Як галицький князь очолив Австрійське герцогство

Політичні відносини Руси-України в ХIII столітті з державами Центральної та Західної Європи і донині залишаються до кінця не з’ясованими. А вони свідчать про дуже тісні стосунки наших предків з європейськими правителями. Історія сама вказує тим, хто ще визначається з геополітичним вибором, що рухатися Україні треба передусім на Захід, до Європи.

Крізь угорську призму

Державні контакти, зокрема з Австрійським герцогством, простежуються уже від 30-х років ХIII ст., коли Данило Романович, тоді князь Волинський, уклав з австрійським герцогом Фрідріхом II (Войовником) Бабенбергом наступальний союз проти Угорського королівства.

Коротке свідчення Галицько-Волинського літопису вказує на те, що під час походу імператора Фрідріха II Гогенштауфена на Австрію князі Данило та Василько ходили в 1235—1237 роках походом в Австрію на допомогу австрійському герцогові Фрідріху II Бабенбергу. Похід був вдалий, українські та австрійські війська розбили передові війська німецького імператора і примусили його тим самим укласти мир із герцогом Австрії. Подальший рух українсько-австрійських військ був спрямований на Угорщину, союзника німецького імператора. Однак перед цим походом австрійський герцог Фрідріх II та волинський князь Данило Романович вирішили остаточно розгромити імператора і для цього зібрали всі наявні волинські та австрійські війська. Проте угорський король Бела IV шляхом особливого договору зумів відвернути війну, помирити австрійського герцога з німецьким імператором Фрідріхом II Гогенштауфеном й сам помирився з волинським князем Данилом Романовичем.

Надалі політичні відносини Волинського князівства з Австрійським герцогством знову складалися крізь призму взаємодії з Угорським королівством. Приміром, за свідченнями іпатіївського літопису, наприкінці 1248 — на початку 1249 рр. "прислав король угорський до Данила просити в нього допомоги, бо має він війну і битви з німцями". На той час уже могутній та єдиновладний володар Руси-України великий князь Данило Романович Галицький згодився допомогти угорському королю Белі IV в оволодінні Австрійським герцогством і уклав з ним військово-політичний союз. Ще два роки перед тим, у 1247-му, між Угорщиною і Руссю-Україною було укладено союзний договір, за яким княжевич Лев одружився з угорською принцесою Констанцією. Участь в австрійській війні князеві Данилу Романовичу була потрібна для того, щоб закріпити свій вплив у Центральній Європі й отримати частку з австрійської спадщини, а також схилити володарів Центральної та Західної Європи до хрестового походу проти монголо-татар. У червні 1246 року з цією метою Данило Галицький разом з угорським королем

Белою IV вів бойові дії проти австрійського герцога Фрідріха II. За свідченням джерел, українсько-угорські війська зустрілися з австрійськими військами в битві при Лейнці. Згідно з одним німецьким свідченням, "від руки руського короля в цій битві загинув австрійський герцог Фрідріх II Бабенберг".

У цього австрійського правителя не було сина, тому Австрія, як васал, повинна була відійти німецькому імператорові Фрідріху II Гогенштауфену. На зустрічі Данила і Бели IV з послами імператора Фрідріха II Гогенштауфена в місті Пресбурзі всі спірні питання щодо володіння Австрією було вирішено тимчасово. Тому угорський король і володар Руси-України не полишили своїх планів щодо заволодіння Австрією.

Австрійська спадщина

У 1252 році, як зазначає Руський літопис, "король угорський шукає допомоги для заволодіння Австрією і послав посла до великого князя Данила, говорячи: пошли мені сина Романа, я дам за нього сестру герцогову і дам йому землю Німецьку". Знову було підписано новий договір між великим князем Руси-України Данилом та угорським королем Белою IV, згідно з яким племінниця покійного австрійського герцога Ґертруда, дочка старшого брата австрійського герцога Фрідріха, який помер у 1248 році, ставала дружиною князя Романа, і їм передавали за українською та угорською підтримкою всі політичні права на володарювання в Австрійському герцогстві.

У розпал політичної боротьби за австрійську спадщину, наголошують німецькі джерела, — 1248 року при зустрічі в Братиславi "руський король Данило, угорський король Бела IV та імператорські посли обговорювали питання про майбутнє австрійських земель". Про ці переговори йдеться i в Руському літописі ХIII століття: "Прислав король угорський Бела IV до Данила послів, просячи його на поміч. Є мені рать i війни з німцями. I пішов йому на помiч i прийшов на Погожу. I прийшли бо були посли німецькі до нього, бо цезар утримував один Вiдень i землю Ракушську i Штирську, герцог бо Фрiдрiх II уже убитий був".

Однак обставини на той час ускладнилися. Ще восени 1251 року в боротьбу за австрійську спадщину вступив і чеський король Пшемисл II Оттокар. За підтримки частини австрiйських баронів i духовенства він вступив з великим військом в Австрiю i проголосив себе австрійським герцогом. У лютому 1252 року він закріпив своє становище в Австрiї шлюбом з уже немолодою сестрою австрійського герцога Фрiдрiха II Маргаритою Бабенберг, яка офіційно передала свої права і всі свої австрійські володіння чеському королю Пшемислові II Оттокару.

Угорський король Бела IV, у якого за повелінням Папи Римського Iнокентiя IV з 1248 року виховувалась племінниця покійного герцога Ґертруда Бабенберг, і собі вирішив втрутитися у боротьбу за австрійську спадщину. Він домігся того, щоби Ґертруда Бабенберг передала йому свої права на всі свої австрійські володiння, та, не маючи достатньо сил для ведення війни з Чеським королівством, звернувся за підтримкою до володаря Руси-України Данила Романовича, пообіцявши йому теж якісь надбання у Центральній Європi. У зв’язку з цим наш князь з усім своїм військом вирушив походом у Центральну Європу, де на кордонах Австрiї зустрівся з угорським королем Белою IV. Тут же з участю Ґертруди Бабенберг та князя Романа Даниловича було оформлено договір, за яким син володаря Руси-України Данила Галицького князь Роман Данилович ставав після одруження з австрійською принцесою Ґертрудою Бабенберг герцогом Австрiї.

На жаль, Руський літопис ХIII ст. не подає нам повного тексту договору, але з угорських та австрійських джерел видно, що у першій половині 1252 року союз було таки офіційно закріплено шлюбом Романа Даниловича з австрійською герцогинею. Урочистості вступу князя Романа Даниловича на австрійський престол проходили під Вiднем у замку Гiмберг з участю володаря Руси-України великого князя Данила Галицького та угорського короля Бели IV.

Чеський фактор

Цікавим у тих подіях є те, що Папа Римський інокентій IV стосовно австрійського cпадку обрав двояку позицію: спочатку визнавав спадкові права на Австрiйське герцогство Гертруди Бабенберг, коли вона була дружиною Володислава Чеського, та з 1253 року визнав законність шлюбу i права на Австрiю чеського короля Пшемисла II Оттокара з сестрою герцога Маргаритою i почав титулувати останнього австрійським герцогом.

Однак ситуація швидко змінилася — військо чеського короля внаслідок могутнього удару українсько-угорської коаліції змушене було залишити Австрію. Як наслідок цього князь Роман Данилович та його дружина Ґертруда Бабенберг стали володарями Австрії. Отже, вперше за всю історію українсько-австрійських відносин український князь Роман вступив на австрійський престол і став австрійським герцогом, що мало велике значення для авторитету Української середньовічної держави.

Герцог Роман I Данилович як незалежний австрійський володар міг звертатися уже безпосередньо сам до володарів Центральної i Західної Європи з метою створення європейської коаліції проти монголо-татар i вести переговори з Заходом про надання військової допомоги Русі-Україні для боротьби з азійською навалою. В цей час у нього в Західній Європi появляються однодумці та союзники. З-поміж них слід виділити могутнього баварського князя та польських князів, які боялися зміцнення впливу чеського короля Пшемисла II Оттокара. Романа I Даниловича підтримував i ряд австрійських баронів, серед яких найвпливовішим був Бернард Прoусель. Таке швидке змiцнення герцога Романа на австрійському престолі, запровадження ним широкомасштабних союзних зв’язків налякало угорського короля Белу IV, який побоявся, як би то Австрійське герцогство не вийшло з-під його впливу. Без будь-яких причин Бела IV відмовився надавати австрійському герцогу Романові I допомогу i почав вимагати від нього низку австрiйських земель в обмін на землі в Угорщинi. Однак Роман I Данилович відхилив цю пропозицію, залишивши за собою цілісність Австрiї, i почав сам за допомогою своїх військ i військових загонів відданих йому австрійських баронів захищати своє Австрійське герцогство від чеського короля Оттокара. Герцог Роман I, що вибрав за резиденцію замок Гімберг поблизу Відня, уміло відбивав напади чехів, але ще даремно надіявся на військову допомогу від угорського короля Бели IV.

Історичні джерела свідчать, що угорський король Бела IV робив усе, щоби правління Романа в Австрії якнайскоріше завершилося. Руський літопис ХIII ст. пише: "Пшемисл II Оттокар неодноразово намагався штурмом узяти замок Гімберг, та Роман з успіхом відбивав усі наступи. Тоді чеський король Пшемисл II Оттокар сказав Роману: відійди від угорського короля і самі розділимо Німецьку землю".

Та австрійський герцог Роман I відмовився віддавати Чехії частину австрійських земель, наголошуючи, що він зі своєю дружиною Ґертрудою Бабенберг є володарем усієї Австрії, а щодо угорського короля, то він, австрійський герцог Роман I, давав слово Белі IV, і гріх не виконати угоди. В цей же час Роман I усі пропозиції Чехії надіслав спеціальним послом до угорського короля Бели IV і просив у того військової допомоги. Однак, як зауважує руський літописець, угорський король не прислав йому допомогу, а навпаки, бажав його австрійських міст і обіцяв Романові натомість міста в Угорському королівстві. Тобто Бела IV побажав перетворити австрійського герцога Романа I на васала.

Похід на Чехію

У цей же час володар Руси-України Данило Романович робив усе, щоб допомогти синові втримати за собою Австрiйське герцогство. Аби відвернути чеського короля Оттокара від нападу на Австрію, володар Руси- України вирішив сам напасти на Чехiю. Наступ на Чехію було продумано фундаментально. із заходу на підтримку австрійського герцога Романа I Даниловича вийшов з військами князь баварський, руські та польські володарі завдавали удару по Чеському королівству з півночі на місто Опаву. Угорський король теж вирушив з усім своїм військом, та, не зумівши штурмом узяти чеське місто Оломоуц, надовго застрягнув під ним.

У похiд пішли і сам володар Руси-України великий князь Данило, його син князь Лев, надійшла поміч і від князя волинсько-київського Василька. Вирушили в похід союзні Данилу литовські князі Товтавил та Едивид.

Польські князi, як засвідчують джерела, воювали проти Чехiї неохоче. Більшою мірою вони виступили на боці великого князя Данила, побоюючись з його боку наведення на них монголо-татар. Краківський князь Болеслав воював без бажання. Угорський король Бела IV, аби втягнути його у війну проти Чехії, змушений був використати свої права тестя. Як висловився літописець, "Болеслав не хотів іти на вiйну, та дружина його Кiнра, дочка угорського короля Бели IV, допомагала великому князю Данилу словами". Для походу великий князь Данило Романович привів своє військо в Кракiв, там з’єднався з князем Болеславом Стидливим, князь Володислав приєднався до них на Одрi біля міста Козина. Після злучення українсько-польськi війська рушили в бік Чехiї. Однак, як зауважують джерела, особливого успіху цей похід не мав через пасивність польських князів. Цей похiд охопив незначну територію сiлезько-моравського кордону.

Руський літописець ХIII століття вважає цей похід дуже важливим, однак зазначає, що через зраду польських князiв основної мети — допомогти герцогу Романові I в Австрії проти чеського короля Пшемисла II Оттокара не було досягнуто, i тому через певний час, не в змозі оборонятися, князь Роман змушений був покинути Австрiю. Літописець зберіг нам цікаві свідчення про останні місяці перебування герцога Романа I Даниловича на австрійському престолі в обложеному чехами замку Гiмберг, коли він чекав на допомогу свого батька та угорського короля. Роман I, розуміючи неминучість падіння замку Гiмберр, за допомогою васала своєї дружини Ґертруди Бабенберг барона Бернарда Проуселя зі своїм військом пробився з оточеного замку й подався в Русь-Україну, щоб з допомогою її військ відновити своє правління в Австрійському герцогстві.

Попри те, що похід на Австрiю був невдалим i князь Роман Данилович не зумів утриматися на австрiйському престолi, а також те, що володар Руси-України великий князь Данило повернувся iз чеського походу розчарованим своїми європейськими союзниками, сам факт перебування майже рік герцога Романа I володарем Австрії є знаковим в українській середньовічній історії.

Польський дослідник Б.Влодарський стосовно політичних устремлінь короля Данила в Європі наголошував: "Подальше володарювання герцога Романа I в Австрії могло б суттєво зблизити Русь-Україну з Німецькою імперією і примусити Європу побачити в особі короля Русі Данила керманича хрестового походу проти монголо-татар, однак зрада угорського короля Бели IV, який побоявся посилення впливу Руси-України в Центральній Європі, не дала можливості реалізуватися планам короля Данила. Проте вступ в Європу був недаремний. Усі побачили державну могутність Руси-України, що ще більше зміцнило її авторитет в Європі, примусило голову Союзу католицьких держав Папу Римського Інокентія IV негайно офіційно коронувати великого князя Данила на короля Русі".

Крах претензій

За таких політичних обставин доля сина короля Данила австрійського герцога Романа I в Австрії була нещасливою. Його батько Данило, розчарований угорськими та польськими союзниками в боротьбі за Австрію, вважав, що останню втрачено вже назавжди. В цей же час з Європи — від голови Союзу католицьких держав Папи Римського Інокентія IV були запевнення, що великий князь Данило після офіційної коронації на короля Руси, за умов невтручання в австрійські справи, матиме велику військову допомогу від могутнього Чеського королівства для війни проти монголо-татар. У таких політичних реаліях володар Руси-України Данило уклав союз із Литовським князівством, за яким колишній австрійський герцог Роман I став зятем великого литовського князя Войшелка й отримав у володіння міста Новогрудок і Слонім, ставши князем усієї Чорної Руси.

Отож після цього давньоукраїнська держава назавжди зняла свої претензії на Австрійське герцогство.