Сашко Положинський: Митцеві сьогодні слід бути активним громадянином

У п'ятницю, 14 лютого, в Коломиї виступив популярний український гурт "Тартак", який уперше гучно заявив про себе перемогою на "Червоній Руті-97". Опісля було турне Україною, а перший студійний альбом вийшов тільки 2001 р.

Гурт ставав усе популярнішим, згодом його творчість набула й серйознішого забарвлення, особливо час подій Помаранчевої революції. Наші журналісти поспілкувалися з лідером "Тартака", співаком із активною громадською позицією Сашком Положинським, розпитавши його і про творчість, і про Україну та Євромайдан, і про особисте.

- Сашко, чи можна сказати, що музика є справою твого життя?

- Я б не сказав, що це суто музика... Скоріше, справою мого життя є творче спілкування із людьми, які чекають на мої пісні, дослухаються до їхніх слів, відшукують закладений у них сенс. Але я ще не готовий зупинитися на цьому, зарікшись від інших можливостей заявити про себе. Можливо, чере 5-10 років відбудуться зміни, всередині мене та довкола, і я відкрию для себе нові горизонти та сенси життя. Просто музика присутня в моєму житті скільки я себе пам’ятаю, від з самого дитинства. Мені важко уявити життя без неї, бо якщо навіть не слухаю її, то все одно лунає в голові якось сама по собі. І наразі так склалося, що я найкраще можу висловитися саме через пісні.

- А що тебе надихає на творчість?

- Надихає практично все, навіть те, що на перший погляд може видаватися побутовими дрібницями. Часом щось нове народжується під час звичайного спілкування чи під впливом життевих ситуацій. Прочитані книжки, фільми, музика залишають свій слід... Надихають також природа, нічне небо: я можу півночі дивитисья на зорі, на місяць. Негативні події для мене теж не минають безслідно, пережиті емоції, навіть неприємні - це теж джерело натхнення.

- Ти - автор багатьох пісень гурту "Тартак". Чи серед власних пісень ти маєш улюблені?

- Ні, немає. Я завжди запалююся найновішими проектами, це може бути щойно написана пісня або навіть така, що тільки знаходиться в процесі. Я повністю занурююся в роботу над кожним треком, роблю все для того, щоб нові пісні зазвучали якнайкраще і знайшли свою дорогу до слухача. Наразі найбільше цього вдалося досягти, так би мовити, на 100% оформити і донести вдалося пісню " Мене вже немає". Хоча це не зовсім оптимістична композиція, тому хочеться більш позитивних пісень.

- А взагалі ти оптиміст?

- Та ні, я радше реаліст. Хоча досить часто в мені прокидається впевненість та віра. Не завжди так відбувається, але коли я вірю, що все буде класно, це переконання тримає мене до останнього. а в інших випадках просто знаю: от із цього нічого не вийде - і звідки приходить розуміння того, що все погано, сам не знаю. Це не є якесь самонавіювання, воно має трошки іншу природу. Можливо, це інтуїція. Інколи вона мені неабияк стає в пригоді, а в інших, навпаки, підводить. От дивлячись на те, що відбувається в країні, я чесно не беруся нічого прогнозувати. Але невизначеність у цих обставинах - це те, що найбільше мене бентежить.

- Ти заговорив про сьогоднішні події в Києві… Востаннє ми з тобою бачилися 29 листопада, в день перед побиттям студентів. В тебе було досить скептичне ставлення до всього, що відбувалося на Майдані. Чи зараз твоя думка змінилася?

- Звичайно, вона помінялась. Я в жодному разі не був скептично налаштований стосовно Майдану загалом, тільки до якихось конкретних моментів. Але мене тішило, що наш народ нарешті зрозумів, що не обов’язково опиратися на політиків, навіть. Мене надихає той факт, що люди масово заявили про свою незгоду з чинним режимом. Це важливо, а мій скепсис стосувався людей, які виходять до мікрофону на сцені Євромайдану, того, що вони кажуть, особливо ж так звані лідери опозиції, з їхнім постійним перекладанням відповідальності.

- Яка, на твою думку, роль митця в таких революційних подіях?

- У таких обставинах роль митця - це перш за все роль звичайного активного громадянина. Так, митці - це особлива категорія, вони мають дієвий спосіб донести ідеї, думки до широкого загалу, надихнути людей і, можливо, в деяких моментах підтримувати їх, в першу чергу морально. Інші люди знають інші методи. Якщо узагальнити, то митці - це є борці духу.

- В тебе є пісня "Я не хочу бути героєм України". Чи змінилась твоя думка щодо цього, враховуючи останні революційні події?

- Я говорив сьогодні на концерті: я хочу, щоб у країні поважали справжніх героїв. Той же Майдан дає нам приклади людей, які багато років відстоювали зміни в Україні, наражалися на небезпеку - а один раз зробили помилку і народ одразу ж кричить: "Зрадник!" Натомість - не буду вживати грубих слів - якийсь персонаж багато років іде, умовно, а потім, в один момент виходить на сцену і "кається", і люди кричать, що він герой і молодець. Це все настільки відносно. Визнання владою, визнання народом - це все відносно. Але коли людина присвятила своє життя боротьбі за Україну, а доживає свої дні на мізерні копійки - так не має бути... Про це і пісня.

- Декілька слів побажань для читачів.

- Я бажаю, щоб ми з вами націлитись на довготривалу і дуже не просту, часто марудну, складну роботу по переінакшенню України, по зміні її на краще. І хочеться, що років так через 10 ми вже відчули, що живемо вже в іншій країні, ще не ідеальній, але яка рухається в напрямку омріяної України, країни щасливих людей, за яку боролись і борються сьогодні тисячі і тисячі героїв. От чого я нам усім бажаю.