… Спереду ноги вмили, а ззаду забули

Коломия - це столиця Покуття, перлина Прикарпаття. Скільки разів на день ми чуємо ці слова. Писанка, катедральний собор, музеї, скульптури… Але якщо придивитися до міських краєвидів уважніше?

Погляд чіпляється часом за зовсім неоковирні речі. Як от площа Шевченка у середмісті: ратуша, бруківка, згромадження каміння і пам’ятний Шевченківський знак, біля яких люблять фотографуватися гості міста, а поруч … занедбаний фонтан, як більмо на оці. Ми вирішили пройтися Коломиєю і виокремити ганебні "прикраси" на писанковому тлі, які здатні спаскудити враження навіть від найбільшої писанки у світі.

Отож занедбаний фонтан на площі Шевченка. Пригадується, він продовжував функціонувати навіть після того, як не стало водограїв на центральній площі. Але зрештою настав кінець і цьому останньому взірцеві коломийської водної архітектури. Тепер у поруйнованій порожній чаші назбирується сміття і гниє у дощових калюжах. Чи не тому коломияни кажуть, що площа Шевченка ще ніколи не була в гіршому стані? Як не дивно, ми до цього видовища так звикли, що й не дуже звертаємо уваги, - по собі знаю. А можливо, причиною тому ще страшніші на вигляд архітектурні монстри, які розташувалися зовсім неподалік і "зривають усі оплески".

Перетнувши площу Відродження і завернувши у затишну бічну вуличку - потрапляємо на площу Старий Ринок. Тут розташувалися приватні офіси та кав’ярні, але тон всьому задає апокаліптична забудова, яка аж ніяк не пасує до історичної частини Коломиї. Індустріального вигляду територія поросла не лише бур’янами, а й дерева встигли вирости посеред недобудованих стін - порахуйте, скільки років це страховисько вже там знаходиться А ще вздовж дороги валиться прогнилий паркан й іржаві балки будови сягають "вище неба". Благо, цей краєвид відгороджений від центральної площі міста низкою вуличок, але запущене будівництво залишається таким собі скелетом у шафі, нечистою совістю міста.

Пам’ятаю, коли дискутували про місце для пам’ятника Каменяреві, пропонували перетин доріг біля єпархії, в кінці вулиці Франка. Мовляв, суцільне задоволення пройтися вулицею Франка, на якій розташовані педколедж, гімназія, костел… На жаль, насправді не все так гладко. Тут на самому початку, на перетині вулиці Франка і Драгоманова, заколоченими вікнами відлякує перехожих величезний будинок колишнього райсоцзабезу, який явно зачекався ґаздівської руки.

Далі серцебиття вулиці Франка наче стабільне, аж насторожувати починає обмальована споруда впритул із костелом, а трохи далі - взагалі інфарктного стану закуток, який люди залишили напризволяще роки тому. Споруда під впливом часу руйнується і в результаті маємо звалище на одній із найкращих вулиць міста.

Взагалі незрозуміло, чому у нас залишають напіврозвалені будівлі замість того, щоб очистити територію до кінця. Наприклад, міський парк ім. Трильовського. Це - улюблене місце наймолодших коломиян, особливо відколи там обладнали для малечі ігровий майданчик із гойдалками. Але в тому ж куті парку розташовані також страховидла на кшталт залишків колишнього літнього кінотеатру та кількох інших будівель. Чомусь їх не розбирають то кінця. Яке стратегічне завдання вони там виконують, вгадати неможлив.

Ще в Коломиї є цвинтар на вул. Бандери, де щороку правлять панахиду за загиблими у війні за незалежність України. Але це відбувається при вході, де стоїть монумент. А позаду нього некошені зарослі, більш того, поруйновані надмогильні плити зі збитими та розкиданими довкола хрестами. А поміж ними люди залишають пакети… зі сміттям. Кажуть, про націю багато розповість те, як вона доглядає за кладовищами. І в цьому контексті про Коломию може розповісти не тільки Монастирок, але й свідчити проти неї -цей спаплюжений цвинтар.