Кримські татари вимушено пішли у кримську владу

Багато хто в Україні не може збагнути «хитку» позицію кримських татар після анексії Криму Росією.

Як відомо, у перші дні окупації півострова вони засуджували іноземне вторгнення, не визнавали сепаратистського референдуму «під дулами автоматів», відмовлялися від посад-подачок у новій кримській владі, що їх через своїх гінців пропонував президент Росії Путін.

Однак у перші дні квітня ситуація змінилася. Керівництво кримських татар визнало за можливе співпрацювати з кримським урядом - делегувало туди двох своїх представників.

У коментарях деяких кримськотатарських функціонерів можна почути неприховані докори на адресу офіційного Києва. Мовляв, якщо говорити про твердість під час нинішньої військово-політичної кризи, то хибує на це, в першу чергу, центральна українська влада. Замість того, щоб комусь дорікати конформізмом, їй треба оцінити власну поведінку. Банковій закидають, що після російської агресії не розірвала дипломатичних стосунків з Кремлем, що своєю армією не захищала українських громадян у Криму (зокрема кримських татар), а наказала вивести військові частини звідти…

Утім, не можна казати, що на діа­лог з московськими ставлениками у Сімферополі кримські татари пішли через те, що їх начебто у Києві «кинули». Йдеться, радше, про інстинкт самозбереження невеличкого, 280-тисячного народу, який вкотре опинився під загрозою виживання. Ще коли підрозділи Збройних сил України стояли у Севастополі, Бельбеку, Перевальному, Керчі, Новофедорівці, Бахчисараї, кримські татари відчували, що за них буде кому обстати. Коли ж «зелені чоловічки» захопили останню військову частину, взяли на абордаж останній корабель із синьо-жовтим прапором, кримські татари зрозуміли, що захищати їх нема кому...

Дебати про те, що робити далі, у Меджлісі були гарячими. Менша частина, яка підтримує почесного голову Мустафу Джемілєва, вважала, що на союз з окупантами йти не можна. Більшість же делегатів пристала на думку нинішнього керманича Рефата Чубарова. Він погоджувався на співпрацю з новою кримською владою – «для вирішення практичних питань, пов’язаних з облаштуванням кримськотатарського народу в умовах привнесених у Крим змін». Відтак вирішено було делегувати у віце-прем’єри Ради Міністрів Криму власника телеканалу ATR Лянура Іслямова, а у керівники Республіканського комітету з питань національностей і депортованих громадян заступника голови Меджлісу Заура Смирнова.

Під час дискусій Іслямов (має у Росії бізнес) некоректно дорікнув у бік Джемілєва, колишнього політв’язня радянських таборів, – мовляв, весь народ не може бути дисидентом. Дав зрозуміти: коли йдеться про виживання, то треба забути про деякі принципи. Втім, така позиція Іслямова багатьох кримських татар, які пережили депортацію у 1944 році, ображає. У рядах Меджлісу поглибився розкол. Прикметно, що на засіданні так і не прозвучала думка самого Джемілєва. Він на той час перебував з агітаційними поїздками на Заході. Була можливість у такий драматичний момент звернутися до співвітчизників через скайп, однак такого зв’язку опальному політикові чомусь не забезпечили…

У Києві «комунікацію» кримських татар з кримською владою сприйняли спокійно. МЗС України устами свого речника Євгена Перебийноса заявило: «Вони мають право приймати ті рішення, які приймають. Ми з розумінням ставимося до них, бо нинішня ситуація кримських татар у Криму є складною і неординарною. Ми знаємо, що кримські татари виступають за територіальну цілісність України, не визнають анексії Криму та незаконного референдуму. Упевнений, що всі дії, які здійснюють представники кримських татар, будуть спрямовані на підтвердження того факту, що Крим є, був і буде частиною України».

Питання про вимушену взаємодію з кримською владою гостро обговорювали на Меджлісі і на національному з’їзді Курултай. У підсумку Курултай прийняв рішення, щоб дозволити Меджлісу визначити декількох своїх представників, які б для вирішення винятково практичних повсякденних проблем із захисту кримських татар були скеровані в уряд Криму. Окремо у рішенні зазначено, що це в жодному разі не означає визнан­ня нами тих змін політичного, економічного, культурного характеру, які відбуваються у Криму.

Як до питання вимушеної співпраці з новою кримською владою ставиться кримськотатарський народ? Реакція була різною – від гострого несприйняття до прямої підтримки з боку тих, хто розуміє вимушеність цього кроку. Сказати, яких людей більше, не можна. Надходять різні дзвінки. Навіть ті люди, які гостро цього не сприймали, після пояснення мотивів нашого рішення погоджуються. Єдине, що кажуть: аби Меджліс кримськотатарського народу у жодному разі напряму не співпрацював з кримською владою, щоб було поле для політичного маневру.

Недавно мені у «Фейсбуку» написали: «Меджліс вирішив проблему на користь кримськотатарського народу – це не визнання окупантів Кремля, а контроль можливого беззаконня влади «гобліна» і своєчасна реакція Меджлісу на все це». Думка правильна.