Михайло ВОВК: "Крутий" водій не той, хто на дорогій машині, а хто дотримується правил"

Коломийський автоклуб "Вест Роудз Вілс" святкує свій перший ювілей - їм виповнюється один рік.

Часу минуло зовсім небагато, але автор ідеї і керівник осередку місцевих автолюбителів уже зумів втілити в життя свою мрію, заразити нею друзів і перетворити своє хобі на спосіб життя для багатьох молодих коломиян.

"Колеса Західних Доріг" - саме так перекладається назва клубу. Тож яке воно, життя на колесах, які мандрують західноукраїнськими дорогами? Про це ми спілкувалися із Михайлом Вовком, молодим лідером цієї громадської організації.

- Оглядаючись назад, чи автоклуб "Вест Роудз Вілс" став за рік таким, яким ви його бачили, розпочинаючи свою роботу? І чи задоволені ви минулим роком, тим, як ви його провели, і тим, чого ви досягли?

- Скажу одразу, що якби повернути час назад і знову постало питання створювати автоклуб чи ні - я б від цієї ідеї нізащо не відмовився, незважаючи на всі проблеми, з якими стикається на початках будь-яка громадська організація. Перший рік для нас виявився плідним, успішним, захопливим і ми не маємо про що шкодувати. Звичайно, завжди є до чого прагнути, але ми задоволені тим, чого досягли за цей рік. Ми пройшли свого роду "бойове хрещення" і вийшли з того зрілими і з ще більшим запалом торувати свій шлях.

- Повернімося до витоків. Ідею створення автоклубу викликало бажання реалізувати якесь власне бачення автомобіліста чи цьому відразу надавалося соціальне навантаження?

- Неофіційно все почалося значно раніше. Всі сьогоднішні учасники клубу були знайомі між собою, всі ми мали авто, разом їздили і спілкувалися між собою. Тільки ми ще не називали себе клубом, але стале коло автомобілістів уже сформувалося на той час. Потім якось я зібрав своїх найближчих друзів (зараз вони входять у керівництво клубу) і поділився з ними своєю ідеєю. І найперше, про що ми говорили, - це не те, куди ми будемо їздити, де будемо змагатися. Одразу визначилися пріоритетні питання, на які ми націлилися, як то поганий стан наших доріг і як ми як громадська організація можемо вплинути на цю ситуацію. І ми поставили за мету досягти певного впливу в цьому питанні, щоб із нашою думкою рахувалися і брали її до уваги. Ще одна нагальна проблема - стосунки між автомобілістами й інспекторами ДАІ, які залишають бажати кращого. В зв’язку з цим ми подбали про безкоштовну цілодобову юридичну допомогу для членів автоклубу, яка передбачає і консультації, і складання позовних заяв, представництво в судах, виїзди на ДТП, тобто цілий спектр необхідної підтримки.

- Яким чином ви заявили про себе публічно, щоб вас знали, так би мовити, в лице?

- Наприклад, була наша акція "Квіти автодору", коли ви буквально встелили квітами найганебніші ділянки автошляхів. Підстави і смислове навантаження заходу зрозуміле: нагадати відповідним службам, що жахливий стан доріг - це факт, який приховати неможливо, але на який чиновники закривають очі, всупереч усім аргументам здорового глузду. Це було своєрідне нагадування їм від нас про реалії, з якими ми стикаємося щодня.

Мали ми також доброчинну акцію до дня святого Миколая. Щоб зібрати гроші для знедолених дітей, ми, знову ж таки, пішли своїм шляхом. З цією метою започаткували акцію "Нічні хованки" і за вилучені кошти ми подарували дітям сиротам і позбавленим батьківської опіки пакунки із солодощами і, за сприяння кінотеатру "Стрічка", квитки на перегляд 3D мультфільму.

- Вам вистачило запалу опісля організувати ще чимало акцій. Розкажіть детальніше про свої проекти.

- Те, наскільки успішною вдалася подія до святого Миколая, як тішилися того дня діти, переконало нас у правильності соціального спрямування діяльності, який ми обрали. Це вилилося згодом у проект під назвою "Соціальна ініціатива автоклубу". Сюди входитимуть вже чинний наш проект "Коломия паркується" - упродовж року ми відслідковували "віртуозних" коломийських паркувальників, фотографували їхні дії. Тепер у розробці наклейки "Я паркуюся, де хочу", з використанням зібраного матеріалу. З дозволу влади, ми проводитимемо рейди і залишатимемо ці начіпки на автопорушників дорожнього порядку. Мушу додати, що серед найбільш злісних порушників ми помітили водіїв-представників місцевої бізнес-еліти. Складається враження, що знаки встановленні для всіх, окрім них. Наприклад, такому коломиянину треба зайти в якийсь магазин - то зупиниться посеред дороги, заїде на тротуар, на газон, будь-куди. А залишити автівку у відповідному місці, але за півкілометра і пройтися - він вважає це нижчим своєї гідності. Переважно це проблема тих, хто має трохи більше грошей і вищий соціальний статус. А тим часом ситуація із паркуванням у місті зайшла у глухий кут. Ускладнює її і відсутність у центрі відповідної паркувальної зони. Є ж абсолютно придатна для цього ділянка позаду ратуші, яка б значно покращила становище.

- Ви ставите також за мету ділитися знаннями, потрібними усім учасникам вуличного руху?

- Загалом ми свідомі того, що це завдання не наше. Вчити цьому повинні своєю пропагандою і соціальною політикою Державтоінспекція. Ми, в свою чергу, власним прикладом демонструємо повагу до правил та підтримуємо культуру поведінки на дорозі. Тому що в будь-якому разі особа, яка сідає за кермо, апріорі повинна володіти базовими знаннями - за це відповідальні ті, хто видають водійські посвідчення. Ми ж усіляко сприятимемо порядку на дорогах власним прикладом.

- Отож, якщо узагальнити, ви налаштовані працювати на принципах взаємодопомоги, чи то всередині кола клубних автомобілістів, чи з іншими водіями і навіть пішоходами. Чи траплялася якась історія, яка б могла слугувати підтвердженням, як ваш підхід до улюбленої справи виправдав себе на ділі?

- Як я вже згадував, ми поспішаємо на виручку водієві завжди, де і коли б халепа його не спіткала. Якось мого товариша, члена нашого автоклубу, зупинили інспектори зі звинуваченням у "зашкальному" перевищенні швидкості, виписали йому протокол, штраф розміром півтисячі гривень. Та завдяки нашим юристам, які, не гаючи, попрацювали над позовною засвою і безпосередньо в суді, - водій виграв справу, при цьому не витративши ні копійки з власної кишені. Від нього нам потрібні були тільки його документи - і все, більше його нічого не обходило. Чи от ніхто не застрахований від неприємної пригоди на дорозі. Знову ж таки, мій товариш на шляху на Івано-Франківськ вночі потрапив до ями і колесо його вато практично розірвало, і самому впоратися не було можливості. Він зв’язався з нами і на поміч йому поспішило одразу дві машини. Я особисто потрапляв у таку ситуацію взагалі посеред зими, коли мене знесло з дороги в рів, з якого вибрався, знову ж таки, з допомогою "своїх". Тож ми на практиці переконалися, що наше починання було варте усіх докладених зусиль.