Реалії Коломийського притулку для тварин

Коломия стала одним із небагатьох міст, яке наважилося відкрити притулок для бездомних тварин. Це сталося завдяки двом чинникам: існуванню волонтерської групи допомоги безпритульним тваринам "Вдячні лапи" та бажанню міської влади рухатись у європейському напрямку. Проте як і слід було очікувати, цей шлях виявився тернистим, непротоптаним. Про те, чим живе сьогодні притулок, читайте далі.

Нагадаю, що вже більше року в Коломиї діє волонтерський рух "Вдячні лапи", заснований Іриною Германюк. За короткий час декільком активним коломиянам вдалося зробити помітний крок у справі цивілізованого зменшення кількості собак на вулицях міста шляхом стерилізації. Сотні цуценят, народжених у підвалах багатоповерхівок, отримали шанс на щасливе життя при добрих господарях. Паралельно триває аналогічна робота з котами. Коломияни повірили "Вдячним лапам", і завдяки цьому є пожертви речей, харчів, коштів, які йдуть на лікування, стерилізацію й утримання собак та котів з подальшим їх прилаштуванням.

На початку осені Коломийська міська рада зініціювала створення притулку для тварин. Основним партнером, порадником і виконавцем у цій справі виступили "Вдячні лапи". Спершу чиновники знайшли територію, яка більш-менш підходить під потреби притулку, приміщення, зробили вольєри, загородили подвір’я для вигулу собак. Все здавалося ідеальним, але це було лише перше враження. Нині притулок зіткнувся з великою кількістю проблем.

Щоб зрозуміти, чим живе притулок для безпритульних тварин і які в нього проблеми, треба хоча б раз там побувати. Лише наблизилася до воріт притулку, як дзвінким гавканням мене зустріли зо два десятки собак різних розмірів, кольору, але всі вони з так званої породи дворняжок. За хвилину з маленького картонного будиночку вибігли Лариса Рибалкіна та Анатолій Стефак - працівники притулку і, відверто кажучи, просто фанати своєї справи.

Під конвоєм від собак, які так і хочуть поласкатися і залишити сліди на одязі, вони провели мене у будиночок для своєрідної інспекції та знайомства з побутом. Що відразу звертає на себе увагу - це різкий запах. Лариса перепрошує і пояснює, що в будиночку тримають хворих та ослаблених собак, тому й запахи відповідні. По коробках у різних кутках спокійно сидять декілька цуценят та дорослих собак. Відчувається, що у тому хаосі речей, які люди жертвують, у притулку є порядок. Всі речі дбайливо розкладені по поличках, багато чого лежить просто на підлозі.

Серед найболючіших і найнагальніших проблем Лариса назвала відсутність добротного паркану. Жінка жаліється, що кожного ранку доводиться виловлювати поза територією притулку по 17-20 собак.

- Нам обіцяли нормальний паркан зробити ще тоді, коли сніг сходив, але вже сніг зійшов і на Буковелі, а паркана досі нема, - з іронією каже працівниця притулку. - Михайло Білоус, заступник міського голови, лише розводить руками. Мовляв, що ми можемо зробити, коли нема коштів. До слова, міським бюджетом на 2013 рік виділено 80 тисяч гривень. Цих коштів вистачає тільки на мінімальну зарплатню працівникам, енергоносії та сухарі для собак. Решту ресурсів чиновники намагаються шукати серед підприємців: будматеріали, харчі.

Голова бюджетної комісії Михайло Комісарук у свою чергу каже, що могли прописати і більше, але реально таких коштів не буде де взяти. Виходить так, що притулок створили, але реальних можливостей для його утримання міська влада не має. Михайло Білоус переконує, що тут має сказати своє слово громада міста і допомогти чотирилапим. У притулку кажуть, що й справді є дуже багато добрих людей, які постачають у притулок харчі зі своїх підприємств, речі, кошти. Все одно цього мало. Поки вирішують, як діяти далі, тварини стали своєрідними заручниками ситуації. Вони вже звикли до людської ласки і турботи, тому щодня працівники притулку самовіддано працюють, щоб забезпечити задовільні умови перебування собакам.

Загалом на території притулку понад 60 собак. Кожна має своє ім’я. Черепашка, Соломончик, Бьорна… Фантазія у Лариси та Анатолія безмежна, а все тому, що вони в кожній тварині бачать особистість і ставляться до собак з великою відповідальністю.

За час існування притулку вдалося прилаштувати понад 100 цуценят. На жаль, все ще часто трапляються випадки, коли люди не забирають тварин собі додому, а навпаки - підкидають.

Після того як за мною зачинилися ворота притулку, так важко стало на душі, тому що хочеться при слові "притулок" бачити картинку з телевізора, де все добре і всі щасливі. В українських реаліях все приблизно навпаки. Ситуацію потрібно міняти всім разом, тому що хто що б не казав, але це спільна проблема громади.