Де стояли, там і стоїмо...

В українській владі сьогодні, як ми бачимо, домінує політична складова. А проведення фундаментальних економічних реформ, яких так потребує наше населення, що катастрофічно бідніє, не видно навіть у перспективі. Думаю, вже загально визнаним є той факт, що спроби реформування економіки, які досі робили, не мали системного характеру і, відповідно, не принесли очікуваних результатів.

На мою думку, якщо не буде чітко вибудувано системи реформаторських дій, не буде дотримано принципу їх втілення в життя у логічній послідовності, то такі реформи приречені на провал. Бо якщо ми будуємо, наприклад, будинок, то починаємо з фундаменту, далі зводимо стіни, накриваємо дах. Все це - у строго визначеній послідовності аж до повного завершення будівництва. На такі ж принципи повинна спиратись і система державного будівництва. Спочатку варто провести адміністративно-територіальну реформу, де потрібно чітко визначити, якою має бути за територією і населенням місцева громада, щоб нею можна ефективно управляти. Безумовно, вона має бути самодостатньою в економічному плані.

Наступним кроком у проведенні реформ мали б стати зміни, внесені до Бюджетного кодексу України, - він повинен чітко розмежовувати економічні та адміністративні права між громадою, районом, областю і центральними органами влади країни. Державний бюджет мусить формуватись від низу до верху, а не так, як нині, коли всі кошти спочатку спрямовують до державної скарбниці, а тоді ділять між регіонами у спосіб і за принципами, не відомими і не зрозумілими широкому загалу. Лише таким чином можна реалізувати поки що лозунгові декларації про надання більших адміністративних повноважень органам місцевого самоврядування. Це, своєю чергою, повинно служити стимулом і бути критерієм оцінки успішності і професійності керівників місцевих адміністрацій. Але в основі повинна лежати самодостатність адмінтериторій, а не розподіл дотаційних коштів з поясненнями людям, якщо виникають затримки з виплатою зарплат, що причина всього - слабкість Державного бюджету.

Лише заклавши підвалини у структуру реформ, можна розраховувати на їхнє успішне втілення в життя. Ми вже переконалися на власному досвіді, що безсистемне впровадження пенсійної, адміністративної та податкової реформ жодного позитивного результату не дало. Навпаки, створило додаткові проблеми та викликало незадоволення у суспільстві. Пенсійну реформу звели до того, що збільшили вік виходу на пенсію та страховий стаж. А ключове питання так і не вирішене: не визначено критерії призначення пенсій, які дозволили б забезпечити справедливий, принаймні в принципі, розподіл коштів Пенсійного фонду (ПФУ). Бо 8,5 млн пенсіонерів України із 13,7 мільйона, за даними ПФУ, щомісячно отримують менш як тисячу гривень пенсії. Що менше за встановлений прожитковий мінімум і що взагалі виглядає абсурдом на тлі того, як жирують провладна, політична і бізнесова еліти, безкарно розтягуючи бюджетні кошти.

Напевно, було б правильно провести сьогодні перерахунок пенсій тим мільйонам громадян, чиї пенсії призначено до 2008 року за нікому не зрозумілими коефіцієнтами. і прив’язати їх до розміру пенсій держслужбовців, а це 80-90 відсотків рівня заробітної плати за певний період праці. Такий підхід, вважаю, і був би реальним осучасненням пенсійного забезпечення людей похилого віку. Також не вирішено питання верхньої межі, через що надвисокі пенсії отримують заможні люди. В середовищі пенсіонерів України вони становлять мізерну частку. Але здебільшого це не відомі колись лікарі, вчителі, робітники чи комбайнери, чабани, а люди, чиї минулі професійні та громадські заслуги за своїм значенням не співставні з неадекватно щедрим пенсійним забезпеченням, і це дратує суспільство.

І вже геть непомітно для суспільства промайнула задекларована адмінреформа, в основу якої було закладено 50-відсоткове скорочення центрального апарату державної влади та 30-відсоткове - в органах місцевого самоврядування. З того всього скоротили кількох міністрів, перевівши їх, втім, на інші державні посади. Словом, де стояли, там і стоїмо...

Було б, напевно, правильним, якби в адмінреформу було закладено десятирівневу систему оплати праці, згідно з рангами державних службовців, починаючи від мінімальної і до зарплати найвищої посадової особи в державі. Це слугувало б стимулом для всіх без винятку держчиновників сприяти зростанню мінімальної заробітної плати та позбавило б їх можливості самим собі встановлювати астрономічні суми зарплат.

Чимало претензій і зауважень з боку суспільства є і до проведеної податкової реформи. Нині існує 134 види податкових платежів до Державного бюджету. Це скільки ж задіяно податкових чиновників, які ведуть облік всіх цих платежів й обслуговують їхнє перерахування?! Всім відомо, що у країнах з високим рівнем життєвих стандартів існує всього від трьох до восьми податків. Думаю, що законодавці мають розуміти, що податкова система повинна мати не лише фіскальний, а й мотивувальний характер.

Позитивним прикладом є залучення всесвітньо відомої компанії "Schell", яка певною мірою мала б сприяти утвердженню нашої енергетичної незалежності. Хоча впевнений у тому, що за нинішньої системи влади на надані цій компанії податкові пільги "ляжуть" українські корупційні схеми і вигоду з цього, як завжди, матимуть окремі олігархічні структури, а народ залишиться при своїх інтересах. Звичайно, було б правильним у такий спосіб залучити солідних зарубіжних інвесторів і в аграрний сектор України, де є колосальний невикористаний потенціал. Можна було б ввести певні податкові стимули для конкретних територій, наприклад, де росте пшениця, та розвивати її структуру, соняшник - і розбудовувати олійну галузь, буряки - цукрову, картопляну і т. д., що сприяло б розвиткові інфраструктури українського села, яка нині близька до рівня середньовіччя.

Для чого все це пишу? Аби привернути увагу законодавців до того, що економічні реформи слід проводити терміново і при цьому професійно. Всі публічні джерела стверджують, що 70 відсотків українців живуть на межі, а то й за межею бідності й потребують поліпшення життя вже сьогодні. і, напевно, дедалі меншає таких, хто все ще вірить у те, що ось уже наступні вибори змінять наше життя на краще.