Юрій КИСЕЛЬОВ: "Любов моя, Лугань козацька..."

Дике поле… Колиска наших предків і місце вольниці козацької. Багато бачив ти на своєму віку старий, сивий степе. Й нема тобі ні кінця ні краю. А там, де ти золотим безсмертником і синьою волошкою переходиш у імлисту далечінь, зливаєшся з небом. І всюди похилили свої яскраво-червоні голівки польові маки: це наш біль і наша пам'ять, що стали літописом буремного сьогодення.

Ще вчора, сповнений духовних поривань, ліричний герой поезій Юрія Кисельова кохав і, здавалося, вогонь весни завжди буятиме в душі чарівним перевеслом. А нині нащадки лицарів-запорожців зупинили чужинське нашестя, що принесло горе і страждання в українські оселі.

 

Моя любов

Ти знов прийшла. Любов моя воскресла,

Мов із полону звільнена весна.

Сплітає нас чарівне перевесло,

І утопає рання сивизна.

 

У зиму повертається природа,

Укрилась першим снігом борозна…

І раптом – Ти. Вогонь очей і врода,

Глибока осінь. А у нас – весна!

 

На Лугані

 

Від рабства на волю

До Дикого поля,

Шукаючи долю

Ішли козаки.

Зацьковані люди

В надії, що буде,

Свободу здобуто

На вічні віки.

Крізь тяжкі негоди

Великі пригоди,

Вони йшли в походи

Все далі на схід.

Й на річці Лугані

До того незнаній,

Уроки прадавні –

Став Кам’яний Брід.

Це ж я не зненацька

Про землю луганську –

Вкраїнську, козацьку! –

Розмову повів.

Бо нарід могутній

Про час незабутній,

Нам пам'ять в майбутнє

Нести заповів.

 

Батальон "Айдар"

 

Насилля, кров, і – жертви, жертви, жертви…

Людей то в холод кидає, то в жар.

Та годі кату українців жерти –

Вступає в битву батальoн "Айдар".

 

В жахливій мішанині – правда й міфи,

Хоч банда кровожерів і нездар.

Наш корабель наштовхує на рифи,

Вже йде на поміч батальйон "Айдар".

 

Горять міста, і багряніють села.

Марніє край у тіні злих примар.

Але минає днина невесела –

Іде до бою батальйон "Айдар".

 

Свободу - не купити, а здобути,

Прийняти, наче цінний Божий дар.

А розіб’є ганьби іржаві пута,

Наш легендарний батальйон "Айдар".