Каста недоторканих по-українськи

"Чому ви не хочете написати про фестиваль, що проводиться у нас у селі?", - кинув докір журналістам сільський голова Іллінців Михайло Баглай, коли мову повели про чотири хати, які опинилися на сміттєзвалищі, облаштованому сільською радою Іллінців та селищною радою Заболотова з грубими порушеннями законодавства.

На гостину до Ганнусі зі смітника

Дорога до сміттєзвалища пролягає попри чотири хати. Найближча знаходиться менш ніж за 50 метрів від перших насипів сміття. Живе в ній приємна 58-річна жінка Ганна Малько, але у селі вона вже давно має прізвисько Ганнуся зі смітника.

Понад 20 років тому жінка переїхала сюди з Верховинщини. Каже, що вже звикла до обійстя і не хоче нікуди переїжджати, але й набридло миритися з безладом поряд. Вже декілька разів пані Ганнуся спільно з сусідами зверталася у різні владні інстанції з листами, натомість у відповідь отримували лише відписки.

Ось так і живе. Біля старенької хати стоїть хлів, буда з псом та прибудова з водяною колонкою всередині. Жінка уклінно припрошує до господи, намагається проявити щиру гостинність: "Може яблучко з’їсте або спробуєте козячого молока? Правда, яке в тої кози молоко… Траву нашу вона не дуже хоче їсти, а джерельної води не п’є. Відчуває певно щось", - констатує жінка. Просимо жінку, яка зовсім не виглядає на свій вік, вже радше схожа на бабусю, принести горнятко, щоб подивитися на ту воду. Бабуня виносить з хати алюмінієве горня і накачує з помпи холодної води. Каже, що спершу мусить прокачати декілька відер води, а лише тоді набирає її для пиття. Спека, тож пити і справді хочеться. Варто лише піднести горнятко до носа, як в ніздрі вдаряє неприємний запах і спрацьовує рвотний рефлекс. Не вода, а гидота - смердюча жовтуватого кольору рідина.

З невірою перепитую, чи справді вона п’є цю воду? Жінка дещо здивовано подивилася і відповіла: "Та й п’ю, та й їм. Та й додихаю. Варю на тій воді картоплю, борщ, чай, каву. А куди діватись? Хоча я вже думала, що буду ходити по воду до річки. Ось зліва за триста метрів від мене - Прут. Козу тією водою пою. Правда, не завжди хоче пити цю воду. Збираю для неї дощову. Дощову п’є, а джерельну не хоче, - ділиться наболілим жінка. - Я вже навіть не вірю в те, що хтось змилується над нами. Ми старі люди. Хто у наш бік подивиться? Робили ми спроби. Але знаєте, як то важко. Жарко, спека, а ми їдемо до влади, аби достукатись. А потім ще годинами чекаємо, щоби нас прийняли. Та де. Правди у світі нема. Відганяються від нас, як-от ми відганяємось від отих мух, що тут постійно літають".

 

Між небом і землею - пекло!

На зустріч із журналістами зійшлися люди з усіх хат поблизу сміттєзвалища та мешканці садиб, які розташовані трохи нижче по течії Прута. Останні кажуть, що коли у 2008 році була повінь, то гори сміття змило прямісінько на їхні подвір’я. Кажуть, що знімали памперси та інший непотріб з плодових дерев у саду, а на городах і досі час від часу роблять неприємні знахідки - наслідки повені.

Родині Людмили Гріздак пощастило не більше від інших заручників сміттярки. Дорога на сміттєзвалище пролягає просто повз її вулицю Запрутну. Тож буває й таке, що нахабні водії сміттєвозок висипають купу смердючого непотребу майже під вікнами. Та ще й огризаються: "Якось було, що чоловік з причепу висипав побутові відходи. Питаємо, що він таке робить. А він: "Ви тихо тут сидіть. Хто ви тут такі, аби розказувати".

У Людмили двоє неповнолітніх дітей. В обох алергія. Іноді, надихавшись диму, у дітей, каже жінка, з’являються висипи. Дорослі також почувають себе зле. "Куди вітер подує - туди запах і йде. Хтось підпалює пляшки, палять вінки, які привозять з гробів. Це такий смердючий чад валить на хати, що ви навіть не можете собі уявити. І це постійно! Ми дихаємо тим день і ніч". Люди свідчать, що аби не витрачатися на утилізацію сміття цивілізованими методами, його просто періодично підпалюють.

- Та ще хоч би звозили сміття лише з села, а то звозять з усіх усюд. Не лише з навколишніх сіл, а й з сусіднього Коломийського району. Я працював колись шофером, то добре знаю хто возив звідки і скільки чого, - каже ще один мешканець Василь Вакалюк. - Привозять сюди відходи від хірургічних операцій: закривавлені бинти, марлі, шприци і навіть відрізані руки, ноги. А люди з села викидають котів, псів, курей, кролів, свиней, і навіть коней, що здохли.

Підхоплює цю розповідь Ганна Малько і каже, що нещодавно привезли 4 дохлих великих свиней. Зрозуміло, що раз їх сюди привезли, то здохли вони не від старості, а від якоїсь серйозної хвороби чи інфекції. Жінка, зморщивши носа, каже, що як вони почали розкладатися на сонці, то сморід стояв такий, що не можна було навіть дихнути. Люди тоді просто прикидали трупи тварин сміттям. Ось так і борються із "незручностями"…

Поки розмовляємо з людьми посеред сміттєзвалища, за курганом сміття приїхала вантажівка з новою порцією відходів. Хлопці поспішно скинули з кузова залишки цивілізації і чи то для картинки, чи то й справді для підзаробітку збирають пластик. Кажуть, що вигідно здавати. Після кількох хвилин розмов один хлопець зізнається "не для преси", що і справді тричі на тиждень возить сюди сміття. З відчуттям виконаного обов’язку розповідає, що у чітко визначені дні він звозить сміття від людей з Іллінців. Мовляв, усе офіційно. З сільською радою та з людьми у нього підписані договори. Щоправда, ніхто не запитав у мешканців зі сміттєзвалища, чи вони з цим згодні…

По "гарячих" слідах прямуємо за коментарем до сільського голови Іллінців. Біля ошатної будівлі сільського самоврядування красується криниця. Застаємо господаря, який вмивається чистою водичкою. Зрозумівши, що з усіх боків оточений журналістами, відмахується, що він не сільський голова, а так собі, простий мешканець села. Коли мова зайшла про сміттєзвалище, то колір обличчя змінився. Чоловік почав відхрещуватися від сміттєзвалища і від людей, що там живуть. Мовляв, то вже не територія села, а тому він не відповідає за те, що там відбувається. Просимо показати на документах межі села, на що пан Михайло відповідає: "Нащо вам карта? Я покажу все на місці." Під натиском голови їдемо дивитися уявні межі. Він зупинив машину поміж дорожніми знаками "Іллінці" та "Заболотів", звів владно руку угору і сказав: "Село закінчується ось тут." Аби переконатися у цьому, тягнемо голову з собою через городи і левади знову до тих нещасних людей. Просимо показати приписку та документи на хату. Люди показують один за одним, що прописані за адресою смт. Заболотів, вул. Запрутна… Михайло Баглай усміхнений вже хотів переможно і ображено звернутися до журналістів, аж раптом люди, як малі діти, не дали збрехати. "Хоч хати наші приписані до Заболотова, але ж податок за землю ми платимо в Іллінецьку сільську раду", - каже молода жінка, загортаючи у файлик папери на хату.

Погані дороги Заболотова - не єдина темна пляма селища. Щоб розібратися з ситуацією та знайти правду, зустрічаємося у кабінеті заболотівського селищного голови Івана Танюка. Він подібно своєму колезі заперечив факт того, що сміттєзвалище знаходиться у його підпорядкуванні. Просто сказав, що ця територія нейтральна і нею має опікуватися Снятинська районна рада. Мовляв, з документами все гаразд, і обурені селяни не праві.

 

У пошуках правди…

З купою свідчень та пляшкою води від Ганнусі зі смітника їду до Коломиї. Воду віддала на аналіз у КП "Коломияводоканал" завідувачці лабораторії Надії Данюк. Понюхавши воду та оцінивши її колір, жінка відразу сказала, що вже хоча б за цими показниками вода є непридатною для пиття. За багаторічну практику пані Надія ще жодного разу не стикалася з такою смердючою водою. "Зазвичай нам приносять на аналіз застояну воду чи із земляним запахом, а тут навіть не знаю що сказати", - спантеличено мовить завлабораторії. Після ретельно зробленого аналізу води експерт розповідає, що показники знаходяться на граничній межі дозволеного, а за деякими параметрами вона "не лізе ні в які ворота". Жінка припускає, що така наближеність сміттєзвалища може бути причиною і специфічного запаху води, і її кольору. Наостанок пані Надія зауважила, що від цієї води не вмреш, але постійне вживання її точно не принесе користі здоров’ю.

Щоби з’ясувати, з чиєї вини люди живуть на сміттєзвалищі, довелося потурбувати прокуратуру. Це єдина установа, яка не лише відреагувала на проблеми людей, а зобов’язала усунути недоліки.

- Слідство встановило, що сільський голова Іллінців, який так відхрещувався від сміттєзвалища, разом з місцевими депутатами виділили цю землю в оренду на десять років Заболотівському комунальному підприємству. Ті мали виготовити проекти та санітарно-технічний паспорт, - коментує ситуацію Мар’ян Мігащук, в. о. старшого прокурора прокуратури області. - Встановлено, що на території Іллінської сільської ради Снятинського району розташований полігон твердих побутових відходів, який обслуговується Заболотівським комбінатом комунальних підприємств. Цей полігон перевіряла прокуратура Снятинського району у вересні 2012 року. Під час перевірки Іллінської сільської ради було встановлено, що правоустановчі документи на земельну ділянку на вказаний полігон - відсутні. Порушені вимоги земельного законодавства. Крім цього, державна екологічна інспекція в Івано-Франківській області, яка була залучена до перевірки, провела перевірку на комунальному підприємстві. Під час перевірки, було встановлено, що полігон використовується на підставі дозволу, виданого управлінням охорони навколишнього природного середовища. Однак, на підприємстві відсутні документи, які підтверджують факт використання цього полігону, а саме - паспорт на вказаний полігон. Крім цього, полігон використовується без затвердженого проекту, що включає санітарно-технічний паспорт. Відповідно до вимог чинного законодавства, на будь-який полігон твердих побутових відходів має бути розроблений, погоджений та затверджений проект, що включає санітарно-технічний паспорт. Має бути розроблена інструкція з експлуатації полігону.

Також повинні проводитись моніторинги та заходи щодо екологічної безпеки полігону. Однак, як показала перевірка у 2012 році, такі документи були відсутні. Відповідно до паспорта полігону вказується санітарно-захисна зона і на даний час санітарна зона не визначена. Якщо поблизу полігону містяться громадські або виробничі приміщення чи будівлі, то є реальна загроза забруднення природного середовища на цих територіях. Комунальне підприємство "Заболотівське" грубо порушує законодавство. І екологічною інспекцією було винесено припис про усунення порушення, а також притягнено до адміністративної відповідальності директора комунального підприємства, а також працівника, відповідального за дотримання законодавства на цьому підприємстві.

Сільського голову Іллінців також перевірила прокуратура Снятинського району. У ході перевірки було встановлено, що земельна ділянка під полігон використовується без правоустановчих документів. Крім цього, на території сільської ради не розроблена схема санітарної очистки населеного пункту, за що прокуратура внесла подання сільському голові. Він мав усунути всі порушення та виготовити проектну документацію, відповідно до заяви комунального підприємства і на цей момент, оскільки минуло уже більше півроку, мали бути виготовлені правоустановчі документи на земельну ділянку. На даний час прокуратурою Снятинського району ініційовано проведення перевірки на території Іллінської сільської ради.

Інспектор з екології Андрій Лаврись, який у вересні минулого року вказав у документах, що відстань між смітником та людськими хатами не якихось п’ятдесят метрів, а більше кілометра, тричі проігнорував журналістів. Розмова по телефону також була плутаною. Спершу чоловік казав, що цифри записав зі слів комунальників. Згодом запевняв, що під час перевірки жодних хат поблизу не бачив. Хоча, згідно з пропискою, люди тут живуть уже роками.