Володимир ГРАБОВЕЦЬКИЙ: Прикарпаття услідкувало від Києва тягар державності і відповідальності за неї

Професор Володимир Грабовецький, - який нещодавно відсвяткував 85-літній ювілей, - з тих людей про яких кажуть "людина-епоха". Він науковий нащадок самого Михайла Грушевського та безпосередній учень ще однієї "легенди" Івана Крип’якевича. Хоча пан професор відійшов від університетської роботи, наукових досліджень не покидає: продовжує писати книги, вивчати архівні документи та робити історичні відкриття. Власне про це ми і говоримо з Володимиром Грабовецьким.

- Пане професоре, з Києва почалась українська державність; Львів вважає, що завдяки йому вона збереглась донині; Дніпропетровщина та Запоріжжя дали нам козацтво; Донеччина – промисловість. Який вклад в українську історію зробило наше Прикарпаття, де наше місце в скрижалях історії?

- Роль Прикарпаття в українській історії, в історії української державності роллю першого плану. Судіть самі: наприкінці XII століття Київ як столиця Русі через міжусобиці починає занепадати та втрачати соборну силу для інших регіонів. Напад Батия у 1240 році остаточно руйнує Київ. І тоді столиця української держави переноситься до Галича, на Прикарпаття, яке на час стає столичним регіоном та епіцентром "українства". Наш край успадковує від Києва тягар давньоукраїнської державності і відповідальність за неї. Напевне, це настільки глибоко залягло в нашій пам’яті, що Прикарпаття впродовж усієї історії було на передовій боротьби за відновлення української державності, наче бачило в цьому свою місію.

- Що в цьому контексті можна сказати про Коломию?

- Михайло Грушевський пише, що перші згадки про козаків на Галичині датовані 1620 роком, але нещодавно а архіві я знайшов документ, у якому чітко вказано, що вперше запорожці потрапили на наші землі раніше, - у 1595 році. Тоді вони прибули до Коломиї, і навіть збудували тут курінь війська запорозького - ось вам і відповідь на запитання про Коломию та її історичні ролі.

Отже у 1595 році коломийський міщанин Ференц Горбаш разом із солеторгівцями рушив на Велику Україну та дійшов до Запорожської Січі. Тут попросив виділити козацький загін для боротьби із поляками. Відбулась козацька рада, на якій було вирішено відправити до Коломиї загін чисельність 300 козаків для визволення Покуття від польського гніту.

По прибутті до Коломиї козаки у місті збудували курінь Війська Запорізького. Розташовувався він над Прутом, там де зараз є Торговиця. Територія на якій діяв коломийський курінь крім власне Коломиї, включала Городенку і Косів. На деякий час мешканці цих регіонів були звільнені від гніту. Однак вже за півроку польський король наказує Белзькому воєводі витіснити козаків із Коломиї. Полякам це вдалося, і коломийський курінь відступив на Запорізьку Січ. Пішов з козаками і Ференц Горбаш. Однак за деякий час повернувся до Коломиї. Тут, правда, зрадники видали його полякам. Ті переправили Горбаша до Галича, де після тортур 3 жовтня стратили.

- Коломийщина дала Україні ще один історичний феномен, - опришківський рух на чолі з Олексою Довбушем, персонажем майже міфічним. Власне ви перший, хто взявся за допомогою документів та історичних фактів "виводити" його за межі фольклору. Можете сказати наскільки Довбуш фольклорний відрізняється від Довбуша документального?

- Будь яка помітна історична постать з часом обростає легендами та міфами. Та жоден герой в історії України не пішов так далеко в глибину народу, як це сталося з Довбушем. Це, до певної міри, зробило його міфічною особою. Але за допомогою архівів, документів мені до певної міри вдалося реконструювати його історичне життя.

Якщо ж говорити про відмінності, то вважаю, що Довбуш не стільки "борець із панським гнітом", скільки борець за незалежність. Саме він у Галичині продовжив завзяту національно-визвольну боротьбу, розпочату Богданом Хмельницьким у Великій Україні. Козаки й опришки мали однакову стратегію, але різні способи саме національно-визвольно-визвольної боротьби. На відміну від Придніпров'я, де могли дислокуватися великі військові формування повстанців, у гірських умовах та при значній концентрації ворожих замків і фортець найефективнішою була тактика партизанської боротьби. Невеликі мобільні загони за підтримки місцевого населення десятиліттями воювали проти Речі Посполитої, яка, між іншим на той час була наймілітарнішою державою Європи. Два століття по тому, таку тактику боротьби використовувала УПА. Тобто якщо говорити про "історичного" Довбуша, то він є яскравим представником боротьби за національне визволення українського народу. З одного боку він є продовжувачем справи Хмельницького і козаччини, а з іншого , - попередник Української Повстанської Армії.

- Якось ви сказали, що такого знущання як зазнав Довбуш не зазнала жодна відома постать у світовій історії. Які підстави так казати?

- Підстави в обставинах смерті Олекси Довбуша. Відомо, що помер ватажок опришків у Космачі після того як його смертельно ранив з рушниці Степан Дзвінчук. Легенди розповідають, що тіло Довбуша поховали під Коломийською ратушею або ж, що сестра забрала і поховала останки брата в селі Ямному під Яремчею, де мешкала з чоловіком. Однак насправді все було набагато страшніше. Після того як тіло з Космача привезли до Коломиї за наказом коронного гетьмана Йосифа Потоцького тіло Довбуша порубали на 12 частин і розвісили на палях в одинадцятьох містах і селах Прикарпаття для залякування українців. Палі були розставлені в Коломиї, Косові, Кутах, Криворівні, Космачі, Лючках, Микуличині, Чорному Потоці, Вербіж, Зеленій та Биткові.

- В створеному вами музеї Олекси Довбуша є топірець ватажка опришків. Чи дійсно ця реліквія належала самому Довбушу і як він до вас потрапив?

- Вперше про існування бойового топірця Довбуша я почув в 50-их роках минулого століття від Станіслава Людкевича. Він розповів, що реліквія зберігається начебто на одному із кутів Космача у старого гуцула. Прийшов я до того ґазди тай питаю: "дєдю, чув, що є у вас топір Довбуша"? Він каже: "так легінику, є". Я попросив показати. Гуцул пішов до комори і виніс топірець поцілувавши, як він сказав, святу річ, а аж потім передав його мені. Як потрапив топірець до його родини, старий гуцул не сказав.

На сьогодні цей топірець єдина матеріальна річ, що збереглася від Довбуша до наших днів. Документального підтвердження, звичайно, немає. Але вчені, яким я направляв знахідку, лабораторним методом підтвердили, що лезо автентичне і виготовлене у XVІІІ столітті, а топорище - дещо пізніше.

- Багатьом і досі не дають спокою скарби, які начебто залишив по собі Довбуш…

- Ви знаєте, скарби дійсно були. Сумніватися в цьому підстав нема, адже з опришками взяли не один панський замок. Крім цього Довбушеві скарби мають і документальне підтвердження. Перший документ у якому вони згадуються, - це протокол допиту вбивці Довбуша Степана Дзвінчук. Так от за його свідченнями, коли помираючого Олексу спитали де його скарби він відповів, що в Чорногорі, але користуватися ними буде земля, а не люди. Є і другий документ. Це до доповідь місцевих чиновників про смерть Довбуша. В цьому документі вказується, що начебто скарби заховані на горі Стіг на пограниччі Закарпаття та Франківщина.

Так це чи ні достеменно невідомо, але десь у 2000 роках до мене зверталась група скарбошукачів із Києва. Питали мене де найімовірніше вони заховані. Казали, що мають із собою новітню і дуже чутливу апаратуру, обіцяли навіть в разі успіху поділитися частиною скарбів зі мною. Але експедиція їхня закінчилась нічим.