Скумбрія як передумова вступу в ЄС

Посмакувала мені останнім часом риба скумбрія. Ми з дружиною купуємо її на ринку і, замаринувавши, застосовуємо до неї метод гарячого копчення. Не можна сказати, що копчена скумбрія домашнього приготування в нас на сніданок, обід і вечерю, однак щойно захочеться рибки - йдемо на ринок. Її, як і цукор, потрібно регулярно споживати хоча б тому, щоб не забувати про злочини Сталіна. Ми й друзів інколи пригощаємо, щоб теж не забували, розвивали пам’ять і ще більшого розуму набиралися.

Отож про ринкову скумбрію. Буває, так уже припильнуєш за вогнем, коптячи її, що хоч на виставку подавай готовий продукт. А сядеш у садочку в холодочку, коли риба охолоне, скуштуєш до пивця - і рота скривиш. Наче кашу доводиться жувати, а не апетитну скумбрію. Ну зрозуміло, кілька разів її, бідолашну, заморожували, поки не продали...

Лізуть тоді в голову всякі негарні думки про тих, хто втелющив нам, улесливо посміхаючись, нікудишній товар. Про їхнє недорозвинуте почуття відповідальності й приспане сумління. Як же, скажіть, налагоджувати міцні зв’язки з Європейським союзом, якщо в багатьох наших продавців увійшло в звичку мати покупця за лоха? і чи соди підсипати в сметану, щоб була густішою, чи перезаморожувати рибу...

Визнаю, роль не першої свіжості скумбрії в налагодженні нами плідних взаємин з ЄС не найважливіша. А є на білому світі країна, яка ніяк не може порозумітися з ЄС через цю саму породу риб. Називається вона ісландія і розміщена, якщо пригадуєте, на невеличкому острові між Європою й Америкою.

Риба для ісландця - що гречка для давнього українця. Але якщо нинішнє покоління українців уже потроху закуповує свій питомий продукт у далеких китайських землях, то нинішнє покоління ісландців міцно тримається традицій предків. Достатньо сказати, що близько 40 відсотків усього експорту цієї острівної країни припадає саме на рибний експорт. і до 50 відсотків дійшло б, якби...

Якби не "начальники Європи" з Брюсселя. З приводу скумбрії, а також оселедців, між Брюсселем і Рейк’явіком давно вже виникло й успішно розвивається непорозуміння. Кілька років тому ледь до того, що називається торгівельна війна, не дійшло. Отож не варто вважати, начебто тільки російські митниці діють у неправових рамках, не даючи сусідам твердо стояти на ногах.

Що ж конкретно відбувається в ісландії? Той, хто стежить за міжнародною політикою, поінформований, що ісландський уряд дозволив собі відмовитися від поновлення перемовин про вступ до ЄС, які тривають ще від 2009-го. Уряд відчуває в цьому підтримку народу, адже перед виборами в квітні ц. р. кандидати на найвищі посади в країні зовсім не приховували, що не мають особливого бажання вливатися в братську сім’ю європейських народів. Отож прихильники євроінтеграції на виборах у квітні програли.

Одна з основних причин програшу - намагання Брюсселя обмежити ісландцям обсяги виловлювання риби. Необхідно, мовляв, стабілізувати популяцію скумбрії в Середземному морі й Атлантиці.

"А чому це має нам хтось вказувати, скільки й яку рибу виловлювати в наших водах? - обурились ісландці. - Ми самі собі пани на своїй території, ніхто нам не указ". і, виходячи зі своїх інтересів, встановили квоту на виловлювання риби - 123 тисячі тонн. і поступово збільшують цю квоту, не дослухаючись до аргументів Брюсселя про потребу захистити від винищення скумбрію й оселедець - основу рибного промислу в північних морях.

Певна річ, насаджувати "справедливість" таким методом, як це робили недавно п’яні російські прикордонники в Азовському морі, розстрілявши нещасних українських рибалок, у цивілізованому ЄС недопустимо. Тому тривають перемовини. Брюссель, зацікавлений у входженні ісландії в ЄС, просить Рейк’явік не поспішати з остаточним рішенням, добре подумати й обіцяє не позбавляти ісландію статусу кандидата. Рейк’явік хоч і заявляє, що "чутки про нашу смерть дещо перебільшені", тобто що входження в ЄС ще можливе, проте перемовини тривають мляво.

Боронь Боже, щоб знайшовся читач, який сприйме цю паралель з ісландією за намагання автора піддати сумніву істинність європейських цінностей. Україна та ісландія перебувають у надто різних не тільки географічних, а й економічних, політичних поясах. Туди, куди ісландію рречно запрошують, нас тягнуть на налигачі, а ми ще й впираємось, хочемо, як те покірне теля, дві матки ссати. і досі думаємо, що коли продамо ближньому зіпсутий товар, то примножимо на тому свій особистий капітал.

Дозволю собі трохи перефразувати Тараса Шевченка: дурні та нерозважливі ми люди...