"Мелодія в терцію" Михайла Довірака

Коли душа співає, серце промовляє віршами, а розум і руки лікують, то нема чого більшого й бажати. Михайло Довірак працює лікарем-ординатором у Коломийському шкірно-венерологічному диспансері, але разом з тим він відданий все життя музиці та поезії.

Михайло Довірак народився 23 серпня 1938 року у славному Печеніжині у звичайній селянській родині. Зростав разом з двома сестрами і братом. Про дитинство пан Михайло згадує з гіркотою, тому що перші спогади пов’язані з війною. Ці лихоліття забрали з сім’ї батька. Він загинув на фронті, який проходив через Печеніжин. Німецька куля осиротила чотирьох дітей. Матері самій було важко давати раду з дітьми, а тому, як пригадує Михайло Петрович, життя було вкрай важким.

Ніщо не могло зламати поетичну душу хлопчика. Він з малих літ помічав усе у природі, відчував її. «Ще в ранньому дитинстві і на все життя він усім своїм єством закохався у прекрасне, – такими словами характеризує Михайла Довірака Ярема Гриньовський у передмові до книжки «Жайвір». – Часто милувався гармонією веселкових барв, світанковими і призахідними загравами, зоряним небом, ранковими серпанками і різнобарвною грою росяних діамантів. Його душу чарувало весняне дзвінкоголосся птаства, рідні навколишні краєвиди. З великою естетичною насолодою хлопець довго милувався кольоровими репродукціями шедеврів живопису пензля славетних майстрів, вміщених у журналах. Сам захоплювався малюванням. Часто перебуваючи на природі, любив спостерігати за хмаринками в небі, які нагадували різних химерних створінь, плавно рухалися і змінювали свою форму…»

Малий Михайло розпочав здобувати освіту в місцевій семирічній школі. Відвідував Печеніжинський будинок культури і тут закохався у звуки музичних інструментів. Мріяв хлопчина про музичну кар’єру, а тому у 1960 році закінчив Станіславське музичне училище. Відразу ж пішов працювати викладачем музики у Чернівецьке культосвітнє училище.

Три роки довелося молодому юнакові відслужити у лавах радянської армії у Москві. На його літа припала відбудова та розбудова повоєнної столиці СРСР. Та потай запальний Михайло мріяв про високу музику, про концертні зали, наповнені людом. Він пішов здавати іспити до Московського державного музично-педагогічного інституту Гнесіних. Теоретичні знання були на висоті і не бракувало майстерності у володінні духовими інструментами, але там вимагали досконалого знання фортепіано, яке юнак вперше побачив лише у 18 років. Відтак Михайло Довірак попрощався з мрією про кар’єру музиканта, тому що вірив: або бути найкращим і досягти успіху, або шукати себе в чомусь іншому.

У 1970 році Михайло Довірак став випускником Івано-Франківського медичного інституту і почав торувати шлях медика у Коломиї. Цьогоріч виповнюється 40 років як пан Михайло віддано працює у медичній галузі.

Проте з музикою він розлучитися так і не зміг. Протягом усього часу праці у лікарні Михайло Довірак співає у Народній чоловічій хоровій капелі медпрацівників «Жайвір». Життєвий досвід, переплетений з вродженим оптимізмом, чоловік втілив у поетичних рядках. З-під пера поета і композитора вийшло більше трьох десятків пісень на ліричну, героїчну та історичну тематику.

У 1993 році Михайло Довірак видав свою першу поетично-пісенну збірку «Мелодія в терцію», а у 2006 році вийшла друком друга збірка «Жайвір». Автор зізнається, що без творчості жити не може. Поезія народжується у найнесподіванішу мить. На питання звідки воно, натхнення, береться до написання віршів та музики, Михайло Петрович лише відвів очі догори, вказуючи на небесні сили.

Не менш цікавою та значущою є громадська та історико-краєзнавча діяльність Михайла Довірака. Він – автор герба міста Коломиї (1991 рік), пам’ятного знака «550-річчя Печеніжина» (1993 рік), меморіальної плити пам’яті вояка УПА Івана Майданського на псевдо ІМА, встановленої у середмісті Коломиї у 2000 році.

– Дослідженням та реабілітацією життя Івана Майданського я займався два роки. Із здобуттям незалежності архіви відкрили інформацію, яка раніше була недоступною. Я шукав фотографію, бо люди знищили всі світлини через страх перед комуністичною машиною. І знайшов, ще встиг. Тепер ця інформація знову закрита, – розповідає краєзнавець.

Паралельно виринали імена інших неоспіваних героїв. Таким чином результатом невтомних пошуків стали списки вояків УПА і підпільників ОУН родом з Печеніжина чи пов’язаних з ним своєю діяльністю. Безцінна інформація з 1930-их по 1950-ті роки з численними фотографіями, документами, біографіями увійшла до краєзнавчої книги «Печеніжин», яка побачила світ у 2005 році. Вона розпочинається однойменною поемою на три десятка сторінок, в якій Михайло Довірак, наче літописець, старанно закарбував всі знакові імена, які спричинилися до боротьби за незалежність, до становлення вільної України.