Діти є жорстокими від природи, вважає експерт

Історія про маріупольських школярок збурила українців. Кілька дев'ятикласниць жорстоко побили, а потім ледь не повісили на шарфі іншу дівчинку, знімаючи всі катування на відео. Як з'ясувалося пізніше, майже два роки школярки знущалися над дівчиною та відбирали у неї гроші. Цей випадок так би й залишався невідомим, якби мати одного з хлопців, знайомого катівниць, не побачила в сина на телефоні жахливе відео. 

Психологи вважають, що дитяча жорстокість набуває масового характеру. Причому лякає те, що до знущань все частіше й частіше вдаються дівчата, а не хлопці. Проте у ЗМІ та на розсуд громадськості потрапляють поодинокі випадки. Більшість сумних історій знущань дітей один над одним у школі чи поза нею свідомо приховуються, наголошують працівники соціальних служб. 

Жорстокість дитини – природна 

Психологи пов'язують дитячу жорстокість та насильство дітей по відношенню до своїх однолітків чи молодших з кількома причинами, підкреслюючи, що жорстокість дітям властива від природи. Так, на думку дитячого психолога Юлії Ульянової, агресію дитини потрібно спрямовувати в правильне русло, відповідно організовуючи її дозвілля, наприклад, віддавши її або на спортивні заняття, або у творчий гурток. 

Інша причина, за словами психолога, полягає в тому, що батьки вкрай мало часу та уваги приділяють дітям та їхньому розвитку. 

"Сьогодні цього часу мало і кількісно, і якісно. Батьки у крайньому випадку перевіряють домашні завдання та проводять виховні бесіди, але жодних душевних розмов, спільних інтересів та спілкування, що можуть спрямувати дитину в певному напрямку", – пояснила Ульянова. 

Також впливає на агресивність дитини й інформація довкола, насичена насильством та жорстокістю. Це стосується фільмів, телепрограм і комп'ютерних ігор. А побачене там діти намагаються втілити в життя, зазначила експерт. 

Крім того, формує відповідний стиль поведінки дітей нове соціальне віяння – "активне лідерство", мовляв, ти повинен бути лідером, сильним і завжди "на коні". У підсумку діти намагаються діяти з цієї позиції, шукаючи слабшого та роблячи все, щоб стати лідерами. 

"Саме тому діти все й знімають на відео. Якщо раніше насильство було тихим, закритим, аби ніхто не бачив і не чув, то зараз – навпаки, вони цим хваляться та активно показують", – зауважила Ульянова. 

У більшості погоджується з колегою і дитячий психолог Дар'я Селіванова, підкреслюючи, що у дитини завжди є внутрішня агресія, причому часто – по відношенню до батьків. 

"Проблема не стільки в школі, а в тому, що у дітей з'являється можливість реалізувати внутрішню агресію. І вона виливається на молодших дітей або на домашніх тварин, тобто на тих, хто не може протидіяти", – розповіла психолог. 

За словами Юлії Ульянової, сьогодні випадків насильства стає більше, і воно набуває масового характеру та дещо іншої форми. 

"Раніше кішці чіпляли на хвіст консервну банку, і це було верхом насильства, а зараз знущаються над однолітками або молодшими дітьми. Зараз насильства більше, тому що немає організації дозвілля дитини та належного спілкування з батьками – воно замінюється телевізором та Інтернетом, немає гуртків. Тобто повністю відсутнє дозвілля дітей, де б вони могли виплескувати свій негатив та шукати ціль в житті чи інтереси", – пояснила експерт. 

Чому мовчать педагоги? 

Маріупольська історія, коли школярки били та ледь не повісили дівчинку на шарфі, могла б ще тривалий час залишатися невідомою громадськості, якби відео про знущання над дівчиною не потрапило до рук матері одного з хлопців, друзів школярок. І таких сумних історій про дитячу жорстокість – чимало, переконані експерти. Але українці про них не знають, бо вони часто свідомо замовчуються. 

Так, головний спеціаліст, координатор напрямку соціальної роботи з особами з проблемою насильства Київського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Оксана Сафронова вважає, що про насильство у школах ми "чуємо тільки відголоски", а говорити про проблему починають тільки тоді, коли інформація потрапляє в Інтернет, або про це дізнаються дорослі. 

"Школа – система закрита. З приводу насильства та жорстокого поводження з дітьми в школах і поза ними до мене було 26 звернень протягом першого кварталу цього року. І це тільки в Києві. А про справжні цифри ми можемо тільки здогадуватися, бо вони закриті й не розголошуються", – наголосила експерт. 

За її словами, у Службі у справах дітей знали лише про п'ять таких випадків, що сталися за минулорічний період, проте насправді їх набагато більше. 

"По всій Україні торік 386 осіб постраждали від жорстокого поводження. Але насправді це мізер, і не відображає ситуацію абсолютно. Це не та картина", – переконана Оксана Сафронова. 

На її думку, педагоги й вчителі бояться про це говорити, бо у школі "також тоталітарна система". 

"Директор та завуч – королі, а далі – жорстка ієрархія. Якщо вчитель кудись заявить, його позбавлять і ставки, і грошей. А вчителі залежні й бідні, ледь виживають, тому й мовчать", – зазначила Сафронова. 

Психолог Юлія Ульянова пояснює мовчання педагогів кількома чинниками. По-перше, причина може полягати в байдужості вчителів. 

"Ми часто чуємо від учителів, що за ті гроші, які вони отримують, вони не будуть занурюватися в проблеми, мовляв, чим далі від мене ситуація, тим менше у мене проблем", – пояснила вона. При цьому особиста неприязнь вчителя до учня – це одиничні випадки, додала вона. 

По-друге, за словами Ульянової, інколи батьки, що мають фінансові можливості, сприяють прикриванню таких випадків. По-третє, батьки можуть мати певні посади та статуси, завдяки яким такі випадки легше приховувати. 

Водночас психолог Дар'я Селіванова вважає, що педагоги просто бояться нести відповідальність за такі прояви жорстокості дітей по відношенню один до одного, тому й намагаються не розголошувати інформацію про такі випадки – вони ж будуть винними, що недогледіли. 

Сумні тенденції 

Тенденцією стає те, що бити і знущатися над однолітками часто починають саме дівчата, а не хлопці, зазначила Оксана Сафронова. За її словами, кількість таких випадків збільшується з кожним роком. 

Коріння проблеми виявлення жорстокості однієї дитини по відношенню до іншої, на думку Сафронової, – в сім'ї. 

"Діти, спостерігаючи за актами насильства вдома, отримують психологічні травми або підхоплюють соціальну естафету і починають поводитися так само. Вони починають думати, що це нормально та навіть престижно, бо хто сильніший, той і має владу", – розповіла експерт. 

Також Сафронова звернула увагу й на інше – що дівчинка, яка постраждала в Маріупольській історії, є "абсолютною жертвою" і зовсім не противилися. 

"Нормальна дитина, почувши, що будуть її бити, почала б чіплятися, намагатися втекти, шукати допомоги в однокласників, охоронців чи вчителів. А вона нічого такого не робила, а як зомбі пішла з ними, куди вони сказали, як на плаху. Це – катастрофа! 

Вона ж не просто так таким чином поводиться", – наголосила експерт. Вона переконана, що у родині цієї дівчини великі проблеми, а дитину – ігнорують. 

"Мене дивує, що мати сказала, що вона про це нічого не знала. Як це так? Як мати могла нічого не помітити? Там проблема в родині, бо дитина там непотрібна, її ігнорують. І сім'я не якась там кризова, а просто батьки за роботою, зайняті проблемами виживання. Або, можливо, просто дитина вихована настільки слухняною. А це також є ознакою тоталітарної сім'ї", – зазначила Оксана Сафронова. 

Такі випадки насильства в школі регулюються підзаконним актом Наказом щодо звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми, розповіла експерт, наголошуючи, що батьки повинні бути поінформовані про наявні закони, які захищають права їхніх дітей. Адже посилаючись на цей нормативний акт, батьки можуть вимагати у керівництва школи вжити необхідні заходи для припинення знущання над дитиною, а в разі якщо ця вимога буде проігнорована – наступного ж написати заяву у Службу у справах дітей. 

Як допомогти дитині, що стала жертвою знущань однолітків 

Психологам же частіше доводиться мати справу не з дітьми, що стали жертвами фізичного насильства чи побиття з боку інших дітей, а з тими, що стали жертвою морального знущання чи були вигнанцями або "білими воронами" у класі. 

Так, Дар'я Селіванова радить батькам, які помічають, що їхня дитина схильна до агресії, звертатися до спеціалістів. 

"Тому що батьки навряд чи самі зможуть вирішити проблему, бо, швидше за все, джерелом цієї проблеми є їхні ж стосунки з дитиною. Тому потрібна допомога людини зі сторони", – зазначила вона. 

Що стосується вчителів, то вони можуть намагатися припинити знущання над дитиною певними дисциплінарними засобами (наприклад, погрозою поскаржитися директору чи батькам), але для педагог повинен мати великий авторитет серед учнів, розповіла психолог. Однак, за її словами, також педагог може все ж таки спробувати знайти контакт із дітьми, розібратися в ситуації – чому конкретно цю дитину "цькують". 

"Якщо просто забороняти школярам діяти так у присутності педагога, то це відбуватиметься без його присутності. Адже є перерви і час після шкільних занять. Діти все одно знайдуть можливість реалізувати задумане", – застерегла Селіванова. 

Її колега Юлія Ульянова розповіла, що допомогти таким дітям, яких просто заганяють у кут та усіма способами опускають її самооцінку, можна тільки піднявши останню та допомігши зрозуміти, що так відбувається не завжди. А, крім того, психолог радить батькам перевести дитину до іншої школи. 

"І вже тоді дитина виходить на нормальний рівень. Вона не стає "зіркою" та лідером, але стає у змозі будувати нормальні стосунки", – підсумувала Ульянова.