Олег Пархоменко: "На випадок відкритої військової загрози ми маємо потужний мобілізаційний ресурс"

Коломийщина доклалася до бойових перемог АТО, серед наших військових багато відзначено державними нагородами, є Герой України. Про будні коломийських солдатів у зоні АТО і тилу - у нашій розмові з військовим комісаром Коломиї підполковником Олегом Пархоменком.

 

- Нещодавно Повітряні сили Збройних сил України відзначали 10 річницю. Чи має Коломийщина такі військові частини?

- У Корничі дві військові частини. Одна - з обслуговування аеродрому, авіаційна комендатура, а друга частина - радіоелектронної боротьби. Певна група солдатів з цих частин беруть участь в АТО, вони перебувають десь під Краматорськом, ми теж їм допомагали і бронежилетами, і продуктами харчування та іншим необхідним. Наші волонтери із Коломия-центр і Самооборони майдану приблизно раз на тиждень відвідують цих хлопців, доїжджають практично до кожного. Якщо брати наш батальйон територіальної оборони Прикарпаття, то одна-дві фури в тиждень приходять із продуктами харчування та іншими необхідними речами. Вони вже жартують з цього приводу. Зараз у зоні АТО із Коломийщини приблизно перебуває 58 військових у батальйоні територіальної оборони, понад 20 - у 51 бригаді. Вони там уже три місяці.

 

- Кого з коломийських військовослужбовців нагороджено?

- Орденом "За мужність" нагороджено кулеметника механізованого відділення Дмитра Махова зі Спаса, десантник Тарас Сенюк отримав звання Героя України, нагороджено піхотинця Степана Воробця, борттехніка Олександра Козолія, який загинув під час катастрофи ІЛ-76, минулого тижня загинув спецназівець підполковник Сергій Лисенко.

 

- Як із державним забезпеченням, ситуація нарешті покращилася?

- Про державне забезпечення не говоритиму. З місцевого бюджету виділяють гроші на мобілізаційні потреби, якщо мають. Усе, чим забезпечені наші військові, - за людські гроші. Купували бронежилети, шоломи. Щоб українські військові були забезпечені так, як, приміром, російські, потрібен не один бюджет Міністерства оборони. В Україні розвинута й авіаційна промисловість, і танкова, і високі технології, але воно не було нікому потрібне. Свою продукцію, це вже не секрет, ми продавали тій же Росії, а для своєї армії нічого не залишали.

 

- В разі небезпеки, чи зможуть нас захистити ці військові, які є на території нашого регіону?

- У випадку відкритої військової загрози, коли буде оголошена загальна мобілізація, ми маємо потужний мобілізаційний ресурс. Вік перебування в запасі до сьогодні був до 40 років. Зараз Верховна Рада прийняла зміни в законодавстві, де збільшився вік до 60 років. Тобто тих, хто може захищати країну суто за військовим поняттям (бо в разі небезпеки, думаю, захищати свою землю будуть і ті, кому 70 років, і жінки) є більше 13 тисяч чоловіків до 40 років, а коли враховувати й 50-60-літніх, виходить у два з половиною разів більше.

 

- А як щодо таких висловлювань, що не потрібно, щоб наші солдати воювали за східні регіони, хай тамтешні воюють, а не втікають сюди?

- Наші солдати здобудуть там бойовий досвід. І цей досвід використовуватимуть тут. Звичайно, є жертви, тих людей уже не повернути, дай Бог, щоб на цьому все зупинилося. А щодо того, що східняки не воюють, скажу, що там є батальйони добровольців "Дніпро", "Донбас", "Азов", "Айдар" та багато інших, яким дали зброю в руки, але не зарахували до Збройних сил. Якщо з кимось із них щось трапляється, родини не матимуть ні державної допомоги, ні інших пільг. Але вони свідомо захищають свою землю. А ті, хто приїхав сюди… Наші ж такі самі тут є, що або повтікали, або ми ще не знаємо, скільки воює на боці сепаратистів, і таке можливо.

 

- Чи існує небезпека для коломийських юнаків, які восени розпочали службу у військових частинах на Сході?

- Найбільше ми переживаємо за хлопців, які були призвані в строкову службу. Наприклад, ті, кого призивали рік тому. Термін їхньої служби у Збройних силах закінчився, а вивести їх звідти нема можливості. Вони були в тих частинах, які блокували, які захоплювали сепаратисти. Матері розповідають, що коли захопили чеченці одну з частин, половина контрактників перейшла на інший бік, друга половина просто залишила частину, а солдати строкової служби стали заручниками ситуації. Покинути частину вони не можуть, бо їх вважатимуть дезертирами.