Баб’янське коріння Ольги Кобилянської

Досліджуючи життєвий та творчий шлях Ольги Кобилянської, з роками переконався, що у своїй книзі "Про Ольгу Кобилянську. Нові матеріали. Роздуми. Знахідки" (Київ, "Дніпро", 1983 р.), трактуючи твердження письменниці в її автобіографії "Про себе саму": "Родина мого батька Юліана Кобилянського - з-за кордону, а останній член її, що проживав в Галичині, був мій дідо, а батько мій однісінький його син", висловив неаргументований здогад: "Очевидно, мається на увазі та частина України, яка не належала до складу Австрії або ж принаймні до території Буковини чи Галичини".

Чомусь тоді не замислився, що цитована автобіографія у 5-томному зібранні творів О. Кобилянської подана з підзаголовком: "Автобіографія в листах до проф. д-ра Степана Смаль-Стоцького", що написана вона наприкінці 1921 - на початку 1922 року у Чернівцях на прохання цього професора, котрий тоді перебував у Празі.

Буковина вже була окупована Румунією, сусідня з нашим краєм Галичина опинилася під владою Польщі, тобто закордоння починалося за лічені десятки кілометрів од Чернівців. Тому і написала "з-за кордону" і продовжила далі: "А останній член її, що проживав в Галичині, був мій дідо…" Чомусь тоді не визріла думка про уточнення письменницею конкретної частини закордоння, звідки родина Кобилянських.

Три десятиліття тому в книзі "Про Ольгу Кобилянську. Нові матеріали. Роздуми. Знахідки" на основі документальних матеріалів доволі докладно було описано, що Юліан Якович Кобилянський, батько Ольги Кобилянської, народився 7 травня 1826 року в селі Баб’янка, що з цим селом він був пов’язаний і тоді, коли вже мешкав на Буковині, що батько його Яків був одружений двічі, мав у другому шлюбі ще двох синів.

Від Ельпідефора Панчука, зятя письменниці і мого попередника на посаді старшого наукового співробітника музею О. Кобилянської, знав, що село Баб’янка розташоване поблизу міста Бучач на Тернопільщині. Зрештою, і в згаданому романі-есе він стверджував: "Невеличке село Баб’янка Бучацького району Тернопільської області. Тут 7 травня 1826 року в Якова Яковича Кобилянського та його дружини Параски народився син Юліан". Очевидно, стосовно цієї вказівки про село була би влучною приказка: вір, але перевір. До речі, О. Кобилянська в жодній зі своїх автобіографій, ні деінде про Баб’янку не згадує, але не давали спокою ще й рядки з автобіографії "Про себе саму": "На жаль, дідо Яків Кобилянський і батько його, греко-католицький парох у Микитинцях у Галичині, не подбав про те за життя, щоб диплом шляхетства заховався для одинака-сина, а коли його (як не раз оповідав нам батько) упоминали й звертали увагу його на доцільність такого диплома навіть вище поставлені поляки, ба між тим і одна знана дідичка, він махав байдужно рукою, примовляючи: "Виживе й без того, в нього добра голова".

Спочатку я надіслав лист-запит про існування цих населених пунктів на Тернопільщині до Державного Архіву Тернопільської області. Однак працівники установи відповіли, що сіл з такими назвами на тамтешніх теренах не було і нема. Відтак довідався, що є село Баб’янка Коломийського району та два села з назвою Микитинці в Івано-Франківській області, одне в Косівському районі, а друге - біля самісінького обласного центру, сьогодні воно злилося з ним. З’ясував: у селі на Косівщині священика з прізвищем Кобилянський не було, а задля інформації про інші Микитинці зателефонував до Івано-Франківська поетові Ярославові Довгану. Він порадив звернутися до Ростислава Гандзюка, краєзнавця, котрий саме працює над книжкою "Історія Микитинців". Завдяки мобільному зв’язкові познайомився з цим фахівцем, оповів йому про свої здогади стосовно причетності роду Кобилянських до села. Він підтвердив, що справді виявив матеріали про священиків Кобилянських у Микитинцях. Днями пан Ростислав надіслав мені вельми цінну статтю "Так звідки походить рід Кобилянських?", видрукувану в журналі "Краєзнавець Прикарпаття" (№ 20 за 2012 рік, С. 58-60). Опрацювавши ряд історичних документів у відділі рукописів Музею імені Митрополита Шептицького у Львові, у Центральному Державному історичному архіві у Львові, Державному Архіві Івано-Франківської області та праці дослідників минувшини, зокрема 6-й том "Історії України-Руси" Михайла Грушевського, автор вважає, що рід Кобилянських походить із населеного пункту Кобло Самбірського повіту, котрий у ХVІ - ХVІІ століттях входив до Перемишльської землі, родове прізвище звучало колись "Коблянські". Нині це невеличке село площею 1,1 км2 підпорядковане Страшевській сільській раді Старосамбірського району Львівської області.

За твердженням Р. Гандзюка, у 1660-х роках дрібний український шляхтич Василь Коблянський переїхав із Перемишлянщини в Галицький повіт. Атестація, скріплена підписами та печатками його братів, засвідчувала шляхетське походження прибульця: "Ми, Коблянські, генеральні брати, що мешкаємо в повіті Перемишльськім, зізнаємо і даємо атестацію брату нашому шляхетному Василю Коблянському, який у цей час мешкає в повіті Галицькому". Дослідник припускає, що, очевидно, Василь Коблянський міг бути першим священиком з цієї родини в Микитинцях.

Не можна оминути і таких зауваг Р. Гандзюка: "Що стосується прізвища Кобилянський, то, на нашу думку, його первісне написання було Коблянський. Підтвердженням цієї версії можуть служити документи того часу. У вищезгаданих церковних візитаціях за 1740 і 1756 роки та в документі за 1765 рік згадуються священики Ян Коблянський, його син Михайло Коблянський і онук Володимир Коблянський. У Йосифінській метриці 1788 року йдеться про те, що в будинку під № 66 жив священик Василь Кобилянський, а в сусідньому (№ 67) мешкав якийсь Фелікс Кобилянський. У прізвищі священика букви "би" дописані зверху. Через кілька сторінок у цьому ж документі знов іде перелік землевласників і прізвище священика Василя звучить як Кобилянський. Очевидно, в першому варіанті писар допустив помилку ненавмисно. Ще за старою звичкою він написав Коблянський і тут же виправив на Кобилянський. Як бачимо, за неповні 100 років прізвище Коблянський трансформувалося у Кобилянський. Чому так сталося, тепер важко дати однозначну відповідь. Ймовірно, спочатку зміни пройшли в усному варіанті: для спрощення вимови між двома приголосними з’явився голосний "и". Або ж микитинецькі священики хотіли бути ближчими до народу, тому й відбувся свідомий процес зміни прізвища".

Матеріали, вивчені Р. Гандзюком, вагомі, хоч однозначних висновків зробити з них не можна. Прийнятними видаються його розмірковування щодо трансформації прізвища "Кобилянський". "Сліди священицької родини Кобилянських у Микитинцях губляться в першій половині 1780-х років. Відомо, що від жовтня 1783 року парохом Микитинецької церкви був уже отець Василь Яремкович", - констатує краєзнавець і, завершуючи свою статтю повідомляє: "Не збереглося на сільському цвинтарі їхніх могил. У той час у селі ставили лише дерев’яні хрести, які з роками зігнили, а могили запалися і зруйнувалися".

У своєму дослідженні Р. Гандзюк звернув увагу і на те, що Михайло Грушевський у фундаментальній праці "Історія України-Руси" писав: "Тої дрібної - і ще дрібнішої української шляхти було в ХVІ віці в Галичині богато (особливо в Перемишльській землі)", що історик, аналізуючи галицькі акти, називає прізвища багатьох, і в тому переліку є Коблянські: "В Перемишльській землі виступають […] Коблянські […]", а далі сучасний науковець з Івано-Франківська зазначає: "У ХVІІ ст. шляхту в Західній Галичині охопив рух оборони перемишльського православного владики від унії. Запекла боротьба розпочалася після смерті єпископа Михайла Копистенського (серпень 1591 - січень 1610) і тривала майже півсторіччя. Оборона православ’я від унії в той час вважалася питанням честі - не тільки релігійної, а й національної. Місцевій шляхті вона була близька тому, що майже всі церковні посади від дяка до владики займали члени місцевих шляхетських родів, які будь-які зміни сприймали дуже боляче". В історичних джерелах Р. Гандзюк знаходить інформацію про те, що в протистояннях між уніатами і православними "брали участь Грицько Коблянський, Федір Коблянський, Олександр Угерницький та інші шляхтичі (серед яких, можливо, був Василь Коблянський".

Отже, за статтею Р. Гандзюка, Коблянські-Кобилянські у певний час були прихильниками православ’я, але ж у Галичині врешті-решт панівною стала уніатська церква. Чи не тому священикам з цієї родини, уже греко-католицьким парохам, стало затишніше жити з прізвищем Кобилянські? Можливо, зміна прізвища стала причиною того, що прадід письменниці - греко-католицький парох у Микитинцях у Галичині - не наважувався піднімати питання про відновлення диплома шляхетства? У родині принаймні пам’ятали про шляхетське походження - не даремно у повідомленні про смерть Юліана Яковича Кобилянського зазначено: Юліан Якович Гримала [виділення наше. - В. В.] Кобилянський.

Наприкінці вересня цього року разом зі старшим науковим співробітником музею О. Кобилянської Юлією Микосянчик у товаристві Василя Рябого, відомого українського поета, котрий мешкає в Коломиї, та ще одного коломийчанина - краєзнавця Миколи Жибака побував і в селі Баб’янка, що нині у складі Струпківської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області. Обстеживши місцевий цвинтар, пам’ятників з прізвищами Кобилянські чи Гучак не виявили. Однак думка про доцільність візиту саме туди почала утверджуватись уже під час оповіді Миколи Жибака про те, що село сформувалося серед віковічних лісів, які колись тягнулися аж до Карпат, а тим паче, коли у його книзі ("Село Струпків на фоні історичного шляху Прикарпаття: Нариси про історію сіл Струпкова, Баб’янки та Боднарівки", Івано-Франківськ, "Місто НВ", 2008 рік) прочитав інформацію: "Північна частина Струпкова межує із селом Баб’янкою, офіційний початок якої датується 1629 роком. У цьому році відомі церковні діячі Адам і Олександр Балабани, що в ХV - ХVІІ століттях володіли землями сучасної Отинії та довколишніх сіл, на власні кошти збудували церкву при заснованому ними на початку ХVІІ століття Преображенському монастирі. Люди, які орендували землю в монастиря, заснували окреме село, назвавши його Баб’янкою, від назви місцевості "бабківські горби". Упевненості додали і такі рядки з книги: "У 1700 році львівський єпископат приймає унію. Кирило Шумлянський був на початку ХVІІ ст. активним василіянином. У 1711 р. Преображенський монастир в с. Баб’янка прийняв унію і перейшов у відання отців Василіян м. Бучача".

Коли ж побачив місцеву церкву, освячену 1752 року, під бабинцем котрої 1 березня 1772 року поховано останнього ігумена Преображенського монастиря Арсенія Сінецького (Синіцького), згадав про нитку-шпагат, якою сестра Юліана Кобилянського Софія Гучак обміряла дуб, що ріс там. Ні, такого дерева ми не побачили, але сільський храм і нині оточений могутніми дубами. Очевидно, саме тут хрестили Юліана Яковича Кобилянського? Село Баб’янка було для нього дорогим і рідним - у ньому він народився. Таки у цьому селі жив його батько, "завідуючи часть лісу славного монастиря василіанів", як писала О. Кобилянська. Баб’янські ліси належали василіанам з Бучача, які найняли Якова Кобилянського наглядати за їхньою власністю. Так, батько О. Кобилянської здобував початкову освіту в Бучачі, але з Баб’янки "пішов у світ".

Володимир ВОЗНЮК, завідувач музею Ольги Кобилянської