Андрій Нестерук: Люблю з друзями виїжджати на рибалку

Андрій Нестерук, який минулий футбольний сезон розпочинав у франківському "Тепловику", а завершував - у коломийських "Карпатах", однозначно заслуговує на звання одного з кращих нападників обласних змагань за часів Незалежності. Виявляється, бомбардир також являється один з найтитулованіших і забивних українських форвардів в зарубіжних чемпіонатах.

- Андрію, хто тобі прищепив любов до футболу?
- У мене батько все життя був пов'язаний з фізкультурою і спортом. Він прищепив мені любов до спорту в цілому, а футбол я вибрав сам. Коли мені було вісім років, я прийшов у секцію футболу, і мені так сподобалося, що я пов'язаний з футболом досі. Азів футбольної майстерності мене навчав прекрасний дитячий тренер Анатолій Литвиненко.

- У твоїх планах, була мета стати професійним футболістом?
- Я думаю, що кожен юнак, який займається футболом, мріє стати професійним футболістом. І в мене була така мета, до якої я йшов, не дивлячись ні на що.

- Скажи, а коли визначилося твоє футбольне амплуа на полі?
- З перших днів заняття футболом. Мені подобалося забивати голи, і я став нападаючим раз і на все подальше кар'єру.

- Як вийшло, що після низки українських команд з нижчих ліг ти опинився в гранді молдавського футболу Тираспольському "Шерифі"?
- Після того, як я закінчив тренуватися в ДЮСШ, мені довелося пограти в кількох командах другої ліги з Івано-Франківської області. Я одержав хороший змагальний досвід виступів у дорослому футболі, після чого знайомий тренер запропонував поїхати на перегляд в молдовський клуб "Шериф". Під час перегляду мої ігрові якості сподобалися тренерам тираспольського клубу, і зі мною був підписаний контракт.

- Проблем з адаптацією не виникало?
- Проблеми були. Адже я виїхав в іншу країну, коли мені ще не було 20-ти років. Довелося пройти через другу команду, а також через оренду. Спершу я грав за кишинівський "Хайдук-Спортінг", а потім у "Конструкторуле" з Чіобурчі. У Чіобурчі я знайшов свою гру, став регулярно забивати і керівництво "Шерифа" побачивши мої певні успіхи, повернуло мене в команду з оренди. Через деякий час я зумів закріпитися в основному складі "Шерифа", а головне став виконувати основну роботу нападаючого - забивати голи.

- У який футбол в той період грав "Шериф"?
- Важко сказати в який футбол грав "Шериф", так як клуб в ті роки тільки формувався. Дуже часто змінювалися тренери, не було свого стадіону, частенько ми їздили на тренування за 30 км від міста. Але за короткий термін з'явилося все: сучасний стадіон, тренувальні поля, база, футбольна академія. Став вимальовуватися свій ігровий почерк. Акцент був на атаку. Не дивно, що в останні роки тираспольці демонструю високі результати, а в молдавському чемпіонаті - це команда "з іншої планети!" (Посміхається).

- А який матч з того часу тобі запам'ятався найбільше?
- Особливою принциповістю в той час відрізнялися гри з кишинівським "Зімбру". Про один такий матч можна розповісти. Ми йшли в турнірній таблиці очко в очко, і приймали кишинівців на своєму полі. Через велику кількість дискваліфікацій і травм у заявці на гру у нас було тільки 13 футболістів. Програючи по ходу матчу, ми змогли добути вольову перемогу з рахунком - 3:2. Мені пощастило забити у цій грі гол, а переможним став автогол після мого прострілу на останніх хвилинах матчу. Також запам'яталися матчі у другому відбірковому раунді Ліги чемпіонів у липні і в серпні 2003 року. Тоді в Тирасполі ми з "гірниками" зіграли внічию - 0:0, а тижнем пізніше поступилися в Донецьку - 0:2. "Шериф" тоді тренував українець Ігор Наконечний, а "Шахтар" німець Шустер. Нам непросто довелося в Донецьку. У донеччан у складі суцільні "зірки". Воротар - хорват Плетікоса, в півзахисті господарів виблискував серб Вукіч, йому допомагали хавбеки Бахарєв і Гай, а форварди Бєлік, Воробей і Брандао своїми швидкими переміщеннями і ривками не давали спокою нашій обороні в тому поєдинку. Чудово виглядали на полі крайні беки Рац і Срна, а центральний плацдарм захисту "гірників" з поляком Левандовскі, Поповим і Тимощуком був непрохідним. Як підсумок ми без шансів на успіх поступилися в тому матчі, хоча й завзято пручалися до 60-ї хвилини, поки Вукіч не відкрив рахунок, а потім менш ніж через півгодини бразилець Брандао подвоїв перевагу.

- Розкажи про українців, які виступали з тобою в команді?
- У різний час у складі "Шерифа" виступало чимало українських футболістів. У "мій" час це Сергій Перхун (нехай земля йому буде пухом), Андрій Порошин, Юрій Букело, брати Андрій і Дмитро Пархоменко, закінчував свою кар'єру футболіста київський "динамівець" Сергій Шматоваленко, досі грають на високому рівні в Севастополі Сергій Кузнєцов і в "Таврії" Олег Гуменюк. Практично всі хлопці в різний час грали у збірній України, а Сергій Шматоваленко ставав чемпіонів Європи у складі молодіжної збірної Радянського Союзу. Міг стати воротарем світового класу Сергій Перхун, що перейшов в гранд російського футболу московський ЦСКА. Шкода, але через трагедію не склалося ...

- У порівнянні з рівнем українського чемпіонату, який змагальний рівень молдавської національної дивізії?
- Не можу сказати який зараз рівень молдавської національної дивізії, але на початку і в середині 2000-х були тільки дві команди, які могли б посперечатися з українськими клубами Прем'єр-ліги, це "Шериф" і столичний "Зімбру". Гранди молдавського футболу з відповідною футбольною інфраструктурою і хорошими, а головне збалансованими складами команд. У них завжди грали футболісти високого рівня, що заявляли про себе і в більш сильних чемпіонатах, ніж молдавський. Вражають результати матчів "Шерифа" в останніх розіграшах Ліги Європи.

- Чи була у нападника Нестерука улюблена точка на полі, з якою він напевно міг забити?
- Я не знаю, чи є така точка, для якого б то не було футболіста. З пенальті і то не завжди забивають, а в ігровій ситуації, коли заважають захисники і не вистачає часу, завжди є шанс промахнутися.

- З більш п'ятдесяти забитих тобою м'ячів за молдавські команди, який б відзначив?
- Найбільш пам'ятний гол у своїй кар'єрі забив у кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів казахській команді "Женіс" (Астана). У першому матчі ми перемогли з рахунком 2:1, проте в Казахстані поступаючись 1:3, я забив і мій гол дозволив команді пройти в наступне коло.

- Чи очікував сам, що будеш неодноразово входити до трійки кращих бомбардирів молдавських чемпіонатів?
- Завжди хотілося забивати багато, але неможливо передбачити яким будеш в таблиці бомбардирів. Навіть якщо заб'єш багато, хтось може забити більше.

- Ти працював з низкою тренерів різних національностей. Відчувалася чи є різниця в робочих процесах?
- Безсумнівно. У кожного тренера свій погляд на футбол, кожен по-різному спілкувався з футболістами. Кожен другий міняв тактичну схему, і команда постійно будувалася з нуля. Дуже багато чого добилися на посту коучів "Шерифа", знаковий у минулому гравець бухарестської "Стяуа", румунський фахівець Габі Балінт і білорус Леонід Кучук, який пізніше не без успіху працював у київському "Арсеналі".

- У тебе непогано складалася кар'єра в молдавському чемпіонаті. Чому ж вирішив поїхати з Молдови?
- Прийшов час щось змінювати, хотів спробувати свої сили у сильнішому чемпіонаті, та й фінансове питання зіграло свою роль.

- Які враження залишилися про час, проведений в сусідній країні?
- Тирасполь знаходиться на території Придністров'я - це автономна республіка у складі Молдови. За статистикою там, близько 30% українців. Так, що проблем із спілкуванням, а також якихось інших труднощів з побутом, харчуванням і особливостями менталітету не виникало. Кліматичні умови теж не доставляли незручностей, вони схожі з нашими.

- На твій погляд, чому не склалося заграти на високому рівні в українських командах?
- Не встигав перебудуватися, а часу ніхто не давав. Кожен раз, коли я приходив в новий клуб, в міжсезоння змінювався тренер, а "нова мітла мете по-новому".

- Найдорожчий у спортивному плані для тебе футбольний трофей?
- Мені вдавалося вигравати чемпіонат і кубок Молдови, кубок чемпіонів Співдружності. Але самої цінним спортивним трофеєм є перемога в чемпіонаті, так як в цьому турнірі потрібно стабільно проводити весь сезон, а кубки, це швидкоплинні турніри, де все може вирішити збіг обставин.

- У твоїй колекції є також і кубок чемпіонів країн Співдружності. Перипетії фінального матчу проти ризького "Сконто" пам'ятаєш?
- В кінці січня виповнився 10-річний ювілей перемоги "Шерифа" в Кубку. У своїй групі ми тоді зайняли перше місце, обігравши естонську "Флору" - 4:0, туркменський "Шагадам" - 7:1 і зіграли з юніорської збірної Росії - 3:3. В 1/4 фіналу без проблем розібралися з "Каунасом" з Литви - 3:0, а у півфіналі зуміли переграти одного з лідерів російського футболу московський "Локомотив" - 1:0. 26 січня нам належало зіграти у фіналі проти латвійського "Сконто". Настрій був божевільний. Дуже хотілося виграти цей турнір. Ми відкрила рахунок вже на 1-ій хвилині зустрічі. Крістіан Тудор, що став з 9-ма м'ячами найкращим снайпером турніру, витончено забив м'яч у дальній кут воріт. "Сконто" зумів відігратися вже в першому таймі. Ближче до кінця першого тайму Михайло Землінський з пенальті, призначеного за гру рукою Сергія Даду, зрівняв рахунок. У другому таймі ми володіли явною ігровою перевагою, мали декілька вірних гольових моментів, але зуміли схилити шальки терезів на свою користь лише під кінець зустрічі. На 90-й хвилині матчу Іван Тестеміцану, вдало зігравши на добиванні, забив вирішальний м'яч і приніс "Шерифу" довгоочікувану перемогу в Кубку. Ми тоді стали першим клубом, який порушив переможну серію московського "Спартака" та київського "Динамо" - єдиних до того дня володарів титулу чемпіона пострадянського простору.

- Ти взяв участь у всіх матчах на турнірі?
- Так. Я взяв участь у всіх шести матчах і забив один гол, у ворота "Шагадама".

- Чим займаєшся після завершення професійної кар'єри?
- Продовжую грати у футбол на аматорському рівні. Сьогоднішній мій клуб "Карпати" з Коломиї у 2012 році став переможцем чемпіонату України серед аматорів. Крім цього працюю дитячим тренером в івано-франківській ДЮФК "Ніка-05". Займаюся з двома групами дітей - 1998 і 2001 років народження. Величезним плюсом вважаю те, що став більше часу проводити з сім'єю. Мої дружина Тетяна та син Олександр, якому скоро виповниться 13 років, тільки раді, що я став більше перебувати вдома. Син займається футболом, а я намагаюся йому всіляко допомагати в осягненні футбольної майстерності.

- Твої захоплення крім футболу?
- Люблю з друзями виїжджати на рибалку. Коли починаєш перейматися тонкощами рибного лову, розумієш, що це ціла наука. В останній час сильно захопився гірськими лижами. Добре, що гори поруч!

Коротка довідка: Андрій Петрович НЕСТЕРУК Народився: 1 серпня 1978 року, в Івано-Франківську.
Вихованець: ДЮСШ №3 (м. Івано-Франківськ). Перший тренер: Анатолій Литвиненко.
Амплуа: нападник.
Спортивні звання: майстер спорту країн Молдова і Казахстан.
Професійна кар'єра: 1995/2011 (з перервами) - "Прикарпаття" (Івано-Франківськ) провів 5 матчів / 0 (м'ячів не забивав); 1996 - "Хутровик" (Тисмениця) 3/0; 1997/1998 - ФК "Калуш" 61/11; 1999/2004 (з перервою) - "Шериф" (Тирасполь, Молдова) 54/29; 2000 - "Хайдук-Спортинг" (Кишинів, Молдова) 7/1; 2001 - "Конструкторул" (Чіобурчу, Молдова) 12/7; 2004/2005 - ФК "Тирасполь" (Молдова) 21/14; 2005 - "Таврія" (Сімферополь) 8/2; 2006 - "Сталь" (Алчевськ) 6/2; 2006 - "Закарпаття" (Ужгород ) 15/2; 2007 - "Ордабаси" (Шимкент, Казахстан) 20/3.
У єврокубкових турнірах УЄФА (2001-2004 рр..): Провів 12 матчів, забив 3 м'ячі.
Титули та досягнення:
• Чемпіон Молдови (3): 2002, 2003, 2004 рр..
• Володар Суперкубка Молдови (2): 2003, 2004 рр..
• Володар кубка Молдови: 2002 р.
• Володар кубка чемпіонів країн Співдружності: 2003 р.
• Фіналіст кубка Казахстану: 2007 р.
• Тричі входив до топ-трійки кращих бомбардирів чемпіонату Молдови та неодноразово в символічні збірні турів молдавського чемпіонату.
• Входить в історичну топ-10 бомбардирів (восьмий) тираспольського "Шерифа": 34 голи.
• Кращий бомбардир сезону в ФК "Тирасполь" (14 голів): 2004/2005 р.