Вчора був Маркс, сьогодні - Конфуцій

До всіх відомих раніше беззаперечних плюсів зовнішнього незалежного оцінювання додався ще один. ЗНО, як з’ясувалося цього літа, здатне ще й геть підмочити репутацію прикарпатського шкільництва.

Це було визнано на офіційному рівні, тобто на останній колегії облдержадміністрації, що навіть трохи незвично для обивателя. Суспільство ж здебільшого призвичаїли до думки, що загалом наші школи успішно справляються з поставленими перед ними завданнями, а окремі недоліки - це окремі недоліки, як же без них обійтися...

І тут грім з ясного неба! Чиновники від освіти просто витерли, що називається, ноги об наших песталоцці з сухомлинськими! Сучасні прикарпатські педагоги ламаного гроша не вартують порівняно з педагогами часів Австро-Угорщини чи польської займанщини. Директори шкіл, не кажучи вже про рядових учителів, не читають художньої, методичної літератури, відстають у професійному розвитку...

Причиною різкого чиновницького гніву став, нагадаю для необізнаних, той факт, що лише кожен п’ятий цьогорічний медаліст зумів підтвердити під час тестування високий рівень отриманих у школі знань. У школах, отже, процвітає корупція, золоті й срібні медалі окремі батьки окремих лінивих учнів безпардонно купують - дійшли висновку на колегії.

Обиватель, певна річ, прекрасно знав про корупцію в класах і директорських кабінетах і раніше. Але здебільшого мовчав, потай заздрячи крутішим за нього власникам тугих гаманців. Зрештою, що він, неборака, головою об стіну битиметься? Корупціонери ж не тільки по школах окопалися, вони всюди, куди не кинь оком. Тут найміцніша голова не витримає, надто добротна стіна вимурувана.

Але ЗНО потроху пробиває дірку в тій частині муру, де закостеніла освіта. Я сам уже кілька останніх років маю можливість спостерігати за тестуванням коломийських випускників "зсередини", тобто як представник ОПОРИ, і готовий підтримувати цю чи не єдину дійову реформу обома руками. Це те, з чого колишня радянська педагогіка насміхалась, видумавши собі задля власного заспокоєння фальшиве прислів’я: "Що знає Іван, того не знає Джон". Нині, коли Джон дав Іванові фори чи не в усіх галузях знань і залишив нас, технологічно недорозвинутих Іванів, далеко позаду, радянські академіки остаточно посоромлені. Просто диво, що в Україні вистачило енергійних голів для впровадження ЗНО. Яке, як бачимо, здатне трохи розворушити навіть схильних до лакування дійсності чиновників.

Хоча показати на зло пальцем - це лише півсправи, зло потрібно карати й викорінювати. А до цього в нас, як звикле, руки майже не доходять. Буквально перед розгромною для педагогів Івано-Франківщини колегією ОДА надійшла звістка про намір Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника відкрити ще один інститут - Конфуція. Зважте: не Григорія Ващенка, скажімо, а саме Конфуція, який жив ще до епохи християнства і вчення якого на довгі-довгі роки стало ідеологічною основою китайської імперії.

Чому саме цей далекий від України філософ припав до душі докторам різних наук з Івано-Франківська? Важко знайти якусь притомну відповідь. Певний інтерес до конфуціанства Західна Європа проявляла в ХVII-ХVIII століттях, що дало підстави Геґелю скептично відгукнутися про вподобання своїх земляків.

Критично оцінював китайську культуру, відірвану від інших народів, також відомий європейський історик Гердер. Етика Конфуція, переконував Гердер, здатна плодити лише рабів, ізольованих від усього світу.

В Україні такого ізольованого матеріалу завжди було достатньо, не бракує його й тепер, судячи хоча б з того, що тривогу з приводу освітянської корупції забили навіть чиновники. І судячи з того, що наші доктори різних наук схильні шукати істину як не в марксівсько-ленінському, то в екзотичному конфуціанському вченні. Аби лише не приглядатися пильно до суворої навколишньої дійсності й не шукати виходу із занепаду завдяки власним силам і талантам.