Марія Матіос: "Новий роман - ще одна моя мандрівка в українські історичні пекла"

Марії Матіос найкраще відпочивається і пишеться в рідних Карпатах. І цього літа мала намір надихатися гірським повітрям, "виговоритися на папері", помандрувати на хутір, де народилася, а головне - дописати нову повість, щоб восени традиційно приїхати з батьками до Львова її презентувати.

Але склалося інакше: це літо забрало в письменниці батька, тому Марія Матіос провела його у своїх Розтоках із рідними. Але на Форум видавців у Львові письменниця приїде. З новою книжкою, написаною слізьми.

- Пані Маріє, у Львові висять сіті-лайти з рекламою вашого нового роману - "Черевички Божої Матері", який буде презентовано в рамках ХХ Форуму видавців. Що це за книга, наскільки впізнаваним у ній є фірмовий матіосівський стиль?

- Це вже третій досвід із видавництвом "Піраміда". 2008 року вперше в Україні на білбордах була обкладинка "Москалиці". Тоді це помітила навіть львівська прокуратура, яка миттєво відреагувала на рекламу, приписавши нам із видавництвом "заподіяння збитків міському бюджетові". 2010 року також були сіті-лайти з рекламою моїх "Вирваних сторінок з автобіографії". Тоді вже Генеральна прокуратура за намовою комуніста Цибенка давала "цеу" правоохоронцям вилучити книжку. І львівські прокурори блискавично почали доводити, що український П’ємонт - це вам не Європа. Сподіваюся, на цей раз їм не спаде на думку доводити постулат, що Бог любить трійцю. Було би добре, якби в Україні зародилася традиція рекламувати книжку, а не тільки повсюдний гламур. А щодо стилю, то він той самий, матіосівський. У мене іншого поки що немає.

- Наскільки робота у Верховній Раді вплинула на ваше письмо?

- Ніяк не вплинула, бо на своїх персонажів я дивлюся крізь призму правди, а не політики. Ніколи не використовувала робочого часу на творчість, бо це неможливо. Це на кухні я можу одночасно крутити "крученики", варити борщ і місити тісто. А вникати у законопроекти, проблеми, з якими до мене звертаються люди, і писати книжку… не вмію. Пишу завжди під час відпусток.

Цю книгу я дописувала в місяць по татовій смерті. Саме тато допоміг мені завершити цю книгу вже звідтам, з-поза світів. Бо обіцяла йому за життя до вересня дописати її. І я це зробила. Ця книжка писана не буквами - слізьми. Це сльози втрати і туги... Але це і сльози вдячності, що тато десь видобував з мене, безсилої від сліз і відчаю, сили, щоб фактично заново вчитися натискати клавіші комп’ютера. Мене можуть зрозуміти тільки ті, хто пережив своє сирітство і хто звик слухати своїх батьків. Живих чи мертвих.

- Про що ця книга?

- Про людину на тлі критичного часу. Це ще одна моя мандрівка в українські історичні пекла. Нещадна мандрівка. Без ретуші і без лукавства. Вона жорстока. Така, як бувають одні люди до інших людей. Навіщо я так? Для того, щоб люди замислювалися над тим, ЩО роблять з іншими людьми. Але, на жаль, у мене як у письменника і як у людини немає відповіді, ЧОМУ люди так робили в тому часі, про який пишу. Так само, як немає відповіді, чому люди взагалі чинять смертельне зло іншим людям.

- Юрій Макаров в одній зі своїх колонок, намагаючись зрозуміти, чому наші письменники і видавці найбідніші у світі, ствердив, що "книжковий бізнес в Україні - не бізнес". Що й досі це сподвижництво, що в книговидання не вкладаються гроші, а отже, цей не-бізнес не приносить прибутку.

- Я теж думаю, що це подвижництво в умовах українського культурного гетто. Все українське сьогодні заблоковане. І все робиться для того, щоб не просто принизити чи потоптати все СВОЄ, а щоб не дати ПРАЦЮВАТИ національному продукту в національному просторі. Хоча… цей простір уже далеко не національний.

- На травневих парламентських слуханнях із розвитку українського книговидання ви заявили, що "сьогодні обговорення стану книг тотожне розмові про покійника". Чи були ці слухання результативними? І чи можна сподіватися, що в нинішньому парламенті буде прийнято закони, які захистять українську книжку, українських письменника і видавця?

- Як же вони можуть бути результативними, коли парламент двічі руками "регіоналів" відхиляв їх?! Ми (опозиція) всіма правдами-неправдами домоглися, щоби парламент таки проголосував за проведення цих слухань. У результаті видавці, письменники, громадськість поговорили самі з собою, бо законотворців у залі було як кіт наплакав.

- Так само непросто за нинішнього складу ВР прийняти ще один важливий законопроект - "Про політику національного примирення". Здається, ви вирішили оминути парламентський шлях і взялися реалізовувати цей проект самотужки. В Донецьку з неабияким розголосом показали "Націю", поставлену Івано-Франківським драмтеатром, потім організували проект "Дерево мого роду" для донецьких студентів і десятьом найкращим влаштували поїздку до Львова...

- Саме такі прості речі спроможні об’єднувати Україну, яка насправді не є такою роз’єднаною, якою б її хотіли бачити агенти неукраїнського впливу на всіх поверхах української влади. Думаю, на таких політиків не варто витрачати час і здоров’я, треба йти до людей. Навіть коли люди промовчать, то замисляться.