Патріотичний чин дивізії "Галичина"

Чому і що вело їх у дивізію? І сьогодні ще мало знаємо про дивізію "Галичина". Ті брутальні епітети, що ними щедро "обдарувала" вояків дивізії тоталітарна пропаганда, нема сенсу повторювати. Розрахунок комуни був простий і нібито безпрограшний: оголосити затурканому, зденаціоналізованому обивателеві, що дивізія ця була в складі німецької армії під час війни, словом колаборант...

Але життя часто підредаговує однозначні політичні трафарети, адже поверховий інформативний шар ховає під собою безліч нюансів та неочікуваних історичних ракурсів, які часом заперечують отой першопоступок.

Так, "Галичина" була в складі німецького війська. Це, на жаль, правда. Але чи українці брали в руки ворожу зброю задля поневолення свого краю? З історії Першої української дивізії бачимо протилежне: молоді юнаки, побачивши жорстокість більшовизму під час окупації західних земель України, пізнали нищівну силу російського комунізму для України. Ветерани визвольних 18-20-х років, студентська молодь, усі ті, кому була небайдужа доля свого народу, підтримали ідею створення українського війська. Всюди на вічах співали пісню "Засіяло сонце золоте. Народ збудивсь зі сну боронити Україну своюѕ" По адміністративних містах були створені вербувальні комісії під керівництвом голови Українського Центрального комітету професора Володимира Кубійовича, ветеранів січового стрілецтва.

На збірних пунктах студентство і гімназисти цілими класами разом із викладачами записувалися до лав дивізії, як і інша свідома молодь. Всього на збірних пунктах записалося понад 82 тисячі добровольців.

Дивізія "Галичина" мала свій статут, у якому нічого не сказано про те, що її вояки мають якийсь стосунок до фашизму чи то нацизму. Зате в одному з пунктів записано, що дивізія "Галичина" повинна раз і назавжди ліквідувати більшовицького монстра, який жадібно п’є кров українського народу і намагається повністю його знищити.

В одній відозві до майбутніх бійців дивізії був такий заклик: "Ви маєте помститися за невинну кров мільйонів ваших братів і сестер, які загинули в катівнях НКВС, на Соловецьких островах, у сибірських болотах, за мільйони ваших братів, котрі померли від голоду на нашій родючій землі". Отже, дивізія відкривала можливість боротьби з комунізмом зі зброєю в руках. Але вона не мала танків і літаків.

Дивізія вступила в бій ще не повністю готовою. Тому так багато з 11 тисяч загинуло дивізійників. З оточення вирвалося лише близько

3 тисяч бійців і дісталося на Захід. інші опинилися в підпіллі, потрапили в полон.

Багатьом із вояків, і мені в тому числі, довелося пережити совєтську каторгу, знущання, тяжкі умови праці. Ненависть до українців, військові трибунали, різні терміни покарання за "ізмєну родінє". Хоча - якої? По відбутті каторжних робіт не всім, хто вижив, судилося повернутися на Батьківщину.

Із проголошенням незалежної Української держави у Львові в 1992 р. було створено Братство колишніх бійців дивізії "Галичина", Крайову управу, до якої ввійшли станиці - Львівська, Тернопільська, івано-Франківська, Дрогобицька. Потім відбувалися конференції по станицях,обирали делегатів на крайову конференцію для затвердження статуту організації. В івано-Франківську це сталося 18 квітня 1992 року. У нашому статуті сказано: "Братство має опікуватися своїми побратимами, вести роз’яснювальну роботу про дивізію, брати участь у святкуванні всіх історичних дат, видавати книжки і передавати на своїх теренах ті, які були видані за кордоном про дивізію й інші історичні події. Домагатися реабілітації дивізійників, яких дотепер не визнано державою. Щоправда, місцева влада в західних областях в останні роки повернулася обличчям до бійців дивізії. Нас залишилося дуже мало. Для видання книжок про дивізію і її вояків були потрібні немалі гроші, треба було шукати добродіїв. Це тяжко давалося, але ми з покійним Володимиром Малкошем отримували таку допомогу від порядних депутатів місцевих рад. і завдяки їм про бойовий шлях дивізії "Галичина" трохи написано. Писали статті до обласних і районних газет ми і наші побратими. Було перевидано книжку "Броди", яку двічі роздано безплатно обласним бібліотекам, школам і музеям всієї області, книжку "Дорогами Другої світової війни" Василя Вериги, колишнього офіцера дивізії, професора. Передруковано спомини генерал-хорунжого Павла Шандрука. Побачили світ книжки Євгена Побігущого, Дмитра Феркуняка, Тиміша Білостоцького та ін.. Володимир Малкош написав брошуру "Українська дивізія "Галичина" в світлі "легіонової" політики ХХ ст.", яку випущено великим тиражем і відправлено в різні навчальні заклади, військові частини і бібліотеки. Я, Михайло Мулик, написав п’єсу про дивізію "Галичина". Її неодноразово ставили на сцені обласної філармонії та в інших закладах.

Але чи не найбільшим доробком, мабуть, все-таки є альбом про дивізійників області, які на день створення станиці були її членами. Його підготували В. Малкош і М. Мулик. Альбоми безплатно роздано родинам ветеранів, бібліотекам краю, школам, військовому ліцею. Хто звернувся - нікому не відмовлено, бо ця книга є історією.

Нас залишилося мало, але досі ще їздимо під Броди, організовуємо "пластунів", синів і дочок колишніх дивізійників, а також її симпатиків.