люди з цілої України і не тільки. Тут можна зустріти і молдаван, і румунів, і білорусів, і росіян.

Ми поселилися на квартиру, де вже мешкали львів’янки, волинянки і дві харків’янки. У перший вечір знайомства виявилося, що одна із харків’янок за національністю росіянка. Пані Оля, так звати цю росіянку, все допитувалася, чи вміємо ми співати, бо вона дуже любить українські пісні. Ми з львів’янами скептично віднеслися до цієї інформації, мовляв, ця пані з якихось причин хоче сподобатися галичанам.

Через кілька днів пані Оля повідомила нам, що по телебаченню будуть демонструвати документальний фільм "Кривава весна. 22 роки потому" про сучасну невизнану світом республіку Придністров’я. І автором та ведучою цього аналітичного спецпроекту є Ірина Каблучко, її донька.

Пояснила, що фільм російськомовний, бо розрахований на жителів Криму і знятий був ще перед анексією півострова Росією. (Дуже раджу тим, хто не бачив цього фільму, знайти його на YouTube і переглянути).

Після перегляду фільму я підійшла до цієї скромної, інтелігентної росіянки із сльозами на очах і словами подяки за те, що вона зуміла виховати таку дочку - патріотку України. Мені хотілося стати на коліна перед цією жінкою за її життєву позицію, за любов і повагу до тієї землі, на якій живе.

Виявляється, що Ірина Каблучко - волонтерка Євромайдану, зараз вона також у вільний від роботи час допомагає у шпиталі доглядати поранених українських військових.

Чоловік пані Олі, батько Ірини Каблучко, українець, але зараз проживає у Росії і цілком підтримує політику Путіна, а свою дружину і доньку називає "бандеровками" і "фашистками".

А потім, дійсно, ми влаштували вечір української пісні і в центрі уваги була росіянка пані Ольга, яка знає і "Ой, у лузі червона калина" і Державний гімн України, й багато як українських народних, так і авторських українських пісень. Звучали "Несе Галя воду", "Цвіте терен", "Місяць на небі", "Сіла птаха…", "Козачка", "Червона рута" та інші.

Я вдячна Богові за можливість запізнатися з "москалькою" пані Ольгою. На щастя, тезу сотенного УПА пана Мирослава Симчича про те, що "москаль добрий той, що у труні" спростовують такі люди, як пані Ольга, котрі не ганьблять, а звеличують свою націю.

Власними вчинками вселяють надію, що "москалі" знайдуть у собі сили подолати загарбницькі амбіції Путіна і увійдуть у світову спільноту як справжня християнська і дружелюбна нація.