Допотопні таємниці Карпат

Вікодавні валуни на Урицьких скелях, Писаному Камені чи в інших знакових місцинах Карпат - це не просто голе каміння. 

Там збереглися найперші астральні знаки нашого народу та найдавніші зразки прадавнього письма, ще досі не прочитаного.

Так вважає український санскритолог зі Львова Василь Кобилюх і цим підтверджує тотожні відкриття, які здійснили прикарпатські науковці та краєзнавці, й висновки академіка Анатолія Кифішина про дошумерські знаки на скельних святилищах івано-Франківщини, про що "Галичина" вже розповідала.

На основі власних досліджень численних старожитностей В. Кобилюх водночас спростовує й деякі постулати офіційної історії, що стосуються появи найдавніших людських поселень на території від Дону й до Дунаю. Про це та інше читайте в інтерв’ю з ним.

- Пане Василю, ви видали десяток книжок, у яких доводите спорідненість санскриту й української мови. По суті, життя присвятили цій темі. Чи могли б поділитися з читачами "Галичини" - жителями карпатського краю передусім тими висновками зі своїх десятилітніх студій, які стосуються саме наших "кресів"?

- Чом би й ні? Ви й шанувальники вашого видання проживаєте в Богом благословенному краї. і таке твердження - не просто традиційний стереотип. Ще до 70-х років ХХ століття європейські археологи, а за ними й українські, вважали, що Карпатський кряж - історично німа територія, або ж "дика земля", як писали німецькі історики. Тобто вони стверджували, що споконвіку тут ніхто не проживав і що нібито аж у часи Козаччини люди взялися заселяти ці терени. Та насправді все було не так. і на сьогодні є вже чимало свідчень, що Карпатські гори - одне з тих цивілізаційних осердь сучасного світу, яке оминали природні катаклізми типу "льодовикових періодів" чи "великих потопів", доволі численних у минувшині. Тому й надибуємо тут докази, які переконують: люди населяли ці землі у прадавні часи.

- Ви сформували доказову базу цього в результаті вивчення санскриту?

- Не тільки, але почнімо з нього. "Санскрит" - дослівно означає "Святе Письмо", або ж культурна, досконала мова. Мене змалку цікавило, що означає те чи інше слово і я шукав його первинний смисл. Особливо багато значень давніх українських слів довідувався від своєї бабусі Ганни Гладун. А коли став студентом філологічного факультету університету, то до санскриту мене спрямував професор Петро Коструба, якого пізніше вивезли до Сибіру, оскільки колонізатори позбувались мудрих, національно свідомих людей, котрі світилися і вносили промінь просвітництва в народѕ

Так-от, поступово я дошукався й до того, наприклад, що назва одного з райцентрів прикарпатського Покуття - Снятин - походить від санскритського слова "уснята", що позначає таку неймовірну спеку, яка загрожує ледь не спаленням усього сущого на планеті. Це найменування - ніщо інше, як відгомін того періоду в історії Євразії, коли на території Північного Причорномор’я, в тому числі й на карпатських теренах, панував такий субтропічний клімат, який нині є в Південній Америці. Він же настав, нагадаю, після відступу так званого Другого льодовика 430 тисяч років тому. Це потепління, під час якого на наших землях росла вічна зелень, даруючи плоди й овочі, а ліси та річки кишіли дичиною й рибою, тривало 200 тисяч років до наступного затяжного похолодання. Сучасні вчені, зокрема український археолог іван Шовкопляс, називають той період тим раєм на землі, що його наші предки засвідчили в переказах, які потім ввійшли до біблійних описів. Я цілком поділяю таку позицію.

- Даруйте, але перша історична згадка про Снятин, яку надибуємо в іпатіївському літописі, датована 1158 роком, а назва міста, як стверджують відповідні першоджерела, походить від імені його власника - воєводи Костянтина (Коснятина).

- Дата першої фіксації на папері свідчення про існування такого міста аж ніяк не заперечує моїх слів. Вона зокрема не дає підстав вважати 1158-й роком заснування на місці нинішнього Снятина поселення того чи іншого типу. Чи не так? Немає сумніву, що задовго до цієї дати на тому місці мешкали люди. Що ж до назви, то якби ви знали, від яких тільки слів та імен не виводять ті чи інші географічні найменування на мапі України науковці, котрі нічого не відають про санскрит! Про те, як хибно тлумачать вони етимологію численних українських топонімів, можна було б окрему книжку писати.

Та повернімося до нашої теми. "Снятин" - це лише літературна назва, тоді як у народі можна почути й "Снєтин" і навіть "Снітин". До того ж на території України маємо не тільки один Снятин. Є ж і Снятинка на Львівщині, і Снітин на Полтавщині, і Снітище на Житомирщині, і десяток таких самих однокореневих назв в інших областях. Переконаний, що й вони - похідні утворення від того самого "уснята", а не від імені Коснятина. Хіба ж ні? Звідти ж, до речі, маємо й гуцульське прізвище Снітич, і слово "снітувати" - в розумінні "підготовляти дрова для спалювання".

Про той самий період "великого тепла" свідчить і назва інших населених пунктів Івано-Франківщини. Скажімо, "Косів" походить від давнього слова "кос", що означало "сонце", і є в санскриті й "косі", яким називали гаряче осоння. А Космач узагалі перекладається зі "Святого Письма" як "домівка", або ж, радше, "келія" чи то пак "печера Сонця" у значенні "домівка світила".

- Гаразд, але щоби передати нащадкам відомості про той проукраїнський рай на землі, хтось мав тоді там проживати, а також вижити під час Третього льодовикового періоду, який розпочався 230 тисяч років тому, тобто після періоду тропічного клімату.

- Коли вдарили люті морози, тобто ще до насування товстезної криги з півночі, яка зайняла дві третини території нинішньої України, а в Галичині сягала теперішнього Самбора, більшість тутешніх людей, рятуючись од холоду, подалися хто на Балкани, а хто й на Кавказ, несучи із собою свою культуру й історію...

- Перепрошую, але все ж чи можете навести ще якісь свідчення, на відміну від суто лінгвістичних, на користь твердження, що хтось таки справді жив-поживав на наших землях тими аж надто далекими часами?

- Будь ласка. Ви, мабуть, чули, а може, й не знаєте, бо про це в Україні воліють більше мовчати, ніж говорити, що ще 1976-го молодий київський учений Владислав Гладилін виявив поблизу селища Королеве на Закарпатті стоянку первісної людини, яка невдовзі ввійшла до найвизначніших палеолітичних пам’яток світу. Результати досліджень, проведених експедицією Археологічного музею АН України, засвідчили, що то вельми унікальний об’єкт. Зокрема, розкопавши стоянку вглиб на 12 метрів, учені виявили 16 пластів зі слідами матеріальної культури кількох палеолітичних епох. Число знахідок, серед яких - знаряддя праці кроманьйонців, неандертальців, пітекантропів, сягає вже за сто тисяч! Тобто зібрано одну з найбільших у Європі палеолітичних колекцій. Та й річ не так в обсязі матеріалу, як у його винятковій вартості. В тій колекції представлено низку генетично пов’язаних прадавніх "індустріальних" комплексів, що дозволяє простежити еволюцію первісних знарядь праці впродовж велетенського проміжку часу - до мільйона років тому!

- Вражає. Та чи не помилилися дослідники?

- Коли в наукових колах це остаточно довели, про ту подію повідомила тільки газета "Вільна Україна" за 2 грудня 1989 року у невеличкій замітці. А потім про неї на теренах Союзу взагалі "забули" - "во ізбєжаніє роста украінского буржуазного націоналізма". Проте й замовчати таку величезну кількість найдавніших археологічних знахідок було неможливо. Тим-то світом покотилося здивоване відлуння про мільйон років заселення землі сучасної України.

А 1990 р. в Королевому відбувся доволі представницький Міжнародний палеолітичний семінар за участю провідних палеолітознавців з Німеччини, тодішньої Чехословаччини, Польщі та з багатьох нині вже пострадянських республік. Форум авторитетно заявив, що, судячи зі знайдених артефактів ще півмільйона років тому жителі Карпатського регіону були вже достатньо економічно й культурно розвинуті, щоб можна говорити про них як про організовану людську спільноту. Власне, через рік англомовна преса недвозначно заявила, що знахідки на Закарпатті свідчать про осередок найвищого розвитку людства тієї доби, про існування там і тоді найдавнішої з відомих на Землі цивілізацій. На жаль, це сенсаційне повідомлення не знайшло належного відгуку серед українських учених і, звичайно ж, не дійшло до простолюду, заклопотаного складним повсякденням.

- Таке нехтування унікальними свідченнями можливе тільки в Україні...

- Більше того, відкриття українських археологів спонукало науковців світу переглянути питання терміну і шляхів заселення Східної Європи. Зокрема, вченим довелося спростувати той постулат офіційної історіографії, що нібито освоєння спершу східних просторів сучасної України, а відтак і західних, затим і центральних земель Європи "почалося приблизно 150 тисяч років тому" і що "первісні міграційні хвилі надходили зі Сходу", зокрема з кавказького регіону, де були знайдені найдавніші в СРСР стоянки кам’яної доби. Стало зрозуміло, що все відбувалось якраз із точністю до навпаки - розселення людей на схід і захід могло тривати з карпатських теренів.

Ще одним свідченням достовірності такої гіпотези є те, що під час Великого потопу, який стався 180 тисяч років тому внаслідок танення трикілометрового крижаного покрову згадуваного Третього льодовика й води якого сягнули Африки та індії, Карпатський кряж не був затоплений. Дарма що тоді наші гори, як стверджують геологи, були значно нижчими. Як пише у своєму двотомнику "Оріяна. Кімерія-Праукраїна" канадський історик українського походження іван Кузич-Березовський, є підстави вважати, що саме Карпати були тим Руським островом з арабських літописів, який за вселенської повені дав прихисток мільйонам людей як природний Господній ковчег і з якого "розселявся весь люд по Русі". До того ж в українських Карпатах донині збереглося 470 видів допотопних унікальних рослин.

До речі, ту захисну роль, яку відіграли в період вселенського катаклізму гори, відбито і в топонімі Татри - так називають Західні Карпати. Немає сумніву, що те найменування пов’язане із санскритським словом "татрі", яке так і означає: "той, що захистив". Взагалі, є підстави вважати, що певний час Карпатський острів міг бути тимчасовою своєрідною державою. Адже, скажімо, назва села Уторопи на Косівщині - доволі рідкісне найменування - це фактично санскритське словосполучення "утгара-патта", що означає "північна сторона країни".

- Неймовірно! Та все ж санскритові, як твердять академіки, лише п’ять тисяч років, а ми ведемо розмову про сотні тисячоліть тому.

- Я обстоюю думку, що санскрит - це лише справді порівняно "молодий" літературний варіант тієї давньої мови, якою спілкувалися жителі Північного Причорномор’я з незвіданих часів. Ще 100 років тому відомий філолог Олександр Потебня, вивчаючи українські колядки, щедрівки, веснянки й інші народні співанки, дійшов висновку, що корені нашої мови можуть сягати 40-тисячолітніх глибин. А тепер це геніальне прозріння підтверджують археологічні знахідки. Приміром, 1959 року в с. Молодовому на Буковині виявили на глибині 11 метрів рештки колишнього житлового будинку кулястої форми, характерного для доби середнього палеоліту зі всіляким крем’яним та кістяним господарським знаряддям. і що цікаво? Серед тих домашніх предметів, вік яких, за твердженням учених, сягає 150 тисяч років, ідентифікували і скам’янілу сопілку на одну гаму.

Нагадаю, що нині такий музичний інструмент називають "гуцульською сопілкою". Відомий український археолог і вчений-історик професор Олександр Черниш вважає, що то найдавніший зі знайдених музичних інструментів не лише в Україні, а й у всьому світі. Донині в космацьких присілках можна почути приповідку "Де сопілка грає, там гуцул співає". А та сопілка грає вже 150 тисяч років! Тож якою мовою гуцул співав тоді й співає досі? Якою мовою звучать коломийки, яким десятки тисяч років і авторами яких є пращури сучасних українців?

Отже, історію України потрібно починати з перших витворів людських рук на нашій землі, навіть якщо їхній вік сягає сотень тисяч, а то й мільйона років.