Втеча з Донбасу: історія переселенця

Усвідомлення того, що необхідно змінювати місце проживання, до Василя Угринчука, мешканця Донбасу, прийшло нелегко. Але коли перебувати на лінії вогню стало небезпечно для життя його дітей, вони з дружиною одразу спакували валізи та вирушили на Коломийщину, шукаючи притулку у своїх рідних.

Про те, з чим зіткнулася його сім’я дорогою в безпечне місце, як починатимуть нове життя і чи готові повернутися в свій покинутий будинок - переселенець розповів кореспондентам "Коломийських ВІСТЕЙ". 

 

Куди веде шлях…

Пан Василь познайомився зі своєю майбутньою дружиною на київському майдані під час Помаранчевої революції. Згодом переїхав у її рідне село, що Артемівському районі Донецької області. Подружжя виховує двоє дітей - 8-річну дівчинку та 5-річного хлопчика. Сім’я вела господарку, мала корів, свиней, але невдовзі були змушені їх продати, аби отримати бодай якісь кошти на перший період. Адже залишатися в рідному обійсті стало неможливо.

Василь зізнається, що останнім часом його сім’ю постійно переслідували страх, паніка та відчай, адже їхнім життям почали керувати україноненависники.

"Того дня ми їхали на ринок, була спека, тож я вдягнув свої жовто-блакитні шорти з тризубом та написом "Україна". Поблизу ринку знаходився штаб, де й засіли проросійські бойовики. Побачивши мою одежу, відразу показали своє невдоволення і в результаті я лежав обличчям в асфальт. Практично все українське дратує терористів, навіть українська мова. Почувши її, з тобою можуть зробити що завгодно.

Одного разу, мій сусід, проїжджавши зі своїм товаришем через блокпост, вигукнув "Слава Україні!", після чого його забили ледь не до смерті. Мабуть, врятувала його жінка, яка побачивши це, молила нелюдів, аби ті в свою чергу помилували чоловіка", - ділиться спогадами пан Василь.

 

"Ми застрибнули в останній вагон"

Російські "визволителі" потребували робочих рук, тому просто серед ночі забирали чоловіків з їхніх помешкань, змушували копати окопи, носити трупи після боїв тощо…

"Коли розпочалося справжнє безчинство, люди масово покидали оселі та виїжджали хто-куди. Ми ж вирішили їхати потягом до Коломиї, бо сам я родом з Коломийщини. Цілу ніч я не міг заснути, то був час, коли ми покинули Горлівку та прямували до Києва. Я почув чиїсь крики: то терористи розмовляли з провідниками. Але, на превелике щастя, все обійшлося, ми рушили далі…

Не так пощастило людям, які втікали попереднім потягом. Їх посеред поля "окупували" терористи, позабирали дівчат хтозна куди, повикрадали гроші та золото, а провідників, які намагалися зарадити цьому, "поламали". Це тривало понад 3-4 години. Ми ж застрибнули в останній вагон", - розповідає Василь.

 

"Тут своя атмосфера"

Василь з дружиною довго думали про те, як втекти із справжнього пекла. Адже усі блокпости тоді були підпорядковані терористам, а вся тамтешня міліція та прокуратура на боці загарбників.

Проросійські терористи роблять усе для того, щоб життя простих мешканців було нестерпним. Вони вміло використовують методи залякування, аби люди жили в постійному страху. Вони засідають в багатоквартирних житлових будинках, звідки здійснюють постійні обстріли, також підпалюють пшеничні поля, заміновують дороги тощо. А нещодавно підірвали нафтопереробний завод у Лисичанську.

"Там взагалі своя атмосфера. Місцеві бізнесмени мусять платити, а фермери віддавати свою техніку, аби вижити. Щоб збудувати блокпости, терористи відбирають у людей автомобілі. Особисто мене найбільше шокувало, коли побачив російського священика з рушницею...

Уся територія контролюється проросійськими бандитами, чеченцями та російськими козаками, які цього, власне, і не приховують. Вони озброєні найновішою зброєю, а я на цій справі, повірте, знаюся, адже свого часу служив у армії, потім ще й у відповідних підрозділах. Порівняно з ними, наша українська армія - "гола". А як відомо, на голому патріотизмі багато не повоюєш. Але, дякувати Богу, є волонтери, які ціною власного життя доставляють усе необхідне нашим солдатам".

 

Погляд у минуле

Щоб виграти цю війну, варто поглянути назад та зробити висновки, запевняє пан Василь. Також настав час визнати, що йде справжня війна, війна між Україною та Росією.

"Так, таке важко психологічно сприйняти. Люди заспокоюють себе, що на Сході України йде антитерористична операція. Але варто поглянути правді у вічі: яка це АТО? Це справжня війна! Варто було б довести Європі, що в цій війні зацікавленою вона повинна бути теж, і що українсько-російський конфлікт може стати великою бідою для усього Заходу. Адже зазирнемо у минуле: свого часу Європа не зупинила Гітлера, а що ще у Путіна у голові - ніхто не знає. Є "західняки", які стверджують, що, мовляв, нащо нам здався той Донецьк такою ціною? Можливо й так, але я впевнений: якщо не зупинити бойовиків зараз, то вони зажадають інших українських земель".

 

Четверта влада

Перш ніж окупувати якесь місто чи навіть селище, першочергово відключають українське телебачення, а натомість починають транслювати російське.

"Величезною помилкою нашої влади було проігнорувати "кісельовщину". Адже саме четверта влада сьогодні є могутньою силою для маніпулювання народом. Російське телебачення вміло веде пропаганду та зомбує людей. Зараз там, на Донбасі, залишилося дуже мало людей, які мислять тверезо. Натомість є багато таких, які звикли, щоб їм підносили усе на тарілці, тому їм дуже підходить заангажоване телебачення. Переконати таких людей у чомусь практично неможливо. Російські журналісти не дають їм змоги думати та аналізувати, - запевняє пан Василь. - Наприклад, якщо з’являється російське телебачення з камерою у якомусь, скажімо, районі, люди знають, що треба якнайшвидше розбігатися. Адже камера відразу налаштована у те місце, куди повинна влучити куля. Саме так роблять гарну картинку, як "фашистські хунти" луплять по своїх".

На думку пана Василя, "засоби масової інформації (які служать правді і тільки правді) мусять працювати активніше, адже йде неофіційна інформаційна війна. А щоб втлумачити правду людям зі Сходу, повинна втрутитися держава".

"Звичайно, таких людей, в чиїх головах одна "кісельовщина", знищити легше, але це не вихід; з боку держави повинна діяти бодай якась програма, яка б переконувала, що ми одна велика й єдина держава".

 

"Повернуся на Схід у якості нацгвардійця"

Рішення покинути рідну домівку далося Василеві з дружиною дуже важко. Але воно прийнято, тож зараз сім’я перебуває на Коломийщині.

"Коли ми приїхали сюди, я вперше посміхнувся за останній час. І коли це побачила моя донечка, теж щиро зраділа.

Я знаю, що адаптуватися буде нелегко, але майбутнього в Донбасі я не бачу ні для себе, ні для своїх дітей. Зараз постало питання знайти роботу, а що далі? А далі будемо жити, облаштовуватися та виховувати своїх дітей, любити Україну. На Схід повернуся у якості нацгвардійця".