Раритетний "козлик"

Коли фотографії цього авто з’явилися на спеціалізованому інтернет-форумі, фахівці одразу назвали його музейним експонатом. Бо практично все в ньому оригінальне, а коли цей ГАЗ-69А виїжджає на вулицю та ще й з відкинутим тентом, не помітити його неможливо.

Це авто випустили у 1971 році, за рік до того, як модель взагалі зняли з виробництва. Він переїхав до Івано-Франківська з села Горохолина Богородчанського району. У 2009 році на обійсті старенького дідуся його знайшов нинішній власник Василь Розвадовський. Навіть ззовні машина була трохи пошарпаною, бо їздили нею переважно полями та горами, а вже всередині…

Загалом реставрація тривала два роки. І результатом роботи власник задоволений, тим паче, що все робив власноруч. "Розібрав до найменшого гвинтика, - розповідає Василь Розвадовський. - Зробив піскоструменеву очистку кузова, перефарбував авто із пісочного кольору в хакі, як це зазначено у техпаспорті. Ззовні машина виглядала ніби більш-менш, але в процесі роботи близько половини запчастин довелося замінити на нові".

ГАЗ-69А був своєрідним радянським джипом. У народі його прозвали "козликом". Особливості - повний привід, чотириступенева коробка передач (три + задня), додаткова роздаткова коробка, важіль вмикання перед­нього мосту. Чудова робота двигуна на низьких обертах дозволяє легко долати підйоми та вибиратися з багнюки на бездоріжжі.

Має "козлик" кілька особливостей, які нині здаються екзотикою. Заводиться авто ногою - справа біля педалей є додаткова кнопка запуску. Бак пального під заднім диваном має свій щуп, тож перевірити, скільки бензину в баку можна, не заводячи машину. Рамки вітрового скла підіймаються вперед догори, а повністю лобове скло відкидається вперед на спеціальні кронштейни капоту та фіксується гаками. "Машина практично не має пластикових деталей, - додає власник. - Тут усе металеве, виняток - ручки та кнопки на панелі приладів".

Пишається Розвадовський і "рідними" 16‑дюймовими колесами та оригінальними сидіннями, які нині є особливою рідкістю. "Сьогодні на цих авто переважно міняють сидіння, бо "рідні" є незручними, - говорить ретро-любитель. - Автомобіль робили для армії та сільського господарства, про комфорт не дуже переживали, тому сидіння взагалі не регулюються. Але я добивався автентичності, можу похвалитися, що тут навіть дермантинова оббивка є оригінальною. Єдине, що перешивалося, - чорна вставка внизу на задньому дивані".

Відкриваємо борт багажника. Біля запасного колеса у спеціальному кріпленні зафіксована сокира, на стінці закріплений насос, а зверху, на "стелі" багажника - лопата. За словами Розвадовського, ще тут є кріплення для паяльної лампи та невеличкої каністри, які так само мали бути в комплекті радянського позашляховика.

"Виїжджаю на ньому лише влітку, та й то, лише коли сухо, - говорить Василь Розвадовський. - Тільки раз заради цікавості виїхав взимку, коли були морози. А так, то це авто тримаю в гаражі, а повсякденну машину – на вулиці".

За кілька років він уже назбирав багато оригінальних зап­частин та різних дрібничок до свого "козлика", недавно знайшов навіть утеплювач для тенту, який використовували на Далекому Сході. У майбутньому хоче зібрати також дводверну версію цього радянського джипу, а ще - легендарну "Победу".

До теми

ГАЗ-69 - радянський легковий автомобіль підвищеної прохідності. У народі відомий як "козлик". Серійно його почали виробляти у 1953 році на Горьківському автомобільному заводі, а згодом і на Ульяновському автозаводі. Зняли з виробництва у 1972 році. Його наступником вважають УАЗ-469.

Машину випускали у двох модифікаціях: дводверний ГАЗ-69 з відкидним заднім бортом на вісім місць (шість людей на тримісних лавках) і сільськогосподарський (командирський) ГАЗ-69А - чотиридверний кузов на п’ять місць (із одним заднім диваном).