Поезія карпатського дерева

Коли у містах обрізають дерева, то для когось ті купи гілля - лише незручність посеред дороги. А для Ігоря Фартушного - цілий скарб!

"Куди би я не йшов, завжди знаходжу якісь цікаві гілочки чи корені, природа сама підказує, що з них можна зробити", - каже майстер. Побачити його витвори можна у приватному музеї лісової скульптури та коренепластики у Яблунові Косівського району. Рушаємо туди!

Про те, що у Яблунові є цікавий музей, видно ще з оригінального вказівника, який зустрічає подорожуючих на головній сільській дорозі. Ґазди ще немає в хаті, але нам люб'язно відчиняють двері музею і запрошують зайти.

Дух захоплює з порога! Сотні дерев'яних скульптур різної величини заполонили собою весь простір двоповерхової будівлі. Почуваємось, наче у казковому царстві, де звідусіль на тебе дивляться добрі, розумні, хитрі чи то веселі очі козаків, мавок, чортиків, янголів, лісових духів, вродливих повногрудих молодиць чи тонких зграбних спортсменів, а ще десятки різних звірят, вигаданих та реальних.

Більшість персонажів не мають ні імен, ні віку, ні професії, бо є витвором авторської уяви, й легко могли би стати героями ще не написаної книги фентезі чи якогось мультфільму. Але усі вони мають свій унікальний характер. Двох однакових фігур з однаковими рисами тут не знайдеш. "Це тому, що природа унікальна, вона ніколи не повторюється", - каже Ігор Фартушний.

За 5 років музей відвідали гості з цілого світу. З Франції були, з Австрії, Америки, Голландії, Німеччини, починає перераховувати майстер. А потім зупиняється і резюмує: "Ще хіба з Монголії та Японії нікого не було". Нещодавно на броньованій інкасаторській машині приїжджали австралієць з канадцем.

Іноземці побачили фото скульптур Фартушного в інтернеті й вирішили приїхати подивитися на власні очі. Щоправда, їх лякали українські дороги, але друзі заїхали в Англію, придбали там броньовик і вже на ньому гонорово в'їхали до Яблунова. Варто сказати, ідея не безглузда, з огляду на стан косівської траси.

Скільки сьогодні експонатів у музеї, майстер і сам не пригадає. Достеменно відомо, що вже понад півтисячі. Ще така ж кількість незакінчених робіт, якими Ігор Фартушний займається, коли має натхнення. "Для мене це не бізнес, не щоденна робота. Молоток та долото завжди під рукою, але я роблю скульптури лише, коли хочу. Коли немає настрою, немає сенсу сідати за роботу, адже дерево треба відчувати".

Пан Ігор пояснює, що він лише мінімально втручається у задум природи. Зрештою, зізнається майстер, усі його роботи музей вмістити не здатен. Це вже буде не музей, а сховище, жартує майстер.

Попри те, що усе свідоме життя Ігор Фартушний різьбив скульптури та займався коренепластикою, про музей він не думав. Свої роботи показував на різноманітних фестивалях, зокрема під час Фестивалю ковалів в Івано-Франківську, дарував друзям і родичам. Аж поки якось старша внучка Марія не запропонувала зібрати всі роботи докупи, щоб могти їх показувати багатьом людям.

Ідея онуки збіглася з пропозицією керівника управління туризму ОДА Наталії Гасюк включити музей у новостворене Музейне коло Прикарпаття. Треба було поспішати. За зведення музею взявся сам Ігор Фартушний та дві онучки. Дівчата і пиляли, і рубали, допомагали дідові, чим могли, і таки збудували музей на подвір'ї дідової хати.

У музеї можна побачити особливо дорогі майстрові роботи, зроблені ще у 57-58-их роках. "Мене часто питають, яка у мене улюблена робота. А я кажу, що у мене всі улюблені, усі однаково дорогі. Бо це природа творить. Я - не скульптор, який з нуля робить скульптуру і надає їй таких рис, яких він хоче. Я ніколи не знаю, якою буде моя робота, бо мушу побачити, що заклала природу у ту гілочку чи в той корінець. А я лише стараюся це закладене природою підкреслити, зберегти і показати людям".

Матеріал для своїх робіт майстер збирає усюди, де випаде нагода. Каже, спеціально за ним не ходить, бо різні гілочки, корінці чи нарости самі трапляються йому на очі: "Я нічого не зрізую, ніяких дерев не спилюю. Але де би я не був, я завжди щось можу побачити. Чи їду до Коломиї, чи до Франківська, чи до Києва - завжди додому якусь гілочку привезу. От щороку обрізають дерева. Всі попри ті гілки ходять, але мало хто у них щось може цікавого побачити, а я завжди щось знайду".

Свої роботи майстер принципово не покриває лаком. Лише натуральні матеріали: бджолиний віск, а також лляна, конопляна, соняшникова, макова чи горіхова олії. Через це у музеї завжди легкий запах воску та наче розігрітої сонцем деревини.