Культура, яка сидить у печінках

Хочеться вірити, що якби Даринка Григорчук реалізувала себе в дорослому житті бодай у трьох (щоб не нанизувати до нескінченності) варіантах, модель її поведінки була б такою.

Варіант перший - принципова редакторка комуністичної газети. Дарина Миколаївна нізащо не дозволила б, проживаючи разом з родиною в шикарній, з дбайливо орнаментованим фасадом віллі на вулиці Хмельницького, знищити віллу під претекстом розширення чергового об’єкту п’ятирічки. Можливо, навіть лягла б під бульдозер, але не перебралася б у потворну багатоповерхівку, названу в народі "на курячих ніжках", як покірно перебрався свого часу реальний, а не віртуальний, редактор комуністичної газети.

Варіант другий - людяний голова міськвиконкому. Дарина Миколаївна нізащо не дозволила б реконструкцію площі Героїв, внаслідок якої площа з симпатичними дерев’яними лавочками під плакучими вербами, де любили сидіти закохані, стала бездушним витвором у соцреалістичному стилі.

І нарешті, варіант третій, банальніший - домогосподарка. У цьому статусі пані Дарина нізащо не дозволила б чоловікові вкопати на городі трубу й спускати нечистоти в Чорний потік чи Радилівку, залежно біля якої річечки проживала б. Навіть незважаючи на той ганебний факт, що так чинить добра частина славних коломийців.

Але найвища пора, мабуть, познайомити читача з самою Дариною Григорчук. Єдина дочка заможного ґазди з підміського Раківчика, вона прийшла вчитися після початкової школи в селі в школу коломийську. Часи були суворі, щойно закінчилася Друга світова. Тато винайняв доньці помешкання таки біля школи, на тодішній Бондарській, у добротній двоповерхівці. Власниця другого поверху, вчителька музичної школи пані Ірена виділила квартирантці окрему кімнату, де та могла почувати себе цілком незалежно. У Даринчиному лексиконі з’явилися не зовсім звичні як для сільської дівчини "прошу", "перепрошую", вона потоваришувала з донькою господині Мартусею, яка вже навчалася в педучилищі й взялася готувати Дарину до вступу в музичну школу. Тобто призвичаювала до рояля, звуки якого здавалися Даринці звуками з небесних сфер. Що вже казати про таку розкіш, як ламповий радіоприймач, - крутиш собі ручку й блукаєш по всьому світу! Електрика тоді була далеко не в кожного, але на першому поверсі їхньої кам’яниці квартирував радянський офіцер, тому обходилися без гасової лямпи.

Старання пані Ірени, яка походила зі старовинного українського шляхетного роду Чернявських, не пропали даремно. І за столом, і на вулиці Даринка поводилась як справдешня міська панночка. А коли її маму якось перестрів у місті незнайомий хлопець і ґречно попросив дозволу бути Даринчиним ангелом-хоронителем, мама зрозуміла, що вже її донечка й на порі стала. "Питайте про таке саму Дарину", - тільки й мовила кавалерові.

Не реалізувала себе єдина донька Григорчуків у цілком дорослому житті з обставин аж ніяк від неї не залежних - напровесні 1947-го вона померла. Здається, від звичайної застуди, дати раду якій прислана в село худенька випускниця медучилища зі Сходу не зуміла.

То був час, коли місто, нехай і з натяжкою, але ще можна було назвати доіндустріальним. Вирішальним компонентом його класової структури була еліта, до якої мала честь входити й пані Ірена, а провідну роль у визначенні цінностей і пріоритетів городян відігравала церква. Те місто ще базувалося на "тягловій" енергетиці, вона й мала вирішальний вплив на культурно-освітню систему. Різко змінили status quo 1970-і, коли в територіальній організації виробництва, як і в розселенні людей, посилились інтеґраційні процеси. Ці процеси й сприяли створенню специфічної міської культури, що її важко сприймали люди з епохи Дарини Григорчук, не кажучи вже про епоху молодої пані Ірени.

Якщо по правді, то особисто мені нинішня "специфічна міська культура" також у печінках сидить. Особливо коли чую біля Святомихайлівської церкви, як присмачує свою надмірно веселу бесіду московськими матюками гурт сільської молоді, можливо, навіть з Раківчика родом. І хоча нині на коломийських просторах - виразна деіндустріалізація, на послаблення життєздатності "специфічної міської культури" вона поки що жодним чином не впливає. Навіть незважаючи на те, що соціологи запевняють: саме така культура покликана згладжувати гострі кути технократично сконструйованого міського простору..